«Такої виставки в нас ще не було», — каже заступниця директора Тернопільського обласного художнього музею Ольга Ваврик, адже звикли експонувати здебільшого полотна професійних і знаних митців. Втім, вирішили на тиждень жителям обласного центру показати творчий доробок іконописної школи. Більше того, авторської, натхненник якої — львівський художник, графік, іконописець Андрій Майовець. В експозиції представили 40 ікон 28 авторі

в, серед них три сакральні роботи пана Андрія.

Тижневий інтенсив

Андрій Майовець, організатор і наставник іконописної школи «Квітка Середньовіччя», має щире бажання ділитися знаннями, майстерністю з людьми різного віку. Він займається з дітьми-сиротами, хлопчиками та дівчатками з інвалідністю, з багатодітних родин, важкими підлітками. Каже, що із самого початку прагнув, аби його школа не була місцем малювання задля малювання, а щоб учні отримали результат — власноруч писану ікону.

Сам пан Андрій закінчив дитячу художню школу ім. Олекси Новаківського у Львові, потім Українську академію друкарства (кафедру графіки та дизайну друкованої продукції), іконописну школу «Радруж» Українського католицького університету. Нині він аспірант Львівської національної академії мистецтв, магістр богослов’я УКУ. А ще учасник багатьох виставок малярства, іконопису, організатор численних майстер-класів, уроків з каліграфії, іконопису в Україні, Італії, Польщі, Литві.

Іконопис Андрій Майовець почав пізнавати у 25 років. Мама дуже хотіла, щоб він спробував написати ікону. Двоюрідний брат теж просив написати образ, який міг би подарувати коханій дівчині.

«Спершу сумління гризло, — зізнається. — Малюю олійними фарбами, гуашшю, але іконопис як вид живопису не вивчав, мені треба було набути певні знання». Так і долучився до богословського розуміння зображень святих і самої техніки, манери написання ікони. На першій роботі зобразив трьох пророків — Мойсея, Ісаї та Аарона. Писав її протягом навчального семестру на липовій дошці.

У Тернопіль на виставку пан Андрій привіз власну ікону Святої рівноапостольної княгині Ольги, на іншій вивів стих тропаря до Богородиці на Покрову. У зібранні Національного музею імені Андрея Шептицького у Львові є кілька тисяч образів. Андрія Майовця схвилювала ікона, яка колись була в церкві с. Здвижень (нині Польща), тож взявся до  її авторського наслідування. Так і з’явилися Чотири клейма з життя Ісуса Христа, які тепер мають змогу оглянути й тернополяни.

Уже два роки в Тернополі за сприяння отця-протоігумена Василя Ліниці в церкві Успіння Пресвятої Богородиці отців-редемптористів Андрій Майовець проводить школи іконопису. За цей час тут навчалися понад пів сотні учнів різного віку з певними навичками малювання. Вони написали більш ніж 60 ікон. Минулої неділі розпочали п’яту таку студію. Як зазначає пан Андрій, його авторська іконописна школа — це найперше пізнання українського іконопису візантійської традиції XIV—XV століть, техніка, манера письма якого нині призабута, отже маловідома широкому загалу. Учні не копіюють образів у буквальному розумінні, а наслідують автора чи ціле коло давніх майстрів або сучасних іконописців.

Школа не академічна, це радше своєрідний факультатив, тижневий інтенсив. Упродовж семи днів відбуваються теоретичні та практичні заняття, учні слухають лекції, вивчають техніку написання ікон, беруться за творення власної духовної роботи. Заняття починаютьі з молитви та Святої Літургії. Певна річ, на цих студіях сакрального мистецтва зважають на рівень навичок кожного, адже є серед них ті, хто приходить з першої чи подальших шкіл, а хтось лише починає пізнавати світ іконопису. По закінченні тижневого інтенсивного навчання учні отримують відповідний сертифікат, а написані власноруч ікони освячують.

Творять образи жінки

Здавна повелося, що ікони могли писати лише чоловіки. Можливо, тому, що творили образи переважно при монастирях. Коли ж я оглянув всі представлені на виставці в Тернополі духовні роботи, то зауважив, що їхні автори — здебільшого представниці прекрасної половини людства. Наталія Гладуш підготувала для експозиції чотири ікони. Їх вона написала за два роки. Каже, що в загальноосвітній школі не любила уроків малювання. «Помилялася, адже Господь дає нам багато талантів», — ділиться думками.

Коли почула, що Андрій Майовець організовує в Тернополі першу авторську іконописну школу, захотілося стати її ученицею. Беручись до написання образу, молиться та просить Бога утвердити в певних намірах. Коли творила ікону Пресвятої родини, то прохала Господа, щоб її чоловікові «дозволив бути таким мудрим, як Святий Йосип, щоб він міг турбуватися про родину, підтримував дитину, дружину».

Ірина Максимюк у шкільні роки теж не дуже любила уроки малювання, навіть мала двійку в четвертому класі. Але це не відвернуло її від пензлика, фарб, кольорових олівців. Вивчати іконопис почала вже у другій авторській школі Андрія Майовця. «Писання тут ікон — це не лише змальовування-замальовування, це також надбання нових друзів, спілкування, духовне збагачення», — розповідає пані Ірина. І додає, що школа — невелика родина, де панують радість, доброзичливість, щирість. Створили вже й біблійне коло та збираються щопонеділка, аби молитися, пізнавати слово Господнє. Об’єдналися ще й у групу кондитерів: розмальовують пряники, продають їх, а кошти з виторгу направлять на реставрацію храму.

Оксана Поберейко 15 років викладає студентам рисунок і живопис. Вона завідувачка комісії дизайну, викладачка художніх дисциплін Тернопільського фахового кооперативного коледжу. Але писати ікони  мріяла давно. Про іконописну школу дізналася, коли вже тривав четвертий тижневий інтенсив. Попросилася, хоч учні вже три дні провчилися. Андрій Майовець спочатку завагався від її телефонного прохання, але запросив.

Першою духовною Оксаниною роботою стало авторське наслідування ікони Архангела Михаїла саме пана Андрія. Це власне іконописне зображення Андрія Майовця згодом помандрувало на схід нашої країни в зону ООС, де  її подарували одному з воїнів. Оксана Поберейко вивісила свій сакральний твір удома. «Він мене надихає й засвідчує, що мрії здійснюються», — стверджує.

Давньою мрією писати ікони було також і в Надії Сокіл. Про іконописні студії випадково дізналася із соцмережі. Малювати, писати вона дуже любить. Написала вже три образи. Розповідає, що ікону Ісуса Христа на виставку не подала, бо син до неї щодня молиться. І кожен з учнів іконописної школи «Квітка Середньовіччя» може розповісти різні історії, пов’язані із прагненням вивчати іконопис, створенням того чи іншого образу.

«В іконописі людина має усвідомлювати те, що робить», — переконаний Андрій Майовець.

На виставці не побачити двох однакових ікон, хіба що за назвами. Кожна з них представляє автора, його власний досвід, уміння та талант. «Можна дискутувати про мистецьку цінність цих ікон, але вони надзвичайні обереги, бо автори під час праці над ними моляться, складають певну аскезу», — зауважує заступниця директора Тернопільського обласного художнього музею Ольга Ваврик.

Ікони — у глибокій традиції українців. Напевно, не було жодної хати наших дідів-прадідів та й тепер сучасників — православних, греко-католиків чи католиків без освяченого образу. Зазвичай ікони прикрашали та прикрашають вишитими рушниками. Від цих звичаїв не відійшли й організатори експозиції в художньому музеї. Кожну ікону вони вивісили на барвистих вишитих рушниках, що додає атмосфери українськості та домашнього затишку.