СІЛЬСЬКА ГЛИБИНКА.
80 відсотків жителів поліського села Серники носять однакове прізвище - і неабияк з того пишаються
У суботу в Серниках, що у найвіддаленішому - Зарічненському районі області, - базар: продавці з'їжджаються зі всієї округи, покупці - переважно місцеві. Найбільш ходовий товар - утеплені гумові чоботи, фуфайки та корми для худоби: пшениця й кукурудза - по 2 гривні за кілограм, ячмінь дорожчий - по 2.20.
Головне, аби був наш!
А ще минулої суботи базаром "ходила" передвиборна агітація: поліграфію, хорошу і різну, тут роздавали задарма. От мимоволі й перетворився базар на дискусійний клуб, в якому жваво обговорювали і власні проблеми, й претендентів у кандидати.
- А чого ж то ваших аж семеро на сільського голову претендують? - і собі збираю міні-мітинг посеред базару ( п'ять із семи претендентів на крісло сільського голови мають прізвище Полюхович).
- Такі вже в наших Полюховичів амбіції, - першою долинає до вуха відповідь.
- Йдуть, щоб стабільну роботу на п'ять років мати, та ще й при солідній зарплаті. Бо, хоч і належать до різних політичних сил, всі вони, зауважте, йдуть як самовисуванці, - переконливо лунає найпопулярніша, як потім з'ясувалося, версія.
- Та тут, розумієте, питання в іншому: чи дадуть людям ті Полюховичі копійку на своїй землі заробити? Адже наші чоловіки в Пітері на будівництві геть усі працюють - он і картоплю жінки самі виорювали, хіба що дітлахи допомагали, - кажуть пенсіонери Віра та Павло Парчуки.
- Там більше, ніж піврайону наших: на базарі в Токсово, в інших приміських зонах зустрічаємось: привіт, Полюхович! Наших там знають як добрих сумлінних працівників. Сам нещодавно звідти повернувся, - додає Анатолій Полюхович.
- А чому ж на зароблені гроші не відкривають вашіПолюховичі якихось, скажімо, переробних цехів на малій батьківщині? -допитуюся.
- Он вони, ті гроші, в будинки вкладені. Бачили, по дорозі на хутір Соломир яка сучасна вулиця виросла? А у виробництво - поки що не поспішають: нестабільна ще в державі економіка, - наче з-під землі, виріс нинішній сільський голова Володимир Полховський, котрий, виявляється, по материнській лінії теж Полюхович.
- А мені все одно, чи в сільську, чи в районну, чи й у Верховну Раду, - аби був наш, Полюхович. Тільки за Полюховичів голосуватиму, - і ні за кого іншого! - підводить риску в тій дискусії Надія Полюхович.
До слова, Зарічненський район мав свого депутата, Івана Полюховича, у Верховній Раді України: там, у Києві, він і залишився...
"Ми шляхетного роду..."
На території Серницької сільської ради проживає 3 тисячі 750 жителів, майже 3 тисячі з них - Полюховичі. Лише Іванів Івановичів Полюховичів - 57. Що ж то за феномен такий? Адже іншого подібного села в Україні, вочевидь, не знайдеться.
Старожили розповідають, що Полюховичі з'явилися в цьому куточку Полісся ось як. Три брати-Полюховичі служили на польському кордоні, службу несли вірно, як і належить солдатам. За це польська королева Бона ще в 1526 році подарувала їм ці землі, підтвердивши це відповідною грамотою, та ще й нагородила титулом шляхтичів. І ця особлива шляхетність передається з покоління в покоління: вона у вчинках, у побуті, якщо хочете, в самих підходах до життя.
- До війни наші люди ходили в білоруський Пінськ на базар: напряму туди не більше, як півсотні кілометрів. А через озеро їх перевозили на "чайці". Там, на переправі, існувало правило: якщо ти - Полюхович, значить, звільняєшся від оплати. Така собі каста Полюховичів абощо, - розповідає депутат сільської ради восьми скликань 73-річний Іван Полюхович. - Люди й сьогодні пишаються тим, що вони -шляхтичі: ні-ні, та й нагадують про це владі. - І не просто нагадують: тут у всьому відчувається шляхетний підхід до життя: село доглянуте, впорядковане, неначе щойно вмите. Мають два дитсадки, сучасний торговельний комплекс, школу, лісництво, аптеку, навіть філію Ощадбанку. Ну зовсім не схоже воно на поліське "село без газу".
Втім, розмов про газ тут уже навіть не ведуть - неактуально. Кілька років тому блакитне паливо дійшло до райцентру Дубровиці, що за 50 кілометрів. Приблизно за стільки ж звідси - Рівненська АЕС. "Навіщо нам, - кажуть люди,- той дорогий газ, якщо вже ми його дешевого не дочекались? Значно перспективніше прокласти лінію електропередач і отримувати з атомної електроенергію для опалення будинків. Звісно, оскільки ми живемо близько від станції, добре було б отримувати її за собівартістю. Про це завжди говорять кандидати різних калібрів перед виборами, але ніхто й досі не довів цю справу до кінця. Аби так сталося - проблем, вважайте, не було б".
А поки що їх вистачає. Головна - як наповнити сільський бюджет?
Місцевий СВК "Серницький", в якого нині проблеми, заборгував до сільської скарбниці 80 тисяч гривень.
- Дай мені зараз ці гроші, ми б і дороги між селами гарні зробили, й вуличне освітлення, - бідкається сільський голова. - Нині ж наш головний донор - місцеве лісництво, де трудяться 20 наших земляків. 16 тисяч гривень цього року до нас надійшло штрафів: щось десь порушать наші Полюховичі, а кошти - за місцем прописки "капають". Маємо певні надходження від лісового збору, який навпіл із лісівниками ділимо. А ще наші сільські депутати ввели податок на коней та корів, - і люди з цим погодились. По 5 гривень у рік власники вносять за корову, по 10 - за коня. А в нас на території сільради 1300 корів і 500 коней. Ось так і живемо.
- То виходить, у вас багато "мертвих душ" на виборах буде - люди ж на заробітках?
- Та ні, вже не та пора: всі, вважайте, повернулися. З виборами влада якраз вгадала. Я вам так скажу: виборців у сільраді 2 тисячі 600, а прийде голосувати 1.800 - такий мій прогноз. Хочете - перевірте.
- А чи не переплутають люди претендентів?
- На минулих виборах ми після прізвища в бюлетенях навіть вуличні прізвиська писали, але ж таке заборонено законом. Розберуться за роком народження, за домашньою адресою, врешті-решт.
Під Божим благословенням
Переважна більшість Полюховичів - православні. Тому в неділю зранку, перед виборами, вони неодмінно підуть до церкви, а вже потім - на виборчу дільницю, яка розміщена поряд, у сільському клубі.
Їхня дерев'яна Свято-Димитрівська церква - пам'ятка архітектури ХVІІІ століття - охороняється законом. А поряд на осінньому сонці виблискують куполи іншої церкви -монастирської. Незабаром 15 років, як священний Синод УПЦ прийняв рішення про відкриття в Серниках жіночого монастиря на честь Волинської ікони Божої матері. Вся організаційна робота лягла на плечі настоятеля Свято-Димитрівського храму отця Іоана та матушки Улянії, яка приїхала сюди з Дерманського монастиря.
- Кошти збирали від села до села: і на Поліссі, і в сусідній Білорусі, і в Польщі, і в Росії, - розповідає настоятельниця монастиря ігуменя Улянія. - Й одразу ж вкладали в будівництво. А тепер ось вирішили ще й монастирську церкву звести. Аби тим, хто прийде після нас, було де молитись. Треба вірити, молитися - і тоді Господь управить економіку, налагодиться наше щоденне життя.