Те, що закарпатці першими проторували стежки на закордонні заробітки, достеменно відомо. Тим, що друзів, з якими не бачився десятиліттями, можна запросто зустріти в супермаркеті у Празі, Братиславі чи Будапешті («а я тут уже давно працюю!»), не здивуєш тут нікого. Бо ж місцеві люди рухливі й працюють там, де добре платять.

Проте деякі знаходять себе і вдома, стаючи першовідкривачами нових видів бізнесу. Ось і постають на мапі Закарпаття ферми з тваринами, яких тут зроду не бачили. Серед таких африканські страуси, сибірські олені, їстівні равлики. І якщо деінде хтось бажає відкрити власну справу, вважаючи її новим для України бізнесом, хай спочатку поцікавиться, чи не існує вона на Закарпатті.

Починали з шести, дійшли до трьохсот

Коли Василь Перец започатковував під Хустом ферму зі страусами, то перша складність була та, що в законодавстві держави не було страуса як свійської птиці. Були вони лише як циркові й зоопаркові птахи. Засновникові ферми довелося пройти кілька судів, щоб обстояти обрану ним справу. Врешті-решт судову справу виграв і створив ферму з екзотичними птахами. Наступним етапом було отримати в користування приміщення колишньої свиноферми. Воно, на відміну від багатьох інших у районі, що спорожніли, тут служить дотепер.

Із плином часу птахів збільшилося до понад 300 особин. Було обрано курс на виробництво м’яса, але від нього відмовилися. Причина — не вдалося знайти постійних і надійних покупців. Тож переорієнтувалися на племінну справу: тепер утримують 56 дорослих страусів. Ферма під Хустом стала першим в Україні племінним репродуктором з розведення чорного африканського страуса. З цим статусом уже півтора десятиліття.

Справа перейшла до зятя

Василеві Васильовичу вже 67, тому його справу повністю перебрав на себе зять, який теж Василь і так само Васильович. Він зустрів нас з усмішкою: «Спробуйте погодувати страусів!» Нічого не підозрюючи, ми з начальником відділу тваринництва департаменту агропромислового розвитку облдержадміністрації Ніною Кіш підійшли близько і дали задньої. Адже зграя двометрових птахів підбігла так швидко, простягаючи довгі шиї по хрумкі кукурудзяні палички, що, здавалося, зараз з’їдять і нас.

— Боятися їх не варто, але поховайте всі предмети, які можуть привернути їхню увагу, — сказав Василь Васильович-молодший на прізвище Фіцай. — Бо якщо в них перед очима опиняться ваші телефон чи фотоапарат, то можете їх позбутися назавжди. Уже не в одного птаха ця техніка опинилася в шлунку й там залишилася.

Шлунок у страуса настільки міцний, що може перетравити навіть цвяхи, шматки металу. На наших очах страуси за мить поїли купу твердих кісток: проковтнули, оскільки не мають зубів. Такі кості у природних умовах розкладаються майже 80 років, а в шлунках африканців від них скоро нічого не залишиться.

Страусів не треба боятися, а треба добре вивчити їх. Тоді й справжню ціну їм можна скласти, переконаний Василь Фіцай. На цій фермі її господарі почуваються першовідкривачами, адже до них ніхто в Україні страусів не вирощував. У 2002-му, коли Василь Васильович-старший зі Словаччини привіз перших шість дорослих птахів, майже нічого не знав про догляд за ними. Утім, потім були ще партії з Бельгії та Нідерландів. І почалося…

Місцевий клімат для чорного африканського страуса виявився цілком придатним. Василь Фіцай каже, цей вид страусів дуже невибагливий до умов. Птахи з Африки більші за розмірами від своїх родичів з Австралії — вищі від людини, їдять небагато: за день у середньому кілограм кормосумішей, решту доповнюють сіном, соломою, гичкою чи бадиллям; несучість самок дуже помірна — 20—60 яєць на рік, зате яйця величезні.

Які клички птахів

Після партії завезених з-за кордону недешевих страусів на фермі навчилися самі вирощувати пташенят. Мають інкубатори, а також виводкові шафи. Василеві Фіцаю допомагає дружина Владислава. Вона 17 років працювала юристом, однак уже сім як розпрощалася з тією роботою і працює на фермі поряд із чоловіком.

У страусів є імена, серед яких Полковник, Грузин, Кузя, Мегі, Сара. Це лише для господарів і туристів. Птахи на імена не відгукуються, зате на їжу просто накидаються. В кліп ока стягнуть обручку з пальця гавакуватого туриста і, звичайно, з’їдять. Якось страус проковтнув навіть мобільний телефон. І не повернув.

У годуванні птах дуже вигідний, адже дорогих кормів їсть мало, а додає у вазі швидко. Природний вік страусів чималий: живуть майже 75 років. З найпершого закордонного покоління при повному здоров’ї залишилася самка Сара. Туристи як одна зі статей доходу господарів люблять фотографуватися з нею, оскільки вона дуже спокійна. Її запросто можна обійняти.

Однак не варто стояти страусові на дорозі, коли він наляканий. Якось, розповідав господар, один із його птахів на повному ходу вибив тілом в огорожі дошку, яка була прибита двадцятисантиметровим цвяхом. Інший скрутив собі шию: встромив її поміж штахетами, не зрозумівши, що можна було податися у протилежний бік і спокійно її витягти.

— У них мозок такий, як аспіринова пігулка. Тож чим мають думати? — пожартував щодо недумаючих Василь Фіцай.

Відвідувачі ферми, для яких сюди, на лівий берег ріки Ріка, влаштовують екскурсії, цікавляться тут ще багато чим. Зокрема можна посидіти і сфотографуватися на ісландських кониках поні, подивитися на американських кіз породи ламанча і спробувати їхнього молока. Є тут ослиця, кури породи брама, індокачки-шипуни, кури і гуси.

Вигідні пернаті

Хоч гість з Африки з’їдає корму вп’ятеро менше, ніж свиня, м’яса він дає майже стільки само. Загалом аж 12 частин тіла — шкіра, м’ясо, жир, мізки, перо, кігті, вії, рогівка, сухожилля, кості, яйця і навіть послід — можуть іти в діло.

В Україні з усього цього поки що використовують мало, і хустські фермери заробляють із продажу пташенят, м’яса, яєць. До слова, м’ясо страуса дієтичне і дороге, а яйце коштує аж 400 гривень. Проте воно заміняє 35—40 курячих.

Василь Васильович розповів, як йому дякував один із туристів. «Коли в моїй родині дізналися, що я привіз страусине яйце, то геть усі зібралися за одним столом. 20 років ніяк не міг їх зібрати, а тут прийшли, як за командою, щоб спробувати екзотичну поживу», — зателефонував екскурсант.

До страусячих вигод можна зарахувати і їхню здатність виробляти біогаз. На одній із ферм в Угорщині, розповів Василь Васильович, цим альтернативним паливом обігрівають і господарські приміщення, і ще майже 20 будинків. Цьому сприяє те, що страусам весь час слід підсипати свіжу підстилку, якої за 5—6 років назбирується до півтора метра. З неї й отримують тепло.

Скоро мине 20 років відтоді, як ферма під Хустом стала однією з цікавинок міста. Фермери проклали шлях у бізнесі, який для України все ще екзотичний, і не звертають із нього, знаходячи в ньому і задоволення, і надійну основу сімейного бізнесу.