ПОЗИЦІЯ
Захист учасників дорожнього руху має стати наріжним каменем спеціальної державної програми
Щоразу, читаючи повідомлення про чергове ДТП за участю пішохода, мимоволі здригаюся від трагічної невідворотності, яка стала сумною ознакою нашого часу. Ось людина вийшла з дому по хліб, переходила дорогу і несподівано потрапила під колеса. Або стояла на зупинці громадського транспорту, чекала на свій автобус, і раптом її збив автомобіль, водій якого не впорався з керуванням…
Трагедій стає більше
Повідомлення про такі пригоди, особливо якщо вони супроводжуються репортажами з місця події або записами відеореєстраторів, безперечно, шокують, але вже майже нікого дивують. Бо, здається, останнім часом наше суспільство звиклося з думкою, що численні дорожньо-транспортні пригоди, які нерідко закінчуються летальним кінцем, є невідворотною платою за технічний прогрес та автомобілізацію, і тут нічого не можна вдіяти. І це не тільки наша біда, а й більшості країн світу, зокрема й тих, які ми звикли вважати розвиненими й цивілізованими.
Можна було б погодитися з такою аргументацією, якби не одне «але». Рівень автомобілізації України далеко не дотягує до середньоєвропейського, але серед країн Європи наша держава посідає одне з перших місць за рівнем смертельних ДТП. Тільки торік, за офіційною статистикою, на наших дорогах загинуло 5094 людини, тобто 110 осіб на 1 мільйон населення, тоді як у країнах Євросоюзу цей усереднений показник становить 55 осіб. До того ж, у 2012 році у всіх країнах ЄС спостерігалося зниження рівня смертності від ДТП (в середньому на 9%), а в нас — навпаки, навіть офіційна статистика зафіксувала зростання смертності на 3,8%. Неофіційна ж, яку оприлюднили представники кількох громадських організацій, набагато трагічніша і свідчить про зростання кількості смертельних ДТП більш ніж на 18%.
Що ж до пішоходів, які є найчисленнішою категорією учасників дорожнього руху, то рівень смертності серед них також зріс і в середньому сягнув 42 особи на 1 мільйон населення. За даними Міністерства охорони здоров’я, торік загинуло 2418 пішоходів! Тобто на цю категорію учасників руху припало майже 47% усіх ДТП зі смертельними наслідками, що є найвищим показником серед країн Євросоюзу, де рівень загибелі пішоходів не перевищує 17%.
Тут можна заперечити, що, мовляв, дуже часто пішоходи самі винні в тому, що потрапляють під колеса автомобілів, бо переходять дорогу в невстановлених місцях, несподівано вибігають на проїжджу частину, ігнорують сигнали світлофора тощо. І це правда. Правда й те, що п’яні пішоходи на наших дорогах — таке саме поширене явище, як і п’яні водії, а тому порушення ними правил дорожнього руху набуло просто катастрофічних масштабів. Однак це не означає, що люди, які припускаються таких порушень й помилок, а тим більше зовсім невинні учасники дорожнього руху, не мають права на життя, яке є найвищою цінністю. Тому державним чиновникам та політикам потрібно якомога швидше відійти від ідеології звинувачення жертв ДТП до їх превентивного захисту, який має включати і виховні заходи, і каральні санкції, й інженерно-технічних захист.
Саме таку політику проводять у країнах Європейського Союзу, де пішоходи — особлива категорія учасників дорожнього руху. Тому ще у 1988 році там було ухвалено європейську Хартію пішоходів. А з 24 листопада 2009-го чинна директива ЄС «Про захист пішоходів та інших уразливих учасників руху». Відповідно до неї у країнах Європейського співтовариства діє вимога, за якою всі нові й легкі комерційні автомобілі обов’язково має бути обладнано системами аварійного гальмування. Крім того, транспортні засоби обладнують автоматичними системами, що запобігають зіткненню із пішоходами або велосипедистами та зменшують їхнє травмування в момент наїзду. Великий ефект дають і заходи, спрямовані на обмеження швидкісних режимів, які запроваджуються в багатьох містах, де швидкість руху транспортних засобів не перевищує 30–40 км/год.
Переходити дорогу потрібно за правилами. Фото Oлександра ЛЕПЕТУХИ
Автомобілістам — переваги
Звичайно, Україні ще далеко до таких стандартів, хоч над їх запровадженням треба працювати вже сьогодні. І не лише тому, що цього вимагає Євросоюз чи політична кон’юнктура, а тому, що в цьому найбільше зацікавлена значна частина українського суспільства, для якого безпека і комфорт дорожнього руху мають стати синонімами якості людського життя та його високих стандартів. А це не тільки безпечні пішохідні переходи і облаштовані тротуари, а й наявність пішохідних зон, вуличних вказівників, громадських місць для прогулянок та відпочинку тощо. Іншими словами, влада має забезпечити розумний баланс між інтересами пішоходів та автомобілістів, бо нині останні мають явні переваги. Для них будують нові дороги і розширюють старі, у містах відкривають паркувальні майданчики і стоянки, різноманітні об’єкти сервісу. Причому дуже часто це роблять за рахунок зменшення ширини тротуарів, знищення газонів, вирубування зелених насаджень. З іншого боку, на інтереси пішоходів наступають комерційні структури, які за рахунок тротуарів будують так звані вхідні групи до своїх об’єктів, а то й зовсім захоплюють тротуари для влаштування вуличних кав’ярень, торговельних майданчиків і стоянок авто.
На жаль, порівнюючи українські та європейські стандарти щодо захисту пішоходів, доводиться констатувати, що цьому питанню наша держава приділяє дуже мало уваги. У кращому разі ДАІ проводить серед пішоходів профілактичні акції на кшталт операції «Пішохід», змагання загонів юних інспекторів дорожнього руху й конкурси малюнків. Але сьогодні цього вже замало. Життя вимагає системної і цілеспрямованої роботи в цьому напрямі, яку лише силами міліцейського відомства не витягнути. Тут мають працювати і органи місцевого самоврядування, і бізнесові структури, і громадські організації, які в деяких питаннях можуть зробити навіть більше, ніж державні інституції.
Про це, наприклад, свідчить шестирічний досвід роботи харківської громадської організації «Товариство учасників руху», яка послідовно опікується питаннями безпеки і комфорту дорожнього руху. Наприклад, ще у 2008 році активісти цієї організації започаткували проект «Народний аудит безпеки, комфорту та культури дорожнього руху», а пізніше — Школу дорожнього аудиту. Товариство було також співорганізатором трьох міжнародних науково-практичних конференцій з безпеки дорожнього руху, які привернули увагу багатьох науковців та практиків. Має воно власну газету, яку безплатно поширюють серед учасників дорожнього руху і всіх зацікавлених.
Останнім часом представники організації (до її структури входить і Громадська спілка захисту пішоходів) активно популяризують власний проект концепції Державної цільової програми підвищення безпеки пішоходів, публічне обговорення якого вже відбулося у Харкові, Полтаві та Львові. І якщо таку програму буде розроблено й затверджено урядом, можна сподіватися, що наші дороги справді стануть безпечнішими та комфортнішими, зокрема й для пішоходів.