Складно уявити садибу доброго сільського господаря без різномастих, подекуди неоковирних споруд і спорудочок, в одній з яких курник, в другій — кролятник, а ще в третій — такий собі псевдогараж для мотоблока. Їх ще називають «гадючниками», притому без негативного змісту, як факт, що зведені всі ті крейзіархітектурні дивовижі з того, що потрапило під руку. Саме вони дають можливість селянам тримати якусь живність чи реманент (бо де їх іще тримати?) і так забезпечувати виживання своїм родинам в умовах майже тотального безробіття на селі. Якщо ж двір не «обсаджений» такими «гадючниками» — це скоріше свідчить, що там мешкають або ледарі, які не бажають ні з чим морочитися, або старенькі пенсіонери, яким на схилку літ уже не під силу тримати господарство, або дачники — міські жителі, які використовують садибу для літнього відпочинку.
Однак у деяких селах останнім часом навіть затяті хазяї почали позбуватися «гадючників» під страхом майбутнього податку на нерухомість — аби їх не змусили платити за ті курятники-кролятники більше, ніж вони того варті. Про це довідалася від попутників-пасажирів автобуса Київ — Новоград-Волинський, які розповіли, що в деяких селах Житомирщини голови сільрад сказали, що прийдуть описувати все, що є на подвір’ї. І доведеться платити за все — навіть за літні душі і, перепрошую, вуличні туалети. Новий податок спричинив неабиякий переполох серед селян.
«А нам хтось допомагав їх будувати, що зараз хочуть податки брати? Роботи ж ніякої в селі не знайдеш, а гроші, щоб дітей в школу зібрати чи щось необхідне купити, треба. От людина й вирощує тяжкою працею одного кабанчика для себе, іншого — щоб продати, і то майже за копійки. Ну, курку ще якусь продасть. Хоч так трималися. А тепер усі ті гроші підуть на податки? А потім що — і за садки візьмуться, як у 30-х роках?» — знервовано непокоїлася одна пасажирка. І розповіла, що її родина вже збирається забити кролів, яких би ще й тримали, бо податок на кролятник проб’є велику дірку в сімейному бюджеті.
Ще ніхто достеменно не рахував, скільки доведеться платити, та розмова з жіночками в автобусі показала, що серед селян побутують дуже песимістичні настрої. Хоча, за великим рахунком, ще нічого не відбулося. Але, як запевняли жіночки, таки відбудеться. Шкода, що не вдалося дізнатися, де ж конкретно людей так залякали, тоді можна було б звернутися із запитаннями до того сільського голови, який збирається «все описувати».
Втім, в інформаційному листі Державної фіскальної служби «Про особливості встановлення ставок з місцевих податків та зборів», який ми знайшли на сайті територіальних органів ДФС у Житомирській області, вказано, що до нежитлової нерухомості належать господарські (присадибні) будівлі, а саме сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси тощо. Якось воно трохи дивно, що чиновники не обійшли увагою жоден «гадючник». Однак чи справді кожен з них оподатковуватимуть? Це вже належить до компетенції місцевих органів влади. З того самого інформаційного листа випливає, що вони мають право встановлювати пільги з оподаткування майна, яке є об’єктом оподаткування, і ставки податків аж до нульової. Однак з огляду на те, що ці кошти залишатимуться в місцевих бюджетах, вочевидь, керівники органів місцевого самоврядування навряд чи уникнуть спокуси щось отримати у ті бюджети. Особливо враховуючи нинішній їхній жалюгідний стан.
Виходить, не такий страшний закон про податок на майно, як люди, що візьмуться за те оподаткування? Бо ж, вочевидь, там, де запопадуться без розбору злупити із селян якнайбільше грошей, та ще й за максимальною ставкою, мабуть, і сільради залишаться без грошей, і люди — без кролів і курей. Якщо порахують, що оплата, приміром курятника, обійдеться дорожче, ніж матимуть користі від птиці, «гадючники» порозбирають.
Тут, мабуть, варто звернути увагу ще на одне: на те, що ні селяни, ні сільські голови (принаймні, більшість із них) не дуже чітко розуміють положення самого закону і те, як їх слід виконувати. Мабуть, роз’яснювальну роботу проводять неналежно.
Певні пояснення на сайті Державної фіскальної служби та її підрозділів у регіонах є, але, на жаль, у них нефахівцеві розібратися нелегко. А що вже казати про жителів села, які у нормативних хитросплетіннях орієнтуються надто слабко. Тож чи доводиться дивуватися, що жіночка в автобусі була переконана: за «гадючники» доведеться платити як за житлові будинки, і так чиновники хочуть взагалі знищити села.
Роз’яснювальна робота з цих питань потрібна якнайшвидше, і що доступніше для простої людини, то краще. До того ж, згідно із законом, визначитися зі ставками податку та нормами пільг місцеві ради повинні до 1 лютого. Та ця дата настане вже за кілька днів.
Що буде потім? Чи не станеться так, що селяни вже не в кількох селах, а масово почнуть розвалювати «гадючники», а там, простимульовані безпідставними чутками, і за садки візьмуться? Та хочеться сподіватися, що в цій справі переможе здоровий глузд. І турбота — не лише про бюджети, а й про селян. Адже певна частина з них без тих хлівів і сараїв, а отже, й без домашньої живності залишиться на межі не те що бідності, а взагалі виживання.