Ні для кого не буде одкровенням, що сфера сервісу у нашій країні існує лише номінально. Головний і найбільший її недолік - невідповідність цін рівню наданих послуг. І я вже звикла ставитися до цього по-філософськи, проте навіть терпіння філософів має межі.

Сьогодні, мріючи про чашку кави, якої у поспіху ранкового збирання так і не вдалося випити вдома, я звично піднялася сходами продуктового магазину, розташованого неподалік редакції. Ціни у цьому магазині шокують морально непідготовленого покупця, але оскільки в урядовому кварталі вулиць Грушевського-Інститутської-Садової він єдиний з "плебейським" асортиментом цукру-кави-ковбаси, люду тут ніколи не бракує. Коли вже була біля самісіньких дверей магазину, їх перед моїм носом зачинив охоронець зі словами: "Почекайте на вулиці. У нас багато людей, а каса працює лише одна". Звичайно я, навіть попри відчайдушну потребу мого організму в кофеїні, вирішила не збільшувати прибутків власникам магазину і не чекати, коли настане моя черга стати у чергу (!) до каси.

Звичайно, мій протест споживача проти поганого сервісу мав би силу у тому разі, якби до нього приєдналися всі покупці магазину. Оскільки вони мають право вимагати належного обслуговування за ті гроші, які платять за товари, що на 10-15 % дорожчі, ніж у будь-якому іншому магазині, розташованому у менш "стратегічному" місці. Проте ні держслужбовці, які захотіли придбати собі пакет кефіру і булочку на обід, ні мешканці довколишніх будинків, котрим потрібен елементарний набір продуктів, просто не мають іншого вибору. Адже крім двох модних (читай "дорогих") кав'ярень і пафосного ресторану (на який перетворився колишній гастроном) поблизу немає жодного продуктового магазину чи більш-менш демократичного кафе. Невже ці невід'ємні складові нашого повсякденного життя не гідні того, щоб бути розміщеними поблизу державних установ? Чи, може, офіційно доведено, що чиновники становлять найбагатшу верству населення України, і тому саме тут найвигідніше відкривати тільки найдорожчі ресторани?

Смачно поїсти під час перерви на ланч ніколи не було проблемою, наприклад, у Нью-Йорку, у ділових районах якого оренда приміщень є чи не найдорожчою у світі. Після 12.30 на вулицях ділової частини Манхеттена з'являється безліч вуличних торгівців з пересувними лотками. На них стоять невеличкі електричні плити, і за п'ять доларів ти можеш отримати повноцінний теплий обід, наприклад, м'ясо з рисом і салатом. І, повірте, брокери з Уолл-стріт або чиновники з нью-йоркської мерії, придбавши свій ланч з такого лотка, обідають на вулиці, нерідко у теплий день присівши прямо на сходи біля якогось офісного центру. Я вже не згадую про те, що традиційні нью-йоркські бакалії, в яких, окрім продуктів, продаються і вже запаковані свіжі фруктові салати, сандвічі і порційні шматочки чіз-кейків, ви знайдете на розі чи не кожної вулички.

Проте, на жаль, Київ наздоганяє Нью-Йорк лише за рівнем цін, а не сервісу.