ПРЕМ’ЄРА

У виставі «Любовні листи до Сталіна» в Молодому театрі перед глядачами постає значно більше персонажів, аніж акторів на сцені

Не знаю, чи хтось із керманичів держав перевершив рекорд Сталіна щодо перегляду однієї вистави (а він приходив у МХАТ на «Дні Турбіних» Михайла Булгакова 15 разів), але Україна стала п’ятнадцятою у світі, де нагадали, що такий театральний чи інший мистецький феномен можновладців не вартий розчулення і особливої довіри до них ні пересічних громадян, ні авторів надто виокремлених ними творів.

Це сталося минулої п’ятниці у столичному Молодому театрі на прем’єрі перекладеної Сергієм Борщевським на українську мову п’єси «Любовні листи до Сталіна» Хуана Майорги, котрого заступник Голови місії Королівства Іспанії в Україні Рафаель Осоріо відрекомендував на прес-конференції так: «На думку багатьох іспанських критиків, це найкращий сучасний драматург у своїй Вітчизні, де він зібрав усі можливі літературні нагороди, і один з найкращих за кордоном. Його п’єси ставлять у Бухаресті, в Австралії, в Афінах, по всьому світу».

Та Хуан Майорга вважає, що всі його твори «не вартують однієї сторіночки Булгакова», з котрим відчуває якийсь зв’язок, і для нього «диво, що Булгаков через цю п’єсу знову повернеться до Києва». Він «присвятив її синові, якого звати Мігель, як Михайла Булгакова».

Іспанець Хуан Майорга перечитав у перекладі листи улюбленого письменника, які він писав Сталіну 1934-го, сподіваючись, що той, хто п’ятнадцять разів переглянув у театрі його «Дні Турбіних», не причетний до заборони публікувати його твори і ставити в театрах, до його цькування колегами по перу. «У цих листах, — зауважує Хуан Майорга, — можна побачити трагічну помилку автора: митець віддає свою уяву, творчість і розум лише одному читачу. Тут ідеться про відносини між митцем і владою. Епістолярне спілкування цих двох людей можна поділити на два етапи. Перший — боротьба Булгакова, який намагається захистити особисту територію. Другий — окупація Булгакова Сталіним. Він розуміє, що з перебігом часу піддається Сталіну, і вже Сталін керує його висловами. У письменника виникає запитання: хто пише листи за мене? Воно ключове у п’єсі, яка відображає в мініатюрі сталінське суспільство. Це не історичне відтворення. Найважливіше, коли глядач подивиться всередину себе і побачить там власного Сталіна».

А я згадала на прем’єрі п’єси Хуана Майорги і його геніального співвітчизника Федеріко Гарсія Лорку, котрого ще школяркою відкрила для себе в прекрасному перекладі Миколи Лукаша. Ось його рядки з «Балади про іспанську жандармерію»: «Їх не проймуть зроду сльози, шкуратяні тугі душі». «Там де пройдуть, де проїдуть ці горбаті ночоброди, темна гумова мовчанка та піщаний острах родить. Де захочуть, там і пройдуть, з голови снують пустої астрономію непевну неозначених пістолів»…

Лорка і Булгаков були сучасниками, земний шлях першого — 1898–1936 роки, другого — 1891–1940-й. За два роки потому, як Булгаков писав листи до Сталіна, Лорку вбили на світанку пострілом в обличчя за наказом франкістської влади. «Фашизм убив поета. Франкісти зібрали його книжки і спалили на вогнищі, на площі Кармен, в його рідній Гранаді, — написав у передмові до збірника лірики Лорки Іван Драч. — Незадовго до того, як був розстріляний Лорка, поет Хорхе Гільєн говорив батькові Федеріко: «Коли буде переворот і вціліє один-однісінький іспанець, це буде Федеріко». З поетів, як відомо, не вцілів лише Лорка». Іван Драч процитував сказане Лоркою в газетному інтерв’ю незадовго перед розстрілом: «У цьому світі я завжди був і буду на боці бідних. Я завжди буду на боці тих, хто нічого не має і кому відмовляють навіть у спокої небуття… Нині в світі борються вже не людські сили, а вселенські. Ця боротьба ставить мене перед вибором: ось тут — твої страждання і твої жертви, а ось — справедливість для всіх. І хоч би яким тривожним був перехід до майбутнього, яке вже передчувається і яке ще невідоме, я кладу свій кулак з усією силою на цю останню чашу терезів».

Хоч би де були диктатори, на територіях держав і епох, їхній тоталітаризм окуповує душі, ламає долі людей, витравлюючи з них особистості, і забирає в них життя, подароване Господом. Та не все залежить лише від їхньої єзуїтської влади. «Що таке свобода? Це наш вибір. Ми вільні або не вільні. У п’єсі Булгаков сам заганяє себе в тюрму. Він сидить вдома біля телефону і нікуди не може вийти, бо Сталін мусить передзвонити, бо він сказав «нам треба зустрітися й поговорити», — розмірковує актор Юрій Розстальний, один з виконавців ролі Булгакова у п’єсі Хуана Майорги. А її режисер-постановник Станіслав Мойсеєв наголошує: «Митцям у нашій країні не можна загравати із владою. Якщо творча людина перебуває в полі конформізму, суспільство стикається з великими проблемами».

Про ці проблеми пристрасно й переконливо не давали забути глядачам зі сцени на прем’єрі «Любовних листів до Сталіна» Хуана Майорги в Молодому театрі всього три персонажі — письменник Михайло Булгаков (народний артист України Валерій Легін), його дружина (Римма Зюбіна) і Сталін (Ігор Щербак). Але ж у нашому житті їх значно більше, хіба не так?