«Раз, два, три, чотири, п’ять… Готуйтеся, вже можна спускати хворих, борт прибув!» Пильні очі провідного травматолога — начальника клініки ушкоджень Військово-клінічного центру Північного регіону полковника медичної служби Олександра Бородая —уважно дивляться на монітор комп’ютера, а пальці швидко ковзають по клавіатурі, перевіряючи список пацієнтів, яких мають відправити на подальшу реабілітацію до столиці. На їхні місця очікується нова партія поранених із зони АТО. І Олександр Леонідович, кабінет якого час від часу перетворюється на такий собі міні-штаб, вже вкотре змінить його на операційну.
«Коли ж відпочиваєте, адже ваші колеги говорять, що ви по три доби поспіль «латаєте» поранених, оскільки важкі травми, а вони, як правило, всі дістаються вам?» — запитую найкращого і найдосвідченішого, як мені сказали, в регіоні травматолога.
І чую у відповідь: «Відпочивати нема коли. Понад 90 відсотків усіх поранених, які прибувають до нас, мають серйозні ушкодження кінцівок та інших частин тіла, тож дістаються фахівцям нашої клініки. Вона складається з двох відділень — травматологічного і гнійної хірургії. На підмогу нам приїхали колеги з головного клінічного центру, розташованого в столиці. Але навантаження на лікарів залишається великим, буває, що ми справді по три доби поспіль не виходимо з операційної. І оперую не я один, хоч найважчі випадки, справді, беру на себе. Річ у тім, що в нас працюють не лише військові, а й цивільні медпрацівники, яким важко витримувати такі темпи і таку кількість роботи. Доводиться, як кажуть, підставляти своє плече».
Вже пізніше мені розповіли, що в житті Олександра Бородая був Афганістан, де він у званні старшого лейтенанта медичної служби оперував поранених, тоді ще радянських бійців, в окремому медичному батальйоні у Баграмі. А потім — у травматологічному відділенні центрального військового госпіталю 40-ї армії, де дослужився до капітана медичної служби. За цей період зробив понад 300 операцій різного ступеня складності. Стосовно них зібрав багатий матеріал у слайдах, на підставі якого склав доповідь про вогнепальні пошкодження, що й стало поштовхом до створення власної школи з аналогічною назвою. Своїм досвідом у проведенні унікальних операцій з пересадки суглобів він щедро ділився з колегами й досі робить це як за операційним столом, так і на різних конференціях. «Я ніколи не думав, що моя школа знадобиться моїй країні, але те, що це може статися, як людина військова, я ніколи відкидав», — каже Олександр Бородай.
На запитання, чи пам’ятає він перших поранених у так би мовити мирний час, відповідає: «Річ у тім, що перших поранених ми почали приймати ще з Майдану. До нас привозили поранених працівників МВС з осколками, які ми видаляли. А вже потім до нас почали доставляти поранених бійців із зони АТО».
Час був не на боці постраждалих
До Військово-клінічного центру Північного регіону, як пояснив мені заступник начальника Харківського військового шпиталю Микола Карпенко, із зони бойових дій відправляють лише важкопоранених, а легкі ушкодження і травми лікують у мобільних шпиталях, розгорнутих безпосередньо у зоні АТО. До речі, лікарі центру беруть активну участь у роботі таких мобільних шпиталів.
— На сьогодні вже 70 відсотків наших медиків попрацювали в зоні АТО, — говорить Микола Карпенко. — Зазвичай клінічний центр обслуговує військових п’яти областей країни. Окрім клініки ушкоджень тут працюють також хірургічна і терапевтична та відділення діагностики. Це дає змогу надавати висококваліфіковану меддопомогу не тільки бійцям з важкою травмою, а й іншим важкопораненим. У центрі працюють п’ять кандидатів наук. Є у нас і такі лікарі, які, як Олександр Бородай, пройшли «гарячі токи» не лише Афганістану, а й Ліберії та Косово.
За період проведення АТО у шпиталі Харкова, за словами Миколи Карпенка, пройшли лікування понад 600 важкопоранених бійців та силовиків. Серед найпоширеніших ушкоджень, з якими доставляють у цей медзаклад, — поранення кінцівок, живота, легень та очей. «Операція одного хворого може тривати кілька годин, до неї можуть залучатися бригади різних спеціалістів, адже учасники АТО переважно з комбінованими пораненнями: голови, живота і кінцівок. Тому доводиться і ампутувати, але це крайній захід, і до нього травматологи центру вдавалися лише кілька разів.
«Досягти високого результату одужань допомагає нашим фахівцям бригада судинних хірургів, які приїхали до нас з Києва. Вони рятують хлопцям руки і ноги, зшиваючи судини і нервові вузли. Раніше ж таких хворих евакуювали до столиці, і час був не на боці поранених», — пояснює Микола Карпенко.
«Все для фронту, все для перемоги!»
Велику допомогу військовому шпиталю надають місцеві медичні заклади: обласна лікарня, інститут хребта і суглобів та інші. До речі, інститут хребта і суглобів, який поєднує з військовим центром тривала співпраця у розробці багатьох унікальних операцій, надав у тимчасове користування електронно-оптичний перетворювач. Це такий рентгенівський апарат, який дозволяє робити знімок прямо на операційному столі й практично не опромінює людей, що поруч. Завдяки такому оперативному «спостереженню» тривалість операцій скоротилася на дві години. І таких прикладів, зазначає заступник начальника Військово-клінічного центру, можна наводити немало.
Він також наголосив на відчутній допомозі волонтерів, що теж пришвидшує одужання поранених. Наприклад, благодійний фонд «Мир і порядок» закупив для центру необхідне хірургічне обладнання на суму 300 тисяч гривень. Першу його партію — 4 електрокоагулятори «Надія», 4 апарати для зшивання, один інфузомат, 5 хірургічних відсмоктувачів та чи не найголовніше — комплекс «Страйкер» для проведення ортопедичних операцій — лікарі вже отримали у користування. Вони кажуть, що оперувати за допомогою «Страйкера» після того обладнання, яке у них було, — це як пересісти зі старого коня на новий автомобіль. Адже новий інструмент під час операцій дає травматологові великі можливості для маніпуляцій, у тому числі дозволяє швидко зупинити кровотечу дрібних судин. Як розповів провідний травматолог центру Олександр Бородай, «Страйкер» незамінний для травматології — як для надання першої допомоги, травматологічних операцій, так і для подальшої реабілітації пацієнтів. Час, необхідний на операцію, за допомогою «Страйкера» приблизно на третину менший, ніж на старому обладнанні.
...Військовий 25-ї аеромобільної бригади Юрій (називати прізвище і фотографувати бійця, як і всіх інших, не можна за вимогою армійців), залишаючи разом з іншими побратимами медзаклад, щиро дякував своїм рятівникам, що в прямому розумінні слова поставили його на ноги.
Поранення він дістав під Слов’янськом. У зоні бойових дій пробув два місяці, аж поки у нього не влучив осколок гранати. Каже, нарвалися на засаду, і вистріл з РПГ накрив усіх бійців. Так він опинився в шпиталі з важкими пораненнями кінцівок. «Збирали мене тут, як кажуть, по частинах, — говорить Юрій. — Щиро вдячний усім лікарям центру за те, що можу тепер пересуватися. Ще трохи підлікуюся — і знову на передову!».
Мені також розповіли, що з початком бойових дій на Донбасі шпиталь усе більше відмовляється від планових операцій і зосереджує всі свої зусилля на поранених бійцях АТО. Як і в роки Великої Вітчизняної війни колектив медиків працює за неписаним, але добре знайомим ще з тих часів гаслом: «Все для фронту, все для перемоги!» Це відчувають і самі поранені.