ДАТА
180-річчя Олександра Поля — привід замислитись, чому наша історія надто часто йде юзом
Чомусь склався стереотип, що першовідкривач залізорудних скарбів Кривбасу Олександр Поль — романтик і дивак, який, за твердженням численних біографів, «закінчивши курс наук, повернувся в рідні степи, взяв до рук посоха і пішов пішки оглядати могили, городища, урочища». Насправді йдеться про підприємливого прагматика, чиї заслуги нічим не менші, ніж в англійця Джона Юза, від якого зазвичай розпочинають офіційний відлік індустріалізації півдня України.
Олександр Поль передав свою безцінну колекцію музею в Катеринославі. Фото надане автором
«Іноземний» нащадок Полуботка
Дивне для українського слуху прізвище дісталось Олександру Полю по батьківській лінії від німецьких дворян, що подалися на службу до російського війська. Натомість бабуся майбутнього «степового Колумба» була праправнучкою наказного гетьмана Павла Полуботка, яка, на відміну від більшості тогочасних благородних панночок, не цуралась свого «малоросійського» походження.
За спогадами сучасників, юний Олександр спілкувався з бабусею і мамою українською, з батьком — російською і німецькою мовами, з гувернерами — загальноприйнятою серед дворянства французькою. Крім того, бабусині розповіді про Запорізьку Січ та козаків з дитячих літ пробудили у хлопчика інтерес до минулого рідного краю, неозорі простори якого лежали відразу за околицями помістя Полів, розташованого в мальовничій степовій місцевості Катеринославщини.
Навіть роки навчання у класичному училищі в Полтаві та знаменитому Дерптському університеті не вивітрили в Олександра Поля «малоросійського духу». Залишений Антіном Синявським словесний портрет першопрохідця Кривбасу красномовніший будь-яких світлин:
«Навіть за зовнішньою своєю подобою він радше був сином південноросійського народу, ніж нащадком німецького лицаря. Смаглявий, сухорлявий, із чорними сумовито замисленими очима, із великими малоруськими вусами, з мовою з сильним південноросійським акцентом, усією своєю іннервацією він скидався на нащадка козацького роду, з якого по матері й походив».
Видатний поміщик
Студенту Дерптського університету Олександру Полю не виповнилось ще 22 років, коли померла його мати, а за кілька місяців – батько. Восьмеро дітей залишилися сиротами, тим часом як найстарший з них — Петро — перебував на військовій службі і саме брав участь у Балканській кампанії. Отож Олександру довелося достроково складати заліки й іспити, аби, повернувшись додому, дати лад помістю.
За такої ситуації юнаку, що відповідав за долю молодших братів і сестер, було не до романтичних мандрівок з «посохом у руках». Саме тоді вперше проявився господарський хист молодого поміщика, який взявся за вигідну справу — розведення овець, коней та великої рогатої худоби. Свідченням високого авторитету початківця стає його обрання в 1858 році до Катеринославського губернського присутствія, а ще за два роки — дійсним членом Імператорського товариства сільського господарства Південної Росії.
Замість того, щоб дробити батьківську спадщину, Олександр Поль за доходи від неї прикуповує в особисту власність 1330 десятин землі, а після вигідного і, за свідченням сучасників, продиктованого покликом серця одруження отримує як посаг за нареченою ще 1739 десятин сільгоспугідь. Будівництво власного цегельного заводу дає змогу взятися за спорудження п’яти племінних конезаводів та десятка вівцеферм, збільшення поголів’я великої рогатої худоби.
Не варто було б перераховувати ці здобутки Олександра Поля, якби вони красномовно не засвідчували: йдеться про вдалого господарника-прагматика, який, до речі, ще до офіційного скасування кріпацтва фактично ліквідував його у своїх помістях. Сусідам-поміщикам це видалось дивацтвом, натомість сам реформатор із затятістю переконаного капіталіста доводив, що наймана праця значно ефективніша за підневільну.
Відміна кріпацтва в 1861 році царським маніфестом підтвердила правоту суджень Олександра Поля, якого восени 1866 року обирають одним із 60 гласних перших Катеринославських губернських земських зборів — прообразу сучасних обласних рад. Варто лише нагадати, що тодішня Катеринославщина охоплювала територію нинішніх Дніпропетровської, Запорізької, Луганської і Донецької областей, а також частину Харківської, Кіровоградської і Ростовської.
Злиденний мільйонер
У вже згадуваному 1866 році в житті Олександра Поля сталася ще одна знаменна подія, якій судилося круто змінити долю всього краю. Вже маючи можливість виділяти час для любих серцю археологічних пошуків та досліджень старовини, аматор-краєзнавець у Дубовій балці поблизу села Кривого Рогу знаходить поклади дивного червоного каменю. Після досліджень стає зрозумілим, що це величезне за обсягами родовище залізної руди з вмістом металу приблизно 60%.
…На той час уже закінчилася провалом спроба князя Потьомкіна на базі донецького вугілля і місцевої руди відкрити казенні чавуноливарні заводи. Згодом естафету підхопив англієць Джон Юз, який 1869 року започаткував виробництво металу на Донбасі. Новоствореному «Новоросійському товариству кам’яновугільного, залізного та рельсового виробництв» безкоштовно передали казенні землі з покладами вугілля, виділили пільговий кредит та зобов’язалися впродовж 10 років доплачувати з казни по 50 копійок за кожен пуд випущених рейок. Однак навіть за таких сприятливих умов починання загрожувало обернутися крахом, бо місцева руда містила лише до 33% заліза.
Рішення про поєднання залізничним сполученням величезних запасів донецького вугілля та унікальної криворізької руди напрошувалось саме собою. Тим більше, що зорієнтована на використання деревовугільної технології металургійна база Уралу вже не забезпечувала зростаючих потреб країни в чавуні і сталі, які доводилось імпортувати.
Олександр Поль діє як досвідчений капіталіст. Виручені від продажу основного маєтку кошти спрямовуються на закупівлю і довготермінову оренду земель у Дубовій балці, що обіцяє стати золотою. Збудована в ній копальня вже дає першу руду, а її власник оббиває пороги владних кабінетів з проектами подальшого розвитку вигідної справи та будівництва державою залізниці між Кривбасом і Донбасом.
«Майно, на кшталт Кривого Рогу, не повинно зробитися надбанням іноземців; воно занадто цінне», — намагається довести Олександр Поль. Натомість на запит Петербурга до столиці летить депеша місцевих властей: «Затія поміщика О. Поля стосовно криворізьких руд і прокладання залізниці є маніакальною, оскільки Поль страждає розладом розумових здібностей».
За 15 років, впродовж яких першовідкривач криворізьких скарбів намагався довести їхню цінність, його господарські справи занепали. Замість колишніх стад корів, овець і коней — борги. Фактично все нерухоме майно — в кредитній заставі.
Єдина надія — на іноземних інвесторів, які, завдяки залученню власним коштом Поля до досліджень родовища зарубіжних фахівців, уже оцінили перспективність справи. На початку 1881 року розпочинає діяльність створене в Парижі акціонерне товариство «Залізні руди Кривого Рогу» зі статутним капіталом 5 млн франків. Внесок Олександра Поля у вигляді земельної ділянки з рудою оцінили у чверть цієї суми, а решту акцій розмели буквально за добу, завдяки чому вчорашній жебрак знову стає мільйонером.
Гіркота тріумфу
«На руднику в Дубовій балці за 1881 рік добуто 555 тисяч пудів руди. Ціна за пуд — 2 копійки. Руду купує «Новоросійське товариство Юза». Єдиний спосіб постачання — коні і воли. Відстань від Кривого Рогу до заводу Юза понад 400 верств», — звітував перед паризькими акціонерами Олександр Поль.
Неважко уявити, наскільки здорожувало вартість «юзівського» металу гужове транспортування сировини. Отож, урешті-решт довелося взятися за реалізацію «маніакальної» ідеї Поля про спорудження залізниці, завершене 1884 року. Особливо слід відзначити, що йшлося не про прибутки Юза чи «Залізних руд Кривого Рогу», а про гарантування стратегічних інтересів держави, яка не могла розвиватися без власного металу. Втім, хоч будівництво залізниці разом з мостом через Дніпро обійшлося казні в 30,9 млн рублів, ці кошти вдалося повернути вже за перший рік експлуатації!
Дешеві вугілля і руда дали змогу закласти низку чавуноливарних і сталеплавильних заводів та рейко- і трубопрокатних виробництв. Буквально на очах Катеринославщина перетворювалася на один із найпотужніших промислових регіонів імперії, а провінційний губернський центр — у стрімко зростаюче місто, почесним громадянином якого 1887 року оберуть вчорашнього «невдаху» і «причинного». Більше того, саме завдяки піонеру української індустріалізації Олександру Полю започатковане Юзом на Донбасі виробництво не пішло юзом за прикладом потьомкінських чавуноливарних заводів.
Вітчизна – не для продажу
Донині мало хто знає, що в низці видатних українських меценатів, чиї приватні колекції стали основою найвизначніших вітчизняних музеїв, Олександру Полю належить одне з чільних місць. «Розмаїття і цінність зібрання старожитностей О. М. Поля вразили мене, — захоплено писав Дмитро Яворницький. — Ні раніше, ні опісля я ніколи нічого подібного не бачив у приватних руках. Зібрання старожитностей В. В. Тарновського в с. Качанівці Чернігівської губернії — ніщо порівняно із зібранням Поля».
Неважко уявити спокусу, що постала перед власником цих скарбів у часи, коли все його майно було вкладеним в освоєння криворізького родовища. Тим більше, що представники Лондонського національного музею пропонували Полю за його колекцію 200 тисяч фунтів. Та, як заявив щедрим покупцям нащадок Полуботка, слава Вітчизни — не для продажу.
Після цих відвідин Олександр Поль записав у заповіті: «Передаю в дар жителям Катеринослава для музею зібрану мною колекцію: 522 предмети кам’яного віку, 84 бронзового, 632 із давніх грецьких колоній, 356 скіфської доби, 322 київських княжих часів, 242 усякої зброї, 281 предмет запорізької і козацької давнини та 2060 монет різних часів, народів і цивілізацій». Саме цей дар став основою створення Музею Поля — нині Дніпропетровського історичного музею імені Дмитра Яворницького.
ДОСЬЄ "УК"
Олександр ПОЛЬ. Народився 1 вересня 1832 р. в селі Малоолександрівці Катеринославської губернії (нині – село Полівське Верхньодніпровського району). Помер 7 серпня 1890 р. у Катеринославі. Український дослідник-археолог, поміщик, підприємець, меценат. Брав участь у впровадженні селянської, земської і судової реформ на Катеринославщині. 15 років віддав докладному вивченню залізних руд Кривого Рогу, промислова розробка яких зумовила бурхливий економічний розвиток Придніпровського регіону.