НОСТАЛЬГІЯ
1 грудня один з останніх столичних будинків побуту -
"Оболонь" - припиняє виробничу діяльність
Зведений у 1982 році, до святкування півторатисячолітнього ювілею Києва, він до останнього часу залишався зразковим об'єктом побутового обслуговування населення. Власне, із грамотами у скляних рамках, що підтверджують цей статус, і зустрічається мимоволі ваш погляд при вході до будівлі.
На ласому шматку столичної землі за кілька кроків від метро розташується житлово-офісний комплекс. Безглузда, з точки зору пересічної людини, споруда, яких у місті безліч і які жодним чином не впливають ані на добробут, ані на розв'язання житлових проблем киян.
Таким було перше емоційне враження від інформації, винесеної в підзаголовок. Чому так сталося, і що очікує сферу далі, ми й спробували з'ясувати.
Все в одному
Висока і ошатна навіть за нинішніми мірками, вона стала невід'ємною частиною сучасного оболонського пейзажу. А для жителів однойменного масиву і цілого столичного району -╩чи не єдиним острівцем налагодженого колись механізму облаштування побуту і комфорту з претензією на цивілізованість.
Важко перерахувати всі переваги цілісного побутового комплексу, який поєднує в собі годинникові та ювелірну майстерні, ремонт шкіргалантереї (призабута нині вивіска, чи не так?) і залізничну касу, хімчистку і аптеку, ремонт і пошиття одягу, ремонт взуття і безліч інших так чи інакше потрібних відділів.
Це ніби кухонний комбайн, діставши який з полиці, ви отримуєте безліч можливостей для задоволення власних примх. А призначені для одиничних операцій кавомолки, соковитискувачі і блендери непорушно відпочивають у коробках (до цього порівняння ми повернемося нижче).
Якщо хтось спробує знайти у столиці бодай бліду тінь цього єдиного спеціалізованого велета, йому доведеться добряче упріти. Просто у місті практично не залишилося подібних закладів. Реструктуризація 90-х років, що вважалася тоді ледь не шляхом до манни небесної, перетворила розгалужену колись мережу фірми "Світанок" на кволі артілі. Схожа ситуація і з іншими будинками побуту. Тобто, щось там існує, але назвати це ані цілісним майновим, ані обслуговуючим комплексом язик у більшості випадків не повернеться.
Базар якістю не виокремлюється
Коли погортаєш довідники на кшталт "Жовтих сторінок", здається, що ситуація з побутовим обслуговуванням не така вже й критична. Приміром, у виданні 2010 року цій темі на знайденій сторінці присвячено одну з трьох колонок із заголовком "Побутові послуги, будинки побуту". Щоправда, "Індпошиттю та ремонту одягу" відведено майже цілу сторінку.
Це, так би мовити, статистика. Та й відшукати потрібну інформацію у новітніх довідниках - справа досить копітка - за красивими назвами ВАТ, ЗАТ і Лтд профілю закладу якось не видно. Насправді ж пошити якісну річ - костюм чи пальто нині набагато складніше, ніж кілька років тому. Згадайте, коли на вулиці подібна вивіска востаннє привертала ваш погляд?
Зовсім інша річ - базари. Маленькі ремонтні павільйони (подекуди зі швейними машинками) розкидані там досить рясно. І там підкорочують брюки чи замінюють блискавки, тобто виконують дрібний ремонт одягу. Про серйозніші речі у таких майстрів краще не запитувати. Бо у більшості випадків перед вами звичайний приймальник. Виконувати ж ваше замовлення будуть інші люди і в іншому місці. У разі чого навіть претензії нема кому пред'явити.
Думку про перехід на ринки підтримує інша, хоч і не численна група працівників будинку. З одного боку, базари таки є ближчими до клієнтів. Там вирує життя, пристрасті, чутки. Панує розкутіша атмосфера. Але якість і особливо асортимент послуг часто-густо не задовольняють потреб суспільства споживання.
Так можна поступово втратити цілі напрями побутових послуг. Перші паростки цієї небезпечної тенденції сьогодні ми спостерігаємо на прикладі ремонту годинників. Теми, яку наша газета порушила 23 жовтня цього року у матеріалі "Поневіряння "механічної душі".
Помірні ціни на послуги не приносять надприбутків ані майстрам, ані господарям приміщення. З економічної точки зору, утримання такого велета є недоцільним. Особливо враховуючи вартість комунальних послуг і орендної плати за землю. Тут є два варіанти: або підвищувати ціни (на що клієнти зреагують миттєво), або перепрофілювати заклад.
Акціонери, орендарі, пролетарі
Адрес вірогідних конкурентів (чи то з професійної етики, чи то від їхньої відсутності) у ВАТ "Будинок побуту "Оболонь" не знають. Зате тамтешньому кравцеві вистачило одного професійного погляду, аби визначити, скільки тканини авторові треба купувати на однобортний костюм.
- До Нового року впораємося? - запитую наївно. - Пошиємо за два тижні. Але не пізніше 1 грудня, - ніби зітхає приймальниця тутешньої кравецької майстерні Наталія Шевченко. - Заклад закривають, а саму будівлю зноситимуть. Кажуть, зведуть чергову житлову багатоповерхівку.
Шляхом такої нехитрої розвідки й було підтверджено попередню інформацію про "перепрофілювання" "Оболоні". Хтось із її працівників піде на базар, знайде якусь іншу роботу до душі й до снаги. Молоді викрутяться, їм не звикати до швидкоплинного політичного моменту. Частині доведеться стати на облік до центрів зайнятості. З точки зору моралі це питання досить болюче, але адміністрація обіцяє допомогти усім, хто потребуватиме такої допомоги.
Зрозуміло, літнім, хоча й працездатним людям, буде набагато важче знову шукати своє місце під непевним сонцем сьогодення. Найбільше непокоїть доля саме таких працівників, які у доволі продуктивному віці опиняються на роздоріжжі.
Тож у годинникового майстра Якова Вітебського, який понад чверть століття працює на одному місці, підстав для песимізму значно більше:
- Ми практично опиняємося на вулиці, - скрушно розводить він руками. - А мені ще п'ять років до пенсії. Я все життя ремонтував годинники, чим і заробляв на життя собі й родині. Але ж руками в нашій країні великих статків не накопичиш.
Та й перевчатися йому вже пізно. Люди на кшталт Якова Львовича не зчулися, коли з акціонерів перетворилися практично на пролетарів. Два-три роки тому всі акціонери продали свої цінні папери. Тримаючи їх понад півтора десятка років і не вбачаючи у них жодної користі, люди пристали на, здавалось би, вигідні умови.
Врешті-решт, колишні працівники та акціонери стали орендарями. Багато з них, як-от майстри-годинникарі й кравці, ювеліри, галантерейники та багато інших останні дні "доорендовують" колись свої робочі місця.
Саме тут автор шив костюм на університетський випускний. І не раз добрим словом згадував сивого літнього кравця, який возився із замовником, наче з малою дитиною, видавши на-гора продукт найвищої якості. А за нинішніх розкладів, боюся, нового костюма доведеться чекати довго і нудно. Не на базарі ж його шити.
Бізнес і людський фактор
Називати точні цифри про кількість суб'єктів господарювання, скільки вони сплачують за оренду робочих місць, так само, як рівень оплати житлово-комунальних послуг і оренди землі самим ВАТ голова його правління Сергій Дерикіт відмовився:
- У нас поруч багато конкурентів, і насамперед їм знати про це непотрібно, - відповів він на моє наївне запитання. - Тому це є комерційною таємницею.
Натомість із короткої розмови вдалося виокремити думку, якої і слід було очікувати: якби це було невигідно, ніхто б не заходився змінювати усталену форму роботи закладу.
Схожу тенденцію змалювала і заступник голови правління з виробничих питань Ніна Пар'єва: "Час не стоїть на місці, нові економічні реалії вимагають і нових форм господарювання. А на самих лише побутових послугах нині далеко не заїдеш, особливо у такій громіздкій структурі". Крім того, колектив ВАТ несе моральну й матеріальну (у вигляді оренди за землю) відповідальність і за частину прилеглої території, ходять якою і засмічують всі, кому не ліньки.
Усе це не означає, що буквально з 1 грудня приміщення піде під злам. Ламати - не будувати, але в даному разі знести капітальну дев'ятиповерхівку буде непросто. Поруч щільно туляться житлові будинки, популярний у районі Макдональдз і, найголовніше, лінія та станція метрополітену. Останнє потребуватиме від тих, хто спершу зноситиме, а згодом будуватиме, особливої уваги й підготовки проектів.
До речі, частково саме з його сусідством тут пов'язують мало не аварійний стан будівлі та внутрішніх комунікацій. І в приймальні голови, і в кабінеті його заступниці в око впадають перекошені вікна, вздовж і над якими тягнуться глибокі тріщини. А люди вже втомилися їх заліплювати.
Вкладати ж величезні кошти у капітальний ремонт будівлі, на думку керівництва, справа нерентабельна. От і вирішили збори акціонерів піти радикальним шляхом - зламати старе й відстале, звівши на його місці сучасне й передове. Колектив про це попередили заздалегідь. Вже зараз відомі нові місця облаштування взуттєвої, галантерейної майстерень, хімчистки. Принаймні, за межі Оболоні вони точно не виїдуть.
На думку Ніни Пар'євої, певні побутові незручності доведеться потерпіти років зо три. Тоді тут з'явиться сучасний комплекс, три перші поверхи якого слугуватимуть соціальним потребам. Тобто втратити сферу побутових послуг район нібито не повинен.
ЗАМІСТЬ ЕПІЛОГУ
Перехід від однієї форми господарювання до іншої доволі рідко не супроводжується перебудовою виробничих і суспільних відносин. Коли на порядок денний виходять гроші та інтереси бізнесу (вигідно - невигідно), будь-який господар чи власник, що дбає про розвиток своєї справи, керуватиметься саме такими принципами. З ділової точки зору це абсолютно нормально. Слід звикати до того, що ніхто, крім нас самих, ніколи про нас не подбає. А гроші, як колись кадри, вирішують усе.