Юрій ІЛЬЇН,
заступник директора Українського
гідрометеорологічного інституту
ДСНС України та НАН України,
доктор географічних наук,
Віктор СИТОВ,
начальник Гідрометеорологічного
центру Чорного та Азовського морів,
кандидат географічних наук
Історично склалося, що в Україні мережі метеорологічних, гідрологічних та морських спостережень, досліджень та прогнозів діють в межах єдиної системи гідрометеорологічної служби. До морської мережі входять обсерваторії, станції та пости, розташовані на узбережжях Чорного й Азовського морів та у гирлових ділянках річок, які в них впадають. Працівники морських гідрометеорологічних станцій (МГ), гідромет-обсерваторій (ГМО) та постів (МГП) систематично виконують стандартні метеорологічні спостереження та вимірювання швидкості й напрямку вітру, температури і вологості повітря, хмарності тощо. Вимірюють рівень моря, температуру й солоність води. Ведуть спостереження за морським хвилюванням, а в холодну пору — за льодовими умовами у прибережній смузі.
Крім стаціонарних берегових спостережень, організації морської мережі проводять регулярні експедиційні роботи на власних або орендованих суднах для дослідження фізичного й екологічного стану морського довкілля прилеглих районів морів. На сітці визначених пунктів у морі (океанографічних станцій) вимірюють швидкість і напрямок течії, температуру й солоність води на поверхні та на різних глибинах, колір і прозорість води, виконують метеорологічні спостереження. Відбирають проби води і донних відкладень для визначення їхнього хімічного складу та оцінки вмісту забруднювальних речовин.
Отриману інформацію опе-ративно використовують у спеціальних прогностичних підрозділах для складання морських прогнозів та інформування користувачів. Дані спостережень зберігають і систематизують у ГМО, а у гідро-метінституті на основі цих даних вивчають поточні океанологічні процеси і вплив кліматичних змін на показники морського довкілля, розробляють нові методи й засоби спостережень та прогнозування.
Перші відомості щодо географії, погодних і навігаційних умов Чорного та Азовського морів належать до античних часів. Їхнє отримання було тісно пов’язане з розвитком торгівлі та мореплавства, освоєнням Причорномор’я давніми греками, скіфами, римлянами, слов’янами й іншими народами. Судячи з історичних джерел, у часи литовської і польської держав, а потім і Гетьманщини, українські козаки, промисловці й купці були добре обізнані з гідрографією морського узбережжя, системою вітрів і морських
течій.
Систематичні гідрографічні, метеорологічні та океанологічні дослідження Чорного й Азовського морів розпочато у XVIII столітті, а 1801-го в Миколаєві відкрито першу на Азово-Чорноморському басейні гідрометеорологічну станцію. 1808 року таку станцію відкрито у Херсоні, 1821-го — в Одесі, а 1824 — в Севастополі. Відтоді починаються регулярні берегові спостереження, які в окремі роки з різних причин переривали і потім відновлювали.
У подальшому в ХІХ і до середини ХХ сторіччя система морських гідрометеорологічних досліджень нарощувала кількість і якість пунктів і засобів спостережень, методів обробки й аналізу даних. Змінювалася її повна або часткова належність (військово-морському флоту, цивільному управлінню, відомству транспорту і портів тощо). Остаточно вона сформувалася за часів СРСР після входження Криму до складу Української РСР і підпорядкування всієї морської мережі від Маріуполя до гирла Дунаю управлінню гідрометслужби Української РСР.
Із часу незалежної України до 2014 року система гідрометеорологічних спостережень та обслуговування не зазнала істотної трансформації порівняно з радянським періодом. На узбережжі Чорного й Азовського морів, у протоках і морських гирлах річок гідрометслужба України станом на 2013 рік мала загалом 36 пунктів регулярних спостережень: три ГМО; 19 МГ І, ІІ розрядів; 19 МГП (з них п’ять у складі МГ). Вісім організацій морської мережі виконували регулярні експедиційні роботи у прибережних акваторіях за програмою державного моніторингу морського довкілля.
Методичним центром з питань морського прогнозування та інформаційного обслуговування був і залишається Гідрометцентр Чорного та Азовського морів (ГМЦ ЧАМ), розташований в Одесі. Морське відділення Українського гідрометеорологічного інституту було провідною науковою установою, що виконувала дослідження на інформаційній базі берегових та експедиційних спостережень.
Великий внесок у розвиток морської гідрометеорології в Україні, регіональної та гирлової океанології, розроблення методів морського прогнозування здійснили Земфіра Заволокіна, Олександр Матигін, Віктор Морозов, Людмила Панаркіна, Анатолій Рябінін, а також багато інших відданих справі фахівців. Кузня кадрів для морської мережі — Одеський державний екологічний університет.
Внаслідок окупації Криму Росією морська берегова мережа України зменшилася до 22 підрозділів. Спостереження за якістю морських вод в Азово-Чорноморському басейні проводять шість лабораторій з гідрохімічним розділом робіт. Методичне керівництво здійсненням морських гідрометеорологічних, експедиційних і попутних спостережень покладене на Донецький регіональний центр з гідрометеорології (Маріуполь), а Миколаївський обласний центр з гідрометеорології забезпечує методичне керівництво спостереженнями за забрудненням морських вод. Наукові узагальнення здійснює Український гідрометеорологічний інститут у Києві.
Попри брак фінансування, старіння обладнання і, як наслідок, значне падіння престижу професії, морська складова гідрометеорологічної служби функціонує і забезпечує інформаційною та прогностичною продукцією галузі господарства й населення приморських областей країни.