У Київському районі Донецька посеред Шахтарської площі наприкінці 1960-х років встановили величний пам’ятник «Слава шахтарській праці». На п’єдесталі постала чавунна скульптура гірника, який у правій витягнутій руці тримає чималий шмат вугілля. Відтоді, коли регіон ще мав статус всесоюзної кочегарки, цей монумент став одним із символів міста. Ним він, звичайно, залишався і в роки незалежності України. Однак коли відбувалися шахтарські страйки, місцеві люди надавали пам’ятнику трохи іншого значення: сумно жартуючи, казали, начебто гірник простяг оту руку, немов жебрак, прохаючи коштів на зарплату, розвиток виробництва, охорону праці тощо.

І таки наврочили! Бо нині монумент став найголовнішим і темним, як вугілля, символом окупованих Донецька та всього ОРДО, адже після тривалого перебування під контролем загарбників з рф цей регіон справді перетворився на жебрака і тягне всі руки до «визволителів» по допомогу. Маємо переконливий зразок справжньої сутності згубного «рускава міра».

Бо ще вісім років тому донеччани  на мітингах під триколорами запевняли, що вже втомилися годувати всю Україну, але надалі готові нагодувати ще й пів росії, але тільки за умови: «путінввідівойска!».

Увів. І що? Потужний індустріальний край, який доти стрімко розвивався, тепер деградував настільки, що став занедбаним закутком, здатним виживати переважно на кошти з москви та інших російських провінційних регіонів.

Догодувалися…

Що ж, самовпевнені вихваляння жителів Донецька про «годували Україну», звичайно, не позбавлені перебільшень. Проте частка правди в цій риториці є. Не дадуть збрехати тамтешні старші люди, яким, однак, згадувати той період дуже гірко. Чому? Бо майже кожен з них пам’ятає, що наприкінці 1970-х, 1980-х та й 1990-х років до українського міста у вихідні існували гастрономічні маршрути із сусідньої ростовської області. росіяни приїздили, щоб спустошувати полиці місцевих продуктових магазинів, бо в них ковбасних чи молочних виробів удень з вогнем було не знайти. Тобто Донецьк із його значно кращим постачанням харчів та інших товарів тоді насправді годував сусідів-росіян. І вони, як бачимо, «віддячили» у 2014-му та наступних роках.

Та й молодші донеччани стали свідками регулярних візитів «братів» у Донецьк у 2000-ні на матчі «Шахтаря» в єврокубках чи на поєдинки збірних континенту на Євро-2012. У самовпевнених московитів де й дівалася імперська зверхність і ставали квадратними очі, коли вони бачили спортивні арени, дороги, готелі, аеропорт, залізничний вокзал та інші об’єкти інфраструктури сучасного європейського рівня. Звісно, захоплювалися, а ще заздрили: відкрито, по-чорному і навіть люто. 

Зате тепер вони втішені, бо таки «поставили хахлів на місце», а ті, донедавна значно успішніші, тепер прохають подачок у росіян, яким не від свого великого розуму самі ж допомогли зруйнувати все, що мали вісім років тому. А безнадійно спотворена кремлівською пропагандою свідомість лідерів ОРДО дозволяє їм навіть зараз видавати занепад і убогий стан загарбаного депресивного Донецька за успіх і навіть гордість. Мовляв, допомога тепер надходить з майже всіх регіонів рф.

Тривалий час окупаційна влада ОРДО, доки окупанти руйнували потужні місцеві підприємства, вивозила сучасне обладнання до росії, а інше різала на брухт, напускала туману про економічний розвиток і навіть майбутнє процвітання «молодої республіки». Людей переконували в тому, що коштів «без України» із запасом вистачає на зарплати, пенсії та інші соціальні виплати.

На тлі нищівних руїн, масового безробіття та відвертих злиднів такі запевнення мали вигляд  неправдоподібних і без натяку на здоровий глузд, але їм вірили. Та й відповідні параметри бюджету «днр» ніколи не оприлюднювали. Багато знатимеш, ще більше страхатимешся.

І раптом уже після торішнього брутального рішення кремля незаконно забрати окуповані території Донбасу до складу рф в Донецьку місцева влада через рупори пропаганди вирішила розповісти про головний фінансовий документ на 2023 рік.

Насамперед «вожді» вирішили похизуватися таким фактом: «Уперше ми ухвалили бюджет республіки як суб’єкта рф», — повідомили всі газети, радіо і телебачення. Тамтешні горе-керівники відверто визнали, що «частина фінансування надходитиме з федеральної скарбниці», однак рівень цих дотацій переконливо демонструє різке падіння на економічне дно ще недавно розвиненого регіону з неабияким потенціалом.

У цьому тепер може пересвідчитися кожен пересічний житель ОРДО, який не розучився рахувати. Дохідна частина бюджету становить понад 196 мільярдів російських рублів. Із цієї загальної суми «нові донецькі росіяни» отримають майже 171 мільярд рублів від рф як «безоплатні надходження» у вигляді дотацій, субвенцій із бюджетної системи росії. І «аж» 25 мільярдів окупована територія промислового краю планує зарахувати до бюджету самотужки.

Погодьтеся, занадто стрімкий перехід регіону від «годувальника» України до утриманця росії, жителів якої він насправді теж колись щедро підгодовував.   

«Це незвично»? Це взагалі дно!

Те, що аж 87% дохідної частини бюджету для колись економічно міцного і самодостатнього краю тепер становитимуть надходження від менш розвинених суб’єктів рф, певна річ, пригнічує тамтешній люд. Однак навіть за умов катастрофічного економічного падіння лідер окупаційної влади д. пушилін продовжує поширювати звичні ще з 2014 року обіцянки про «світле майбутнє». «Для Донбасу це незвично. Донбас звик допомагати сам, забезпечувати себе і допомагати іншим там, де потрібно. І я дуже розраховую, що в найближчому майбутньому так і буде», — намагається він підбадьорити знедолених земляків.

Проте такі заяви керівника з досвідом роботи в «ммм» тільки дратують пересічних донеччан. Та й інші представники окупаційної верхівки, позбавлені такого професійного хисту брехати, коментують ганебний стан речей відвертіше. «Влада днр розраховує, що приблизно через 10 років регіон перестане бути дотаційним», — обережно назвав перспективи «голова уряду днр» в. хоценко.

Та навіть такі невтішні плани видаються примарними чи й зовсім фантастичними. За рахунок чого ОРДО може бодай зупинити стрімке економічне падіння? Адже стан і розвиток індустріального краю насамперед залежить від роботи великої кількості наявних там заводів, фабрик, шахт. А в «уряді» відверто кажуть, що вже понад вісім років (під контролем кремля) на потужних підприємствах не було необхідного технічного переоснащення й заміни застарілого обладнання.

Однак називати причини цього місцева влада, зрозуміло, утримується. Зате «нагорі» не приховують того, що й надалі закриватимуть підприємства, котрі тривалий час були справді годувальниками міських бюджетів і тисяч людей. Недавно в перелік безперспективних потрапили навіть такі велети вугільної галузі не тільки Донбасу, а й всієї України, як донецькі шахти ім. Засядька та ім. Скочинського. Вони видобувають цінне паливо, промислових запасів якого вистачить ще на багато років. І те, що свого часу видавалося донеччанам неймовірним, тепер реальність, оскільки ці флагмани вуглевидобутку справді вже закривають.

До речі, про шахти: торік видобуток вугілля, на якому понад століття трималася міць економіки Донбасу, на його окупованих територіях зменшився відразу на 42%. І це ще один доказ того, що тільки очевидний бовдур чи безнадійний брехун може патякати про те, що в найближчому майбутньому регіон уже не буде дотаційним і навіть допомагатиме іншим. Наприклад, підступним російським сусідам-терористам, які, знищивши економічний потенціал краю, тепер збирають кошти для його утримання у своїх віддалених малорозвинених регіонах.