Коротко нагадаю ситуацію. Майорові Вадимові Дзюбенку було виділено двокімнатну квартиру. Свою колишню «однушку» він мав звільнити для іншого військовослужбовця цієї частини. Процедури дотримано. Командир військової частини А 4465 полковник Володимир Помогайбо наказом від 5 травня 2012 року розподілив житло, що перебувало у фонді частини, якою командує. Діяв на підставі наказу міністра оборони №737 від 30. 11. 2011 р. Рішення комбрига підтримали 7 травня на засіданні члени житлової комісії Миколаївського гарнізону. До речі, серед претендентів саме на це житло були й інші військовослужбовці.
Наприклад, старший солдат контрактної служби Ірина Іваніна. Але проголосували за Дзюбенка. Були у членів комісії «залізні» аргументи на його користь.
Звання дають, квартиру відбирають
Далі, згідно з логікою та законодавством, квартирно-експлуатаційний відділ (КЕВ) м. Миколаєва мав би здійснити суто технічні дії: оформити відповідні документи для видачі ордера. Але КЕВ з документами тягнув, попри встановлений п’ятиденний термін.
Пізніше солдат Іваніна звернулася до міністра оборони і добилася рішення про виділення їй саме цієї (?) квартири. Нині невідомо, чи розібрався тодішній міністр ∂рунтовно в ситуації зі слів тільки однієї сторони. Та Миколаївський КЕВ, прочекавши півроку, швиденько зібрав чергову житлову комісію і протягом кількох днів підготував документи на Іваніну, просто «забувши» про попереднє цілком законне рішення комісії. Єдиною перепоною для передачі квартири стають судові процеси, які розпочав тодішній майор Дзюбенко проти бездіяльності КЕВ.
Суди тривали рік відтоді, як квартиру розподілили Вадимові Валерійовичу Дзюбенкові. Попри побутові труднощі та конфліктну ситуацію, весь цей час бойовий льотчик не тільки на відмінно справлявся з основними завданнями льотного складу, а й досяг серйозних успіхів у військовій кар’єрі.
За підсумками 2012 року його визнано кращим льотчиком ПвК «Південь». У березні 2013-го призначено на вищу посаду — командира ескадрильї. У жовтні цього року Дзюбенкові присвоїли звання підполковника. З 6 вересня по 2 жовтня 2013-го він виконував функції ведучого групи штурмовиків Су-25 на міжнародному полігоні миротворчості та безпеки «Яворівський» з високою якістю. За польотом В. Дзюбенка 1 жовтня 2013-го спостерігав Президент України Віктор Янукович, який наголосив, що «професійна армія — вимога часу і необхідна складова на шляху євроінтеграції України». Президент зазначив, що держава дбатиме про житло для військових.
Але конкретний льотчик, який радував Президента своїм польотом на Яворівському полігоні, досі залишається без квартири, яку йому виділили більш ніж півтора року тому.
Віражі стають крутішими
Протягом року відбулося кілька судових засідань. Тривали службові розслідування. До частини, в якій служить Вадим Дзюбенко, присилали численні комісії, направляли прокуратуру. Нині справою займається Військова служба правопорядку у Збройних силах України. Дивує, що ситуація, яку можна було залагодити законним шляхом за місяць, триває досі. Причому події розвиваються по синусоїді — то інтерес до Дзюбенка та його квартири згасає, то доходить піку. Чим же так цікавить саме ця злощасна двокімнатна в не найпрестижнішому районі міста? Все просто: з її втратою руйнується роками продуманий ланцюг. Знизу доверху.
За квартиру запекло б’ється КЕВ, мотивуючи це захистом інтересів жінки-солдата. Невже за такий тривалий час не було змоги вирішити житлові питання і льотчика, і солдата?
Складається враження, що саме КЕВ провокує конфлікт і цькування льотчика, залучаючи до цього «вболівальників». Усі разом вони соромлять Вадима Дзюбенка. Мовляв, «поступися квартирою жінці, яка сама виховує дітей. Невже тобі не соромно?» І водночас пишуть листи вже нинішньому міністрові оборони, розповідаючи про нещасну жінку і квартирного монстра Дзюбенка. Втім, інформацію направляють однобічну: на відміну від недбалої господині, вміють і готувати, і подавати.
Можна зрозуміти міністра, який, почувши про безквартирну жінку-солдата, розпоряджається провести службове розслідування та перевірити всі факти Військовій службі правопорядку. Ця структура завдання виконує завзято. Так, наприкінці листопада цього року відбулася зустріч представника відомства з дійовими особами історії.
«До мене, — розказує Вадим Дзюбенко, — звернувся начальник Південно-територіального управління Військової служби правопорядку ЗС України Ігор Защитин. Він наполягав, що я маю виконати наказ міністра оборони. Але на прохання пояснити чи показати наказ, який я маю виконати, відповіді так і не отримав». Насправді йшлося про торішній протокол прийому громадян колишнім міністром оборони на користь Іваніної. І все. Жодного наказу не було. Втім, посадовець перейшов до наступальних дій, роз’яснюючи незговірливому офіцерові, мовляв, не з КЕВ судитеся, а з міністром оборони. Слід відмовитися від судів та відкликати всі свої позови (в редакції є диктофонний запис розмови).
Звісно, ніхто з міністром оборони не мав наміру судитися. А в Одеському апеляційному адміністративному суді Дзюбенко справу частково виграв. Колегія суддів 16 квітня 2013-го постановила: «Зобов’язати КЕВ м. Миколаєва розробити та подати до Головного КЕУ ЗСК на перевірку список розподілу службової житлової площі на підставі пропозиції командира військової частини А 4465 — Наказу від 05. 05. 2012 року №353 про надання майору Дзюбенку В. В. зі складом родини три особи службової двокімнатної квартири за адресою…» Тобто КЕВ знову зобов’язана лише подати документи.
Адміністративний спір має вирішити виключно суд. Не міністр. До речі, суди ще не завершено, а ось Військова служба правопорядку майже оселилася у військовій частині А 4465. Чимало її працівників там, бачила на власні очі. Завдання — знайти недоліки. Газон не пофарбували, плац не підмели, дощечку не там прибили — мають відпрацювати, вжити заходів і натякнути: досить уже декому в суди звертатися.
Журналіста повчили, корупціонера призначили
І все-таки хочу розповісти про інший бік реакції на журналістське розслідування. Після опублікування матеріалу в «УК» мені зателефонував чоловік, представився шукачем справедливості й попросив про зустріч. Володимир Копитін під’їхав до місця вечірньої зустрічі у вихідний день (йому так було зручніше) й повідомив, що хотів би роз’яснити, що я помиляюся. Вислухавши його аргументи, навела власні. Володимир, який є співробітником певної «збройної» фірми, все-таки наполягав: «Чому ви так захищаєте Дзюбенка? Чому не зважаєте на позицію КЕВ і не враховуєте судове рішення?» Пояснюю: переконана, що відбуваються несправедливі дії. Позицію КЕВ почула, а рішення суду першої інстанції на той час оскаржували.
Після першої зустрічі чоловік неодноразово телефонував, надсилав електронкою документи, які жодним чином мене не переконали і знову попросив про рандеву.
На наступну зустріч прийшов із представником КЕВ Соїним. Удвох намагалися переконати, зрештою В. Копитін повідомив, що звертатиметься з позовом до суду про наклеп.
Що ж, ваше право. До суду поки що ніхто не звернувся, як і не звернувся зі спростуванням до газети. Можливо, борці за справедливість в своїй правоті не були впевнені. Або вирішили, що й так налякали жінку.
Події розгорталися в передноворічні дні. А після нового року з’явився в моєму телефоні новий абонент, представник комісії, яку створили після публікації матеріалу. Також вимагав пояснень: з якого такого переляку мені спало на думку писати статтю. Пояснила. Полковник «ідеологічного спрямування» ставив якісь запитання, казав, що мені треба приїхати в частину, розповісти про ситуацію. Коли ж я відмовилася, попросив: у подальшому, будь ласка, узгоджуйте з нами свої критичні матеріали. Без коментарів.
Історія Вадима Дзюбенка стала до того показовою, що «герой» прославився і в інших виданнях. Так, в жовтневому номері за 2013 рік журналу «Військо України» в статті про «круглий стіл» із приводу корупції в армії саме Вадим Дзюбенко і його командир стають чи не головними військовими корупціонерами в країні. Тут з обуренням ідеться: «Інший факт — ще більш промовистий. До міністра оборони звернулася вдова… Їй мали розподілити житло у Миколаєві. Однак командир частини вирішив по-іншому: віддав цю квартиру одному зі своїх офіцерів. Військова служба правопорядку негайно втрутилася у ситуацію, і цей наказ відмінили». Саме так було подано інформацію міністру.
Не виникає сумнівів із приводу необхідності забезпечити жінку житлом. Але чому саме тією квартирою, яку вже розподілено Дзюбенкові? Невже за півтора року дбайливий КЕВ не зміг знайти в своїх запасниках достойний варіант для людини, яка вкрай потребує житла?
Є такий вислів у льотчиків: підрізати крила. Його суть зрозуміла і цивільним. І це відбувається стосовно Вадима Дзюбенка. Таке враження, що людину хочуть просто вивести зі строю, добиваючи його житловими та іншими проблемами. Не зрозуміло лише, навіщо. Невже Україні вже не потрібні пілоти-аси, старанні офіцери, люди честі й совісті? Їх і так небагато залишилося (хтось обирає закордон, хтось «військовий» бізнес). А вимагають вони, аси, лише скромне службове житло. І спокою для своїх родин.
Навіть не претендент!
Олександр СТРЮК, юрист:
— Відповідно до Інструкції про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, Іваніна І. Л. не могла бути навіть претендентом на дану квартиру, оскільки жінка не є військовослужбовцем в/ч А4465. Спірна квартира є житловим фондом саме цієї частини, що підтверджується актами інвентаризації, підписаними керівником КЕВ м. Миколаєва. Службове житло згідно з тією ж Інструкцією надається військовослужбовцям за наказом командира військової частини, в якій вони служать. Іваніна не є військовослужбовцем даної частини. І останнє: «рішення міністра оборони» — насправді лише витяг із протоколу прийому громадян з особистих питань. У Положенні про Міністерство оборони України жодного слова про особистий розподіл службового або постійного житла окремим військовослужбовцям, поза рамками вищезазначеної Інструкції, немає. До того ж, у цьому Положенні нема згадки про будь-які інші форми рішень міністра оборони, окрім директив, доручень та наказів.
P.S. Коли матеріал готували до друку, стало відомо, що чергове судове засідання у справі не відбулося. На нього не з’явилися представники КЕВ. Водночас КЕВ, не чекаючи остаточних судових рішень, видав гр. Іваніній «оглядовий ордер» на квартиру.