Як кореспондент газети «Радянська Житомирщина» та ведучий телепрограм Житомирської облдержтелерадіокомпанії у 80—90-х роках минулого століття я об’їхав, як кажуть, вздовж і впоперек всю Житомирщину. Траплялося бувати і на півдні цього чудового поліського краю. Зокрема в селі Карпівці Чуднівського району, де започатковує свій біг річка Тетерів. Здавна цей населений пункт славився музично обдарованими жителями, а також хмелярами. У Карпівцях діяв на той час відомий на всю Україну хмелерадгосп. Його трудівники постійно вирощували високі врожаї хмелю, посідаючи у своєрідному змаганні з колегами з бердичівського хмелерадгоспу «Рея» (теж Житомирської області) чільні місця.
Тож коли мене запросили до Карпівців знову — на схід села, де мали вирішити подальшу долю місцевого хмелепідприємства, — я дуже зрадів. Бо мав нагоду не лише побувати в місцях журналістської молодості, а й підготувати аналітичний матеріал про нинішній стан справ хмелярів півдня Полісся.
Зарплата? У гривнях? Неймовірно!
Того дня жителі Карпівців почали сходитися до місцевого клубу задовго до 11-ї години. Причому «подивитися кіно» про хміль (як зауважив котрийсь із селян) виявили бажання старі й малі, чоловіки та жінки. Бо сюжет «фільму» був дуже болючим для селян: за останні кілька років місцеві жителі втратили можливість чи не єдиного тут заробітку — роботи на хмільниках. Останні стабільно «запускали» некомпетентні горе-господарі, які бралися за важливу справу без необхідної фахової підготовки та особливого бажання. Тому минулого року, наприклад, у Карпівцях зібрали лише по 11 центнерів з гектара хмелешишок, що для спеціалізованого підприємства було «досягненням» ганебним.
— Я прийняв лише 65 гектарів хмільників, з яких 43 гектари були робочими, — так почав свою розповідь заступник директора з рослинництва ТОВ «Карпівці Хміль-2» Іван Панченко. Фахівець приїхав до села з іншого спеціалізованого господарства Житомирщини — «Вертокиївки» Житомирського району на прохання нинішнього директора ТОВ «Карпівці Хміль-2» Тетяни Халімон, щоб, як сам зізнався, врятувати ті плантації, що залишилися. — 30 травня 2016 року стало першим днем роботи нової команди в Карпівцях. Звісно ж, за такий короткий термін щось змінити кардинально було неможливо, але ми насамперед взялися за агротехніку — дали більше добрив плантаціям і, як наслідок, отримали восени майже вдвічі більший, ніж торік, урожай хмелю. З людьми почали працювати уважніше і водночас вимогливіше. За керівництва Тетяни Халімон селяни отримали першу справжню зарплату. Живими грошима! В середньому — по 3 тисячі гривень на місяць.
Нині на 43 продуктивних хмільниках у Карпівцях працює 61 місцевий житель. Люди, побачивши, що в село прийшов не черговий хапуга, виявили бажання знову стати до роботи. Навіть ті селяни, які в майбутнє карпівецького хмелю вже не вірили. Важка праця (хмелярство аграрії порівнюють із буряковою галуззю) нікого не злякала, бо селяни скучили за справжньою роботою і за справедливою винагородою за працю.
Нова команда керівників та фахівців підприємства прийшла не з порожніми руками: на сушарці незабаром запрацювали нові транспортери, яких у Карпівцях не бачили з початку 90-х років минулого століття.
— Люди зрозуміли, — веде далі заступник директора з рослинництва, — що керівництво підприємства має великі плани. Я не шкодую, що переїхав з Вертокиївки до Карпівців: працювати тут цікаво та перспективно. Є до чого застосувати свої знання, набуті в агроакадемії, є за що й напружуватися та викладатися. А що ще треба?
Паї розбрату
Саме з оприлюднення планів, які взялася реалізувати в Карпівцях нова команда ентузіастів, розпочався схід села. Тетяна Халімон не приховувала від людей, що має на меті зробити тут хмелярство прибутковим.
— Для цього ми вже чимало зробили: за три місяці відновили 13 гектарів хмелю. У планах на майбутній рік — ще 23,5 гектара. А за три—чотири сезони поставили завдання вийти на повну потужність — на всі 154 гектари. Задля цього вже витратили на реанімацію хмелярства в Карпівцях 4,2 мільйона гривень. Наступного року 12 мільйонів пустимо в роботу. До речі, цьогорічний врожай дав нам надію на те, що 2017-го потрібно переглянути всю інвестиційну програму: додатково плануємо залучити 200 тисяч євро на будівництво нового хмелекомбайна, бо з нинішніми потужностями — два комбайни та три сушарки — ми не «витягнемо» сировинну базу. Але є одна проблема — це паї…
І тут сільський клуб загудів: один поперед одного селяни намагалися в усіх своїх бідах звинуватити приїжджих бізнесменів. Мовляв, землю в людей вони взяли, а платити за неї, як належить, не хочуть.
— Річ у тім, — пояснював пізніше голова сільської ради Карпівців Сергій Мельник, — що питання розпаювання хмільників порушували ще 2000 року. Але від самого початку, на мою думку, зроблено було все неправильно: державні акти на землю незаконно виготовили на одну особу. В суді це швидко з’ясувалося, і акти було скасовано. Оскільки нині в селян немає на руках жодних документів, то їхні землі-паї можуть віддати кому завгодно, і люди втратять право на власність.
Тетяна Халімон запропонувала власникам паїв розпочати знову оформлення документів. Усі витрати на це підприємство, мовляв, візьме на себе, щоб прискорити процес і порядку було більше. Цього (зробив висновок) не усвідомила частина учасників зборів.
Дещо спотвореним є ставлення до землі деяких власників паїв (маю на увазі не лише жителів села Карпівці Чуднівського району, а й селян загалом). Дехто і в клубі кричав, що віддасть свою пайку лише тому, хто більше заплатить (чутки про останніх постійно хтось поширює в селі). При цьому «крикун» не мав навіть уявлення про те, як можна «вивести» свій пай із загальної хмелеплантації.
— Люди не розуміють багато речей, — аналізувала після зборів ситуацію директор ТОВ «Карпівці Хміль-2» Тетяна Халімон. — Щоб мати прибуток, треба, щоб підприємство розвивалося. Це можна зробити спільними зусиллями пайовиків та завдяки нашим фінансам, досвіду, ідеям. Тому ми приречені бути разом. І я намагалася, довівши до пайовиків інформацію про реальний стан справ у хмелярстві, переконати всіх, що я є їхнім союзником, товаришем, а не ворогом. Звісно ж, досягти цього було важко, бо селян раніше постійно обманювали. Наприклад, у питанні виплати орендної плати. Сьогодні ми пропонуємо їм реальні гроші, невеликі, але гарантовані. Для того ж, щоб отримувати більше пайових, потрібні додаткові інвестиції вже з нашого боку, цілковита довіра пайовиків до нас та терпіння.
Перспективи є
Так, перспективи у Карпівців є. У цьому переконалися й місцеві хмелярі, які повірили новому керівництву товариства. Люди побачили, що фахівці підприємства серйозно зайнялися виведенням нових сортів. Поки що зареєстровано єдиний сорт Національний, але вже два нових здобули популярність у пивоварів.
До речі, ТОВ «Хопштайнер Україна», яке теж працює в Житомирській області і є найбільшим в Україні підприємством із виробництва хмелю (саме з його складу вийшли Карпівці, створивши окремий виробничий підрозділ), нині допомагає чуднівцям у реалізації вирощеної продукції.
— Одним із найбільших покупців нашого хмелю є Оболонь, — каже Тетяна Халімон. — Зацікавилися ним також чехи та словаки. Імпортний хміль, звичайно, дешевший, але завдяки модернізації виробництва, яку ми плануємо провести найближчим часом, ситуацію, вірю, поліпшимо. У нас для цього є бажання, вміння та розуміння людей.
— Та найголовніше, — додає сільський голова Карпівців Сергій Мельник, — відродивши галузь, ми вдихнемо нове життя в село. Хміль — трудомістка, але перспективна та прибуткова культура. Житомирщина посідає провідне місце серед господарств, які його вирощують. Галузь хмелярства має стати джерелом значних фінансових надходжень та сягати 50% у структурі валової продукції рослинництва, а в спеціалізованих господарствах — понад 90%. І добре, що це зрозуміли нарешті у верхах: це підтверджує розроблена спеціальна Програма розвитку агропромислового комплексу Житомирської області на 2016—2020 роки…
Хочеться вірити, що цього разу жителі Карпівців не втратять свого шансу і Чуднівщина відновить колишню славу українських хмелярів.