Командир третього взводу штурмового полку «Сафарі» об’єднаної штурмової бригади Нацполіції «Лють» Володимир Ониськів захищає Україну від підступного і жорстокого ворога з 2014 року. Спочатку ніс службу у складі батальйону «Тернопіль», нині — в лавах згаданого підрозділу штурмової бригади. За минулі роки взяв участь у боях на найгарячіших напрямках фронту, виконував різноманітні бойові завдання, втрачав побратимів по зброї, сам двічі зазнавав поранення, проте після реабілітації збирається повернутися у стрій.

«По тобі цілий день стріляють з різної зброї»

Від самісінького початку бойових дій на сході Володимир без вагань вирішив боронити Україну від ворога: добровольцем вступив у батальйон патрульної служби поліції особливого призначення «Тернoпіль», а згодом настала черга численних ротацій. Поліцейські забезпечували правопорядок у прифронтових населених пунктах Луганщини та Донеччини, чергували на блокпостах, надавали допомогу місцевому населенню.

«Дуже важко було дивитися, коли тамтешні люди в умовах бойових дій, що там були спровоковані, втрачали все. Емоційно це сприймалося досить непросто. Зате у  таких ситуаціях кожен з нас особливо і ще дужче розумів, що наша робота необхідна», — згадує Володимир Ониськів.

Повномасштабне вторгнення кремля в лютому 2022 року застало бійця на чергуванні в Тернополі. Володимир і досі чітко пам’ятає, як почув над донедавна мирним містом грізні звуки військових ворожих літаків у небі. Каже, що саме тоді в повітрі вперше відчувався запах війни.

Наприкінці березня 2022-го Володимир разом з колегами вирушив до побратимів у зону бойових дій, оскільки на той момент частина їхнього підрозділу вже перебувала на сході. Пліч-о-пліч із Силами безпеки та оборони бійці батальйону патрульної служби поліції особливого призначення «Тернопіль» виконували складні завдання на луганському напрямку, поблизу міста Попасна, за яке тоді точилися тяжкі жорстокі бої.

«Основну свою службу ми несли на напрямку міста Золоте та селища Катеринівка. За Попасну тривали надзвичайно тяжкі бої, внаслідок яких росіяни  фактично зрівняли із землею цей населений пункт. Утім, ми вперто тримали оборону, стримували ворога й не дозволяли йому просуватися вперед», — розповідає боєць.

Володимир Ониськів каже, що тоді на цьому напрямку ворог надзвичайно активно застосовував всі види зброї по українських позиціях.

«Зазвичай було так, коли щохвилини чуєш безперервний свист ворожих куль, вибухи снарядів та мін. По тобі стріляють цілий день з різної зброї, й ти не знаєш, що саме і звідки прилетить у наступний момент», — пригадує він.

Під час тривалих запеклих боїв від рук російських окупантів тоді загинули троє бійців батальйону «Тернопіль». Це були перші бойові втрати поліцейського підрозділу.

«Від прямого влучання ворожої міни загинули наші товариші. Це дуже болісно згадувати. Клята війна не жаліє нікого», — із сумом зітхає поліцейський.

«Не було такого, щоб ми не виконали завдання»

А через деякий час внаслідок потужного мінометного обстрілу осколкового поранення руки зазнав і сам Володимир. Каже, що йому дуже пощастило, адже встиг заховатися в надійне укриття.

«Нам тоді пощастило, бо ми мали «черепаху». Це міцне мобільне укриття, збудоване з бетонних блоків. «Черепаха» не раз рятувала нас під час обстрілів. Як зараз, пам’ятаю той момент. 10 година 20 хвилин: щойно я встиг забігти в укриття, як міна влучила просто у двері, а ворожий уламок застряг у моєму плечі», — пригадує поліцейський.

Вчасну допомогу на місці Володимирові оперативно надали бойові медики. Після того пораненого евакуювали з небезпечної зони й доправили до медичного закладу. А його побратими з батальйону особливого призначення «Тернопіль» продовжували мужньо і стійко утримувати позиції в Лисичанську. Вони стали одними з тих захисників міста, які останніми звідти виходили.

Потім були не менш запеклі бої біля Бахмута на Донеччині, а згодом їх вивели на Покровськ.

У лютому 2023 року Володимир разом з побратимами зі свого батальйону вирішив вступити до складу новоствореної об’єднаної штурмової бригади Національної поліції «Лють». Вони, бувалі у фронтових бувальцях, розуміли: їхній бойовий досвід стане у пригоді. Пройшовши додатковий вишкіл, бійці знову вирушили на передову. І найпершим бойовим завданням стала атака для відбиття позицій супротивника біля селища Курдюмівка Донецької області.

«Був важкий бій, і там загинув мій близький бойовий побратим, справжній боєць Юра Летняк, з яким ми разом служили з 2015 року», — із жалем розповідає Володимир.

Далі відважні «лютівці» вели бої та виконували різні складні завдання на найгарячіших ділянках бахмутського напрямку. Кліщіївка і Курдюмівка — основні виходи підрозділу. Вони витісняли ворога з позицій, відбивали зустрічні контратаки й атаки, долаючи мінні поля, проривали потужну оборону, визволяли наші території, прикривали фланг третій окремій штурмовій бригаді ЗСУ під час визволення села Андріївка. Нашим підрозділам вдалося забрати повністю Кліщіївку. Нині, до речі, за неї тривають бої, в кожному з яких, безперечно, важлива злагодженість і чітка взаємодія підрозділу.

«Дуже багато залежить від того, як підрозділ згуртований, як хлопці здатні розуміти один одного і готові міцно триматися один за одного. Тоді кожен може усвідомити, що таке бойове злагодження. Щодо мого підрозділу, то всі хлопці просто молодці. У нас не було такого, щоб ми не виконали завдання», — розповідає досвідчений боєць.

Наприклад, наприкінці листопада 2023 року бійці бригади «Лють» виконували бойове завдання поблизу Горлівки. Треба було захопити й утримувати укріплені позиції ворога.

«Ми зайшли на ворожі позиції, закидали їх гранатами, і тоді ошелешеному ворогу довелося відступити. Використовували міни, дрони-камікадзе. У підсумку позиції ворога було істотно розбито», — каже поліцейський.

Повертатися довелося по ворожому мінному полю. Володимир тепер скрушно нагадує відому істину, що в цьому разі особливо розумієш: один необережний крок може коштувати життя. А він тоді наступив на вибухівку й зазнав поранення ноги.

«Я йшов у другій групі, оступився на якогось пів метра і наступив на міну. На щастя, ногу не відірвало, і на точку базування сам дійшов. Наша група вийшла в повному складі, хоч серед нас були поранені, контужені, але всі живі», — розповідає боєць.

Нині Володимир Ониськів завершує реабілітацію. Він сподівається, що на фронті  для нього ще знайдеться робота. Окрім того, каже, дуже сумує за товаришами.

«Після реабілітації одразу повернуся до побратимів на поле бою, інших варіантів взагалі не розглядаю. Найбільше хочеться для дітей світлого майбутнього, а головне — захистити нашу державу, народ, усі сім’ї. Наближатимемо перемогу і нестимемо мир, якого всі так давно чекають».

Джерело: Національна поліція України