ПРОБЛЕМА
З майнової мапи України зникають підприємства з державною часткою власності
Юрій ГУСАК,
арбітражний керуючий у справі
банкрутства ВАТ «Херсонський
бавовняний комбінат» для «Урядового кур’єра»
Про розкрадання державної власності ЗМІ ледь не щодня писали у часи активної приватизації держмайна. Наразі ця тема не надто актуальна, враховуючи те, що більшість майнових об’єктів нині у приватних руках. Та це не означає, що в Україні не лишилося власності, яка й досі працює безпосередньо на держбюджет і все ще цікава охочим скористатися нею для власної користі. Тож поки ніхто не бачить, деякі підприємства з державною часткою власності зникають з майнової мапи України. Для цього застосовуються різноманітні схеми, серцевиною яких, звісно, є банкрутство.
Як фахівець з чималим досвідом у сфері арбітражного управління майном, не можу мовчки пройти повз факти відвертого розкрадання державного майна, на які чомусь не звертають уваги. Йдеться про колись потужне та найбільше на теренах СРСР і Європи підприємство в галузі текстильного виробництва — ВАТ «Херсонський бавовняний комбінат». До 2004 року це був повністю державний об’єкт, доки Фонд держмайна не оголосив конкурс на його приватизацію. У червні 2004 р. 51,76% акцій відійшло у власність приватному інвестору — ЗАТ «Волинський шовковий комбінат». Колись ВАТ «ХБК» працевлаштовувало 15 тис. людей та могло виробляти щороку більше як 200 млн погонних метрів тканин. Та «завдяки» інвестору наразі комбінат фактично стоїть. Його виробничий потенціал урізаний втричі: більша частина потужностей списана на брухт. Перед працівниками підприємства нагромаджена заборгованість із заробітної плати в понад 5 млн грн.
Попри те, що в останні роки ВАТ «ХБК» стрімко занепадав, під його виробничі фонди були взяті багатомільйонні кредити. У 2008 р. один із кредиторів — компанія «Текстиль-Сервіс» затребувала повернення боргу. Після нетривалих переговорів сторони підписали мирову угоду, за якою частина майна ВАТ «ХБК» відійшла у власність кредитора. Мирову угоду визнав дійсною і Господарський суд Херсонської області. Та найцікавіше, як виявилося згодом, уся ця процедура була проведена в таємному режимі, позаяк решта кредиторів дізналися про це постфактум.
18 травня 2009 року Господарський суд Херсонської області розпочав процедуру банкрутства ВАТ «ХБК» і згодом призначив незалежного арбітражного керуючого. Виявилося, що передача за умовами мирової угоди виробничих фондів компанії «Текстиль-Сервіс» істотно порушила інтереси інших кредиторів, зокрема Укрсоцбанку та Укрексімбанку. І що найгірше, «мирова» операція по суті позбавила державу її власності. Адже й досі блокуючий пакет: 25% + 1 акція перебуває у державній власності. Яким чином ініціатори мирової угоди змогли забрати державну власність — це вже питання до правоохоронних органів, які, безумовно, мають відреагувати на факт розкрадання. Ще один привід для правоохоронців втрутитися — невиконання рішення Верховного суду України від 1 вересня 2009 року, яким ВСУ скасував мирову угоду та постановив, що майно (прядильно-ткацька фабрика №3), яке було передане за умовами мирової, є заставним, а відтак має повернутися на баланс ВАТ «ХБК». Утім, і досі постанова ВСУ залишається без уваги. За даними Херсонського БТІ, фабрика №3 не зарахована на баланс комбінату. Як відомо, в Україні передбачена кримінальна відповідальність за невиконання рішення суду. Тож правоохоронна система має сказати своє слово, як і місцеві органи влади, які теж не бачать, як вивітрюється державне майно. Станом на сьогодні жоден з херсонських високопосадовців не відреагував ані на фактичну зупинку та банкрутство колись потужного комбінату, ані на критичне зростання заборгованості з заробітної плати його працівникам, ані на рішення Верховного суду у цій справі.
Водночас на території фабрики №3 тривають будівельні роботи. Дізнатись, що саме будується і хто будує, офіційно неможливо. Арбітражному керуючому відмовляють практично в усьому, в тому числі і в огляді заставного майна. Щоправда, у ЗМІ вже промайнула інформація про те, що на території фабрики №3 ВАТ «ХБК» згодом відкриється перша черга торговельно-розважального центру площею 82 тис. кв. метрів.
Залишається питання — чи матиме країна зиск від того, що по суті за її кошт хтось будує комерційний об’єкт. І чи зможе держава відстояти свої 25% власності та чи відреагує хоча б хтось на відверте розкрадання народного майна?