РЕТРО-ПОГЛЯД
Зробивши торговище цивілізованішим, втратили притаманну йому енергетику і віддалилися від традицій гоголівських часів
Учора у Великих Сорочинцях розпочав свою роботу традиційний ярмарок. Тисячі українців тут із задоволенням продають і купують, а іноді просто приїжджають, аби пройнятися духом великого Гоголя та відчути на собі гостинність щедрої душі полтавців. «Урядовий кур’єр» зазирнув у минулі часи і порівняв сучасний ярмарок з тим, яким він був раніше.
Під Миргородом на Полтавщині розпочалося грандіозне торговельно-розважальне дійство, відоме як Національний Сорочинський ярмарок. Про його наближення дізнаємося з білбордів, по тому, як понад дорогами в напрямку Миргорода раптом різко побільшало кафе і шашличних, а в Полтаві — яток із медом, кавунами та динями. Встановлюють дорожні знаки, оновлюють розмітки, косять понад шляхами бур’ян. Розширюється в рази придорожній базарчик із гончарськими виробами в Опішному. Вже на в’їзді в селище стоять із самого ранку відра з яблуками нового врожаю та з іншою садовиною, яка щедро вродила цього року. Бо саме момент людям уторгувати трохи грошей.
Додалося клопотів і в жителів Великих Сорочинців. Навели порядки в оселях, готуючись приймати тимчасових постояльців-базарувальників: підмазали, побілили, підклеїли, випрали. З урахуванням того, що на городах дозріває урожай, який треба зібрати, заготувати консервацію на зиму, людям ніколи й угору глянути. Як і організаторам ярмарку, його господарям та міліції, яка тут чергує.
Міліції роботи вистачало
— Востаннє після тривалої перерви я був на ярмарку в Сорочинцях минулого року, — розповідає мій добрий приятель, підполковник міліції у відставці полтавець Олександр Васильович Свердло. — Мені там сподобалося майже все. І машин, і людей, і краму багато. Але раніше, коли нас залучали до підтримання порядку на ярмарку, там і правоохоронців, і транспорту було більше.
— Та ну, — під’юджую його. — Тоді ж машин було менше в Україні.
— Щодо цього не сперечатимуся, — не здається Олександр Васильович, — але на Великосорочинському ярмарку їх таки було більше.
А потім усідається зручно на грушевому пеньку й починає згадувати.
— На ярмарок у Сорочинці я їздив 17 років поспіль, починаючи з 1972 року. Тоді я ще возив начальника обласної ДАІ Федора Петровича Демченка. Згодом і сам ніс там службу на посаді молодшого інспектора дорожньо-патрульної служби. Так ось, приїжджали ми на ярмарок за тиждень до його офіційного початку, раніше навіть за торговельників. І починали з профілактичних рейдів по навколишніх селах. Аби любителі їздити напідпитку і з вітерцем знали, що в їхньому селі є представник державтоінспекції, і цивілізовано поводилися. Тоді, правда, їздити нашими дорогами було безпечніше, тож і покарання були м’якшими, обмежувалися штрафами. Та все одно автодорожну міліцію поважали. Лихачі залишали техніку вдома і на ярмарок йшли пішки або добиралися громадським транспортом.
Порядок на автодорогах навколо торговища підтримували даішники з усієї області — від кожного району делегували по 5—10 інспекторів, а з Полтави було чоловік 15. Я їздив на ярмарок на мотоциклі К-750 — дуже надійна, невибаглива машина. Все, що треба інспекторові для несення служби, вміщувалося в його колясці: екіпіровка, їжа, намет, тому що кожного року під час ярмарку обов’язково в якийсь із днів йшов дощ. Окрім нас, державтоінспекторів, на території торжища несли службу чимало співробітників ОБХСС, пожежників, працівників підрозділів охорони громадського порядку. За кілометр починали вже облаштовувати стоянки для приватного транспорту. На в’їзді в селище функціонувала тимчасова стоянка для туристичних автобусів. Їх накопичувалося дуже багато. Підприємства, колгоспи і радгоспи везли своїх людей на ярмарок. Багато було автобусів з інших областей і республік СРСР, а бензин коштував дешево.
Тут завжди було весело
Ярмарок 1970-х пам’ятаю веселим. Тоді теж були імпровізовані сцени, на яких виступали численні народні колективи з усіх куточків країни. Розмах шоу був скромніший, ніж нині, але все, що там відбувалося, люди сприймали всім серцем. До сцени важко було проштовхатися. Тому присутні, особливо літні громадяни, всідалися тісним колом прямо на траві й насолоджувалися українськими піснями і танцями. Найбільше чекали появи поміж рядами воза, запряженого волами, з персонажами гоголівських творів — Хіврею та її чоловіком Солопієм Черевиком.
На той час ярмаркова площа не була заасфальтована, і виходило так, що на початку торжища, коли було сонячно, стежки-доріжки перебували в гарному стані, а після дощу ногами місили грязюку. Пересуваючись по ній, деякі ярмаркуючі почувалися, скажімо, невпевнено. Все залежало від того, скільки людина вжила спиртного.
І сміх, і гріх
Одного разу пройшов дуже сильний дощ. Води на торговищі було по кісточки. Щоб не замочити ніг і не забруднити черевиків, люди обмотували їх целофановими пакетами. Нарозхват пішли гумові калоші, чоботи і плащі, якими торгували роми. Вони наче знали, що таке буде. Дітей дорослі носили на руках. Знаменита Великосорочинська калюжа біля входу на ярмарок стояла, як повна чаша. І ось у це болотце якимось дивом потрапили двоє чоловіків. Вони там і рачки лазили, і плавали, намагаючись видряпатися на берег, де росли верби. Але безуспішно. Після кожної спроби п’янички сповзали в багнюку, чим дуже потішали ярмаркуючих і, чого гріха таїти, міліціонерів, які не втручалися, а тільки спостерігали здалеку. Не зіпсували людям свято.
А один дядечко до того наярмаркувався, що пересувався територією торговища за допомогою ящика, ставлячи його поперед себе і підтягуючись до нього. Його ноги в цю мить волочилися по багнюці.
Усякого було на ярмарку, всього не розкажеш. З усього Союзу з’їжджалися туди кишенькові злодії, для яких це були свого роду «жнива». То там, то тут на ярмарку чулося: «Ой Боже, в мене вкрали гаманець!» або «Ой людоньки, у мене порізали сумочку!» Але гучних крадіжок не було. Хіба що в когось викрадуть авто, щоб покататися, а потім покинуть його десь у кюветі.
Продавали живих свиней і гусей
За нашого часу на ярмарку торгують переважно посудом, вишиванками та всілякими виробами з дерева, глини й металу, одягом. А раніше товари були дещо інші. Найбільше привозили сільськогосподарської продукції. Колективні господарства торгували птицею — живою й різаною, свинями, вівцями, а також пропонували яловичину, городину, баштанні, мед тощо. Ця продукція була дешевою і всім доступною. За невеликі гроші на ярмарку можна було від пуза наїстися й напитися, тому їжу з собою на торговище не брали, як зараз. Там був широкий вибір товарів для школи — учнівської форми і ранців, різного шкільного приладдя і костюмів, зошитів і книжок. Люди їхали туди сім’ями, щоб за помірну ціну скупитися до початку навчального року.
Нині на торговищі споруди капітальні, а тоді все тимчасове робили. Ярмарок минув, і все обладнання — намети, павільйони — розбирали і звозили в ті організації, звідки воно було привезене.
Мені дуже подобалася організація дорожнього руху в ті часи. Біля ярмаркової автостоянки, там, де найбільш людно, розміщували пересувну частину обласної ДАІ. Сюди можна було звернутися і гарантовано, оперативно отримати допомогу. Тим більше, що в розпорядженні правоохоронців був вертоліт.
Не існувало на ярмарку і проблем з водою та іншими комунальними зручностями. Місцеві жителі були простіші, відкритіші, гостинно приймали всіх. На околиці села люди могли влаштуватися на нічліг, знайти місце для паркування автотранспорту. Для ночівлі нам пропонували кращі кімнати. Приїжджі відповідали взаємністю, з багатьма місцевими навіть зав’язувалися дружні стосунки, бо за роки спілкування ми дуже добре встигали познайомитися.
Поверталися ми з ярмарку останніми, після того, як звідти всі роз’їдуться. Завжди привозив додому з торговища якісь гостинці — переважно сувеніри: глечики, макітри, чашки з логотипом Сорочинського ярмарку, миски або свистунці. Обов’язково привозив звідти великого кавуна.
… Минулого року мені сподобалося ходити по асфальтованих доріжках, на кожному кроці відчувати вияви цивілізації. Мене навіть ціни влаштовували. А все-таки шкода, що ми не залишили ярмарок у тому первинному вигляді, в якому він був із самого початку. Можливо, навіть доріжки не треба було асфальтувати. Чого так кажу? Тому, що осучаснивши його, ми цим самим змінили його енергетику, віддалилися від гоголівських часів. Змінилася аура цього свята. Той, хто тут бував років десять тому, потрапивши сюди знову через якийсь час, вже не відчуває того духу, який панував колись. А так хотілося б зануритися в сільський гостинний світ, щирий та невибагливий. Хоч на мить, хоч раз на рік…
У ПРОГРАМІ ЦЬОГО РОКУ
Кіно від Хіврі
Цього року у програмі культурно-мистецького дійства започаткують нові традиції. Ярмаркуючим покажуть «кіно від Хіврі», яке кожного дня розпочинатиметься о 21.00 в етнографічній садибі Хіврі.
Також усі охочі матимуть змогу взяти участь у майстер-класах з українського гопака, приготування національних страв, виготовлення ляльки-мотанки, оберегів, жіночих прикрас, писанок, лозоплетіння, виготовлення гончарних виробів, ліплення тощо. Майстер-класи проводитимуть щоденно на Сорочинській площі біля головної сцени з 11.30 по 15.30.
Уперше побуває на головному торговищі країни зірка естради Вєрка Сердючка. Виступ знаменитості заплановано на середу 21 серпня о 21.30. Також, відповідно до плану заходів, у першу ярмаркову ніч виступить гурт «ТІК», у четвер — кращі рок-гурти Полтавщини, а в останню ніч відвідувачі побачать концертно-розважальну програму за участі гурту «Чорнобривці», «Шоу барабанів» та учасника третього сезону шоу «Х-фактор» Володимира Герасименка.
Цьогорічний Національний Сорочинський ярмарок проходить з 20 по 25 серпня. Його програму розміщено на офіційному сайті ярмарку.