Олімпійська чемпіонка
Інна ОСИПЕНКО-РАДОМСЬКА

Вона призначила зустріч у лісопарку, який межує з мікрорайоном "Вишенька". Багато городян разом з дітьми приходять сюди взимку покататися на лижах, влітку - на велосипедах. Вона тут своя: поки ми розмовляли, чимало людей дружньо махали їй рукою. Втім, вільного часу у нашої героїні обмаль.

До мети через працю

- Інно, ваш човен медалей повен. Яка перемога найбільше запам'яталася?

- Звісно, олімпійське золото Пекіна. Кожний професійний спортсмен прагне досягти найвищого результату. На чемпіонатах світу виступаєш ніби сам за себе, бо увага до них менша. А от Олімпійські ігри - подія колосальна. За ними стежить вся планета. Коли стоїш на найвищій сходинці п'єдесталу і чуєш гімн України, радісні емоції буквально вихлюпуються з душі. Ці яскраві враження запам'ятовуються на все життя. Досі під час перегляду по відео свого виступу серце починає швидко калатати, мурашки по тілу йдуть, хоча відтоді минуло два з половиною роки. Адже у Пекіні я перемогла колег з тих країн, де веслування є національним видом спорту.

- А чому, власне, обрала саме веслування?

- Через рік після мого народження батьки переїхали в сусіднє село Ольгівку. На тамтешній базі олімпійської підготовки з веслування на байдарках і каное тренувалася збірна СРСР. Був великий спортивний зал - з повноцінними майданчиками для гри у волейбол, баскетбол, тренажерним залом. Усе село займалося спортом. Якось двоюрідний брат взяв мене з собою і не пожалкував: під час навчання у спортивній школі я не пропустила жодного тренування.

У 14 років на чемпіонаті України виконала норматив майстра спорту. У веслуванні на байдарках зазвичай цього досягають у 17-18-річному віці. Це моє досягнення досі не перевершили. Мій тренер задля розвитку здібностей ставив мене на дистанцію з хлопцями, старшими на чотири-пять років. Як спортсменка росла у чоловічій компанії - це гартувало характер.

- Тобто, юною ви, образно кажучи, могли навіть хлопця запхнути за пояс. А курйози траплялися?

- Було це на турнірі у Каховці на приз олімпійського чемпіона Сергія Чухрая. Він тривав кілька днів, жили у палатках, багато спілкувалися з молоддю. Змагання проходили у каналі між плавнями, позначених доріжок на дистанції не було. Вишикувалися в лінію і гайда веслами працювати. Одна команда виставила двох дівчат, старших за інших. Я була серед них. Так вийшло, що під час старту одна з них розвернулася і вдарила мого човна, я у свою чергу зачепила інший. Та, зрештою, догнала і перегнала усіх. Для багатьох це стало шоком, адже дистанція коротка - лише 250 метрів. Тренер старших дівчат подав протест, мовляв, таке міг зробити лише хлопець.

Чоловік дав дорогу

- Не полишаючи активного спорту, ви стали дружиною і матір'ю. Чим довелося пожертвувати?

- З Дмитром познайомилися на березі океану в Португалії. Наші види спорту майже не перетинаються: у нього гірська вода, а в мене - тиха. Він професійно займався веслувальним слаломом, їхній човен був першим номером збірної країни. Нам довелося вирішувати непросте питання: якщо я народжу, хто далі займатиметься спортом, а хто буде з дитиною? Дмитро дав дорогу мені. Було дуже складно: півтора року Уляна росла майже без мами. Я поверталася в спорт з конкретною метою - виступити на Олімпіаді в Пекіні. До змагань залишалося півтора року. На десятий день після народження дитини я вже сиділа в човні. Потім поїхала на збори. Доглядала за дочкою її прабабуся Альбіна Павлівна. Вона і з соски її годувала, і вставала до неї вночі. І тепер мені допомагає. Періодично ми беремо Уляну, якій вже 4,5 року, з собою на збори.

- Які види спорту включає у себе підготовка веслувальника міжнародного класу?

- Потенціал закладається восени та взимку - це базовий період підготовки. Взимку я розпочинала фізичні вправи о 7-й ранку і закінчувала о 19-й. Веслувала на човні, бігала 20-30 км (раз на тиждень 50 км) на лижах, тягала штангу, плавала у басейні, займалася в тренажерному залі. Ввечері вже важко руки підняти. Влітку обов'язково їжджу на велосипеді.

- Не шкодуєте, що переїхали з Києва до Вінниці?

- У 2004 році приїхала в гості до Дмитра - дуже сподобалося. Було таке враження, ніби тут народилася і давно живу. Може, тому відразу почувалася комфортно, що мій батько родом із Вінниччини.

Орієнтир - Туманний Альбіон

- Ви вигравали золото Європи, світу, Олімпійських ігор. У чому вбачаєте мотивацію залишатися у спорті?

- Я звикла до цієї праці. Щоправда, перші мої слова після Пекіна були "піду на відпочинок". Веслування - надзвичайно важка справа. Виснажуєшся фізично, морально. Та посиділа два місяці дома і зрозуміла, що маю рухатися. Професійні спортсмени, які досягають результату та знову ідуть за медалями, це як спортивні наркомани у позитивному розумінні цього слова. Якщо багато років у спорті, то відчуття адреналіну, ейфорії від перемоги не відпускає. Хочеться і далі тренуватися, змагатися, перемагати.

- Фінансовий аспект теж, мабуть, впливає?

- Ми з Дмитром держслужбовці - працюємо на державу. Зарплата - дві тисячі гривень. Матеріальне заохочення залежить від досягнутого результату. Наприклад, я виграла чемпіонат світу і здобула право на президентську стипендію. Її вистачає на те, щоб жити і готуватися до змагань. Ще потрібні вітаміни, фармакологія, різні харчові добавки. У цьому нам трохи допомагає міська влада Вінниці. Словом, те, що заробили, вкладаємо у досягнення нових результатів.

- Скільки у вас човнів?

- Човен один, а от весел кілька. Останні нерідко ламаються, особливо під час перельотів. Є потреба мати ще одного човна - такого самого класу і моделі. Я часто беру участь змаганнях і буває так, що конструкція з човнами виїжджає за півтора-два тижні до їх початку. А в цей час теж потрібно тренуватися. Втім, наш Олімпійський комітет взявся вирішити цю проблему.

- Про що мрієте за рік до наступних літніх Ігор?

- З 2009 року я тренуюся під керівництвом свого чоловіка. Минулий сезон для нас був успішним. Тепер працюємо над тим, аби здобути ліцензію на лондонську Олімпіаду.

ДОСЬЄ "УК"

Інна ОСИПЕНКО-РАДОМСЬКА. Народилася 20 вересня 1982 р. в селі Новорайськ Херсонської обл.

Заслужений майстер спорту з веслування, неодноразова призерка і чемпіонка Європи, чемпіонка світу 2010 р. на байдарці-одиночці. Учасниця трьох Олімпіад: бронзова медалістка в Афінах у складі жіночої четвірки, чемпіонка ігор у Пекіні на байдарці-одиночці. Рішенням НОК визнана кращою спортсменкою 2010 р. в Україні. У 2004 р. закінчила Київський національний університет фізкультури і спорту.