Реклама — це рушій суспільства, двигун прогресу. Неякісна реклама — гальма. Впливаючи на маси, вона затьмарює мізки, спотворює уявлення про дійсність. Днями на власному досвіді переконалася, що в столиці дедалі частіше обирають другий шлях.
Протягом місяця на стінах метрополітену, в поїздах, на вуличних білбордах обіцяли неймовірне дійство. Маю на увазі ось цей гачок-заклик: «Київський фестиваль пива Септемберфест-2013 — найяскравіша подія цієї осені в столиці! Безкоштовний вхід, море пива та закусок, драйвова музика та багато позитивних емоцій чекають на тебе з 13 по 15 вересня на ВДНГ!»
Приходжу на місце. Попри негоду. І заклякаю. Де ж обіцяне?
«Септемберфест-2013 об’єднує навколо себе десятки провідних виробників пива». Яких, цікаво мені. На невеличкій площі впритул один до одного стоять звичайнісінькі намети (у народі їх звикли називати генделиками) із назвами заводських марок пива (їх нарахувала щонайменше п’ять), яке продається в кожному з українських магазинів. Оце, так розумію, й слід вважати ярмарком пива, який має — увага — набути національного статусу?!
Агітація пообіцяла відвідувачам можливість скуштувати понад 100 сортів пінного продукту від відомих брендів. Та, перепрошую, за 10—20 гривень тут можна придбати півлітра не надто свіжого варива, яке розливають з абсолютно інертними рухами й безрадісними обличчями сп’янілі чоловіки. «Не обійдеться і без смачненьких закусок, без яких пиво так не смакує!» — згадується текст. Та він перетворився на ілюзію, коли отримала 6 штучок чипсів із хімічним запахом часнику. Вони хутко полетіли у смітник.
«…А насичена музична програма кожного дня не залишить байдужим жодного меломана!» — можливо, мені вуха позакладало, та невеличка сцена у кутку території була порожня. Увечері її господарем мав стати «Ляпіс Трубецкой». Ним організатори і зацікавили народ. Люду (очікування — 150 тисяч) я нарахувала по обіді з півсотні. І то завдячуючи білорусам, які приїхали послухати свого улюбленця-співвітчизника.
Когось, напевно, я б і причавила зопалу, бо в період оксамитового сезону реклама запросила приєднатися до свята пива, хмелю, музики та дарів прийдешньої урожайної осені. Я ж натомість поспостерігала за хаосом на небагатолюдному майданчику Національного експоцентру, дощенту змокла. Відверто пораділа лиш наявним на території біотуалетам і пішла під величезну парасольку. До групи байкерів.
Так знайомлюся з учасниками заходу Кузею й Леоном. Вони обурюються: «Цьогорічне дійство перетворилося на «попойку», на елементарну торгівлю заводським товаром. Тут, на превеликий жаль, немає обміну досвідом, як торік. На цьому фестивалі ми єдині представляємо пиво власного виробництва». Звертаю увагу на діжки в їхньому мотоциклі та охолоджувач. Там пиво імбирне й вишневе. Окремо — дубовий квас.
Дегустую безалкогольний продукт на жолудях, зібраних у зелених зонах столиці. Це найсвітліший момент відпочинку. Зацікавлює й келих із червоно-коричневим вмістом. «Це вишневе пиво. Його полюбляють жінки. А ось світле — імбирне. Цікавинка в тому, що продукт не змінює смаку після третього келиха. П’ється легко, а по мізках б’є міцно», — розповідає Кузьма. Хлопці самі вигадали рецепт. Вони переконані, що пиво зварити можна будь на чому, окрім цвяхів. А популяризувати продукт не вважають за потрібне — продають його у власному пабі в Голосіївському парку.
Приєднуються до нашої компанії й жінки. Вони приїхали з Маріуполя, щоб під ексклюзивний продукт від вітчизняних пивоварень поласувати привезеною рибкою. «Ми не можемо поїхати до Праги чи Мюнхена. Спеціально придбали квитки до Києва», — обурюються Марія й Тетяна.
У такому самому стані й інші відвідувачі. Люд, який цінує якість, роз’їжджається по домівках. І на мої репліки щодо іншого аналогічного заходу реагують агресивно. Мовляв, і так згаяли багато часу. То чи правильно розставляють організатори національних проектів акценти у рекламі? На який рівень розвитку орієнтуються і що своєю відвертою брехнею хочуть довести іноземним гостям? Статус країни — в репутації її жителів. Та як, скажіть, її втримати на гідному рівні за таких аморальних рекламних кампаній?!