Величезний сірий борт катера різко вдарив моторний човен, швидко підім’явши його і п’ятьох людей, у яких майже не залишилося шансів уціліти. Якимось дивом, зазнавши важких поранень, вижив тільки 49-річний Олександр Федорович. А четверо його земляків Юрій Бойко (45 років), Дмитро Дараган (37), Сергій Єрохін (25) та Євген Дудник (23) загинули. Ця трагедія сталася у липні 2013 року в Азовському морі, коли російський прикордонний катер «Мустанг» після тривалого переслідування потопив баркас із жителями українських приморських сіл Безіменне та Самсонове на Донеччині, яких підозрювали в незаконному вилові риби. Усі, хто тоді бачив відео погоні й убивства українців, зауважували, що потворні маневри переслідувачів дуже нагадували дії піратів. Та й виправдовувалися сусіди звично цинічно: мовляв, «човен наліг на борт прикордонного катера і перекинувся».
Упізнаєте печерну логіку і звичну підступність «братів», які невдовзі кинулися «захищати» Донбас від «фашистів»? Та й гібридну війну на спільному Азовську морі росіяни розпочали задовго до анексії Криму і боїв на сході України. Першим тривожним підтвердженням агресивних сусідських намірів стали драматичні події восени 2003 року в Керченській протоці біля українського острова Тузла. Далі було згадане жорстоке вбивство українських рибалок улітку 2013-го. А нині наші гібридні брати взагалі розперезалися, свідомо й цілеспрямовано перетворивши спільне море на чергову гарячу точку.
Такий перебіг подій на Азові, на українському боці якого вже чотири роки ведуть бойові дії найманці та кадрові «іхтамнєт», був прогнозованим. Інша річ, що ми, на жаль, виявилися не готовими до цього. Тим більш, що росіяни спершу розігрували морську карту епізодично і нишком. А далі вже почали діяти значно нахабніше й агресивніше.
Після зведення мосту через Керченську протоку Росія підтвердила: відтепер повністю контролюватиме не тільки цю ділянку моря, а й усі судна, які проходять тут. Кораблі, що рухаються з Чорного моря до Азовського, буквально атакують і беруть на абордаж занадто пильні перевіряльники. Спершу російські прикордонники піднімаються на борти суден, що йдуть у порти Бердянська й Маріуполя, на якірній стоянці в Керченській протоці й можуть затримувати їх тут на дві-три доби. Далі зупинки для перевірок і, звісно, затримки відбуваються вже в Азовському морі.
Експерти наводять переконливі докази істотної активізації росіян: якщо за травень і червень вони затримали менш як сотню суден під українськими чи іноземними прапорами, то тільки за один з липневих тижнів таких було майже півтори сотні.
Певна річ, затримка під приводом перевірок вантажних суден, які йдуть до українських портів чи звідти, спричиняє серйозні збитки. Тобто йдеться про свідомий економічний тиск і навіть блокаду портів України та політичний тиск на державу загалом. А методи гібридної морської війни її активні учасники виправдовують формальним правом сусідів перевіряти кораблі. Адже в договорі між Україною і Російською Федерацією про співробітництво у використанні Азовського моря і Керченської протоки, який у грудні 2003 року підписали глави держав Леонід Кучма і Володимир Путін, зазначено, що обидві сторони можуть вільно пересуватися по всьому басейну моря і оглядати судна з будь-яких причин.
Інша річ, що, по-перше, росіяни зловживають цим правом і віднедавна навіть не дуже приховують безпричинної зупинки всіх суден, які йдуть до Бердянська й Маріуполя і звідти. А по-друге, на вже п’ятому році гібридної війни, що призвела до тисяч загиблих, поранених і знедолених українців від російської зброї, маргіналів-найманців та кадрових військових, дикістю видається існування цієї досі чинної угоди, де чорним по білому написано: «керуючись відносинами дружби і співробітництва між народами України і Росії, братерськими зв’язками, що склалися історично». Саме цим документом керувалися наші «брати», чавлячи бортом і рубаючи гвинтами потужного прикордонного катера українських рибалок у 2013 році. Ним керуються і нині, вдаючись до майже піратських дій стосовно всіх суден, щоб віднадити їх від українських портів.
Не хочеться видаватися песимістом, але те, що коїться в Азовському морі, нагадує події весни 2014 року на Донбасі. Російські «туристи» тоді також, прикриваючись «братерськими зв’язками» і не відчуваючи опору, зробили все, від них залежне, щоб розв’язати на нашій території гібридну війну. Наша влада тоді остерігалася дати рішучу відсіч зайдам, побоюючись гніву сусідів і ймовірної великої війни. Чим це закінчилося, відомо.
І українське село Безіменне, звідки у 2013 році вийшов в останній рейс човен із п’ятьма місцевими рибалками, вже майже чотири роки перебуває під окупацією проросійських незаконних збройних формувань. Тобто опинилося під владою тих, хто п’ять років тому жорстоко вбивав українців у спільному морі, а нині робить це вже й на українській суші. Голосно переконуючи, що чинить це виключно для захисту тутешнього люду від «бандерівців», «фашистів», США чи НАТО.