Улітку 2007 року в гості до нас приїжджав родич  із близького зарубіжжя, історик за освітою. Першого дня, коли заговорили про культурну програму, гість повідомив, що він дуже хоче побувати на аеродромі Полтава, де, за його інформацією, стоять просто неба стратегічні ракетоносці.

— У нашій країні теж є такі літаки, але до них і за кілька кілометрів не підпустять, тому що вони стоять на озброєнні наших ВПС, а у вас їх можна навіть помацати, — сказав він.

Крилаті експонати

І хоч я тоді авіацією не цікавився, вже наступного дня, прихопивши фотоапарат, поїхав з ним у щойно створений музей дальньої авіації. Провів там півдня, доки наш історик із круглими від захоплення очима метушився на злітній смузі й фотографував літаки, що наче велетенські птахи, граційно розсілися на аеродромному бетоні. Ці грізні машини справді вражають: виглядом, розмірами, бойовими можливостями.

Тепер на місце їхньої стоянки вже просто так не потрапиш: її обгороджено й надійно охороняють. Немає навколо бур’янів і кущів, а сама музейна експозиція істотно збагатилася. Там з’явилася космічна капсула, в якій космонавти повертаються на землю. До речі, на ній стоїть датований 1998 роком власноручний підпис першого космонавта незалежної України Леоніда Каденюка, який неодноразово відвідував музей.

 — Цю капсулу везли з Феодосійського космічного науково-випробувального інституту в Москву, але в дорозі машина, на якій її везли, поламалася, і наші льотчики доставили її сюди, — розповідає завідувач філії Національного військово-історичного музею України — Музею важкої бомбардувальної авіації Віктор Дейнега. — За неофіційною версією, у цій капсулі у 1971 році загинули члени екіпажу «Союз-11» космонавти Георгій Добровольський, Владислав Волков і Вік­тор Пацаєв.

Експозицію поповнили пам’ят­ники полтавцеві теоретикові космосу Юрієві Кондратюку — Шаргею, який розрахував шлях на Місяць, загиблим американським льотчикам і зенітникам, учасникам операції «Френтік». З’явилися там й інші цікаві експонати, але, як і раніше, найбільше цікавлять відвідувачів саме стратегічні ракетоносці, зокрема Ту-16 («Борсук» за натовською класифікацією), що був на озброєнні у 226-му авіаційному полку, який базувався на аеродромі Полтава до 1986 року; найшвидший у світі бомбардувальник Ту-22М3, на якому з 1998-го по 2002 рік на посаді помічника командира корабля служив інженер музею Геннадій Дерикаптан; Ту-160, у народі «білий лебідь», який є тільки в музеї Полтави. Це найважчий у світі стратегічний бомбардувальник, який може летіти без дозаправлення в повітрі 14 тисяч кілометрів.

За словами Віктора Дейнеги, 19 таких літаків було на озброєнні 184-го Полтавсько-Берлінського Червонопрапорного авіаполку, що базувався в місті Прилуки Чернігівської області. Полк дуже швидко, всього за рік, їх освоїв, і за це його нагородили орденом Леніна.

Коли з незалежною Україною підписали договір про ліквідацію стратегічної авіації, 10 таких літаків утилізували у Прилуках, один перегнали на аеродром Полтава. Це зробив льотчик Валерій Щербак, який і нині живе в авіамістечку. Ще вісім машин віддали РФ за енергоносії. За деякою інформацією, вони перебувають нині на аеродромі в місті Енгельс Саратовської області й досі літають.

Є в колекції музею єдиний в Україні чотиримоторний Ту-95МС, «Ведмідь» згідно з натовською класифікацією, якого начальник відділу науково-просвітницької роботи музею Петро Романюк, що літав на ньому 17 років, також назвав унікальним.

Поряд із грізними ракетоносцями стоять МіГи, Іли, Су, гвинтокрили різних модифікацій. Тільки за період із грудня минулого року по квітень цього експозиція поповнилася чотирма екземплярами винищувальної авіації. Керівництво музею планує привезти сюди ще й безпілотні літальні апарати.

Фотографія стане пам’ятником

Це стільки цікавого тільки на відкритій стоянці авіаційної техніки.

Є що подивитися й у військово-історичній (13 залів) експозиції музею. Там створено яскраві чудово оформлені куточки, присвячені начальникові штабу у 1985—1987 роках 13-ї гвардійської Дніпропетровсько-Будапештської важкої бомбардувальної авіаційної дивізії, яка дислокувалася на аеродромі Полтава, генералові Джохару Дудаєву, видатним космонавтам і науковцям — українцям за походженням, 8-й санітарній роті, яка у серпні 2014 року повернула на Полтавщину тіла загиблих під Іловайськом полтавських воїнів, надала допомогу пораненим і вивезла їх із полону. Але це вже інша тема. 

Важливо, що Полтавський музей важкої бомбардувальної авіації стрімко розвивається, стає дедалі популярнішим.

Як повідомив Віктор Дейнега, торік його відвідали 18 тисяч осіб. Петро Романюк назвав ще більшу цифру — майже 50 тисяч. За його словами, Віктор Григорович не врахував пільгових категорій відвідувачів, ветеранів і військовослужбовців.

— Цього року,  — сказав він, — музей відвідало на тисячу осіб більше, ніж торік.

У зв’язку з цим виникла проблема підвезення людей до відкритої музейної стоянки літаків, бо подарований музеєві Полтавським ГЗК мікроавтобус  уже з цим не справляється. Потрібен ще один, більший автобус. Як-не-як, відстань між основними експозиціями — 3 кілометри, а серед відвідувачів чимало людей похилого віку й дітей. Приїжджають у музей і гості з-за кордону, зокрема зі  США, Австралії, Великої Британії, які хочуть подивитися на місця, де воювали їхні предки учасники операції «Френтік».

З автобусом музеєві пообіцяла допомогти Полтавська облдержадміністрація.

Збільшення експозицій створило ще одну проблему — у штаті гостро не вистачає авіаційних техніків, екскурсоводів, наукових співробітників, двірників.

 Завідувач філії нацмузею повідомив важливу новину. З нагоди 75-річчя операції «Френтік» колектив музею і громадська організація «Ветерани дальньої авіації» проводять відповідну організаційну роботу, щоб спорудити в цьому році на території авіамістечка кам’яний або бронзовий пам’ятник її учасникам — американським льотчикам. Його планують розмістити перед історичною будівлею, будинком №1, де був штаб американців і їхня їдальня.

На переконання ініціаторів, ця акція зміцнить дружбу між українським та американським народами. Пам’ятник буде приблизною копією фотографії, де поряд сидять і розмовляють американський льотчик і хлопчик-полтавець, який тримає у руках паперовий літачок.

Як повідомив начальник відділу науково-фондової роботи музею Анатолій Мартиненко, питання відведення землі під майбутній пам’ятник Полтавська міська рада вже вирішила, незабаром вирішать і питання його фінансування.

ДОВІДКА «УК»

Аеродром Полтава ініціював у 1923 році відомий льотчик часів Першої світової війни Микола Камарницький. У грудні 1941-го та на початку червня 1942-го на цьому аеродромі приземлявся літак Адольфа Гітлера. У 1942 році він у Полтаві затверджував план наступу на Кавказ — так званий план «Блау». А 1941-го прилітав, щоб відсторонити від командування командувача 6-ю армією, яка брала Варшаву, Париж, генерал-полковника Карла Рудольфа фон Рундштедта.

У 1942 році інший літак доставив сюди нового командувача 6-ї гітлерівської армії на той час генерал-лейтенанта Фрідріха Паулюса, в майбутньому фельдмаршала, якого взяли в полон під Сталінградом.

У 1944 році звідси, згідно з домовленістю Сталіна й Рузвельта, здійснювали спільні човникові стратегічні повітряні операції на важливі об’єкти нацистської Німеччини.

На аеродромі Полтава  нацисти розбомбили більш як сотню американських літаків, які брали участь в операції з кодовою назвою «Френтік». Трагедія сталася в ніч із 21 на 22 червня 1944 року. Тоді загинули два  американські льотчики лейтенанти Раймонд Естлі й Джозеф Лукасик, 31 радянський солдат. 100 бійців, зокрема 15 американських пілотів, було поранено.

Потім операцію «Френтік» відновили. 18 травня 1946 року сюди з міста Любліна перебазували 13-ту гвардійську Дніпропетровсько-Будапештську ордена Суворова важку бомбардувальну авіадивізію, в якій у різний час служили аж 67 Героїв Радянського Союзу.