Пильне око на морі

Юрій  ІЛЬЇН, 
заступник директора Українського
гідрометеорологічного інституту
ДСНС України та НАН України,
доктор географічних наук,
Віктор  СИТОВ,
начальник Гідрометеорологічного
центру Чорного та Азовського морів,
кандидат географічних наук

Історично склалося, що в Україні мережі метеорологічних, гідрологічних та морських спостережень, досліджень та прогнозів діють в межах єдиної системи гідрометеорологічної служби. До морської мережі входять обсерваторії, станції та пости, розташовані на узбережжях Чорного й Азовського морів та у гирлових ділянках річок, які в них впадають. Працівники морських гідрометеорологічних станцій (МГ), гідромет-обсерваторій (ГМО) та постів (МГП) систематично виконують стандартні метеорологічні спостереження та вимірювання швидкості й напрямку вітру, температури і вологості повітря, хмарності тощо. Вимірюють рівень моря, температуру й солоність води. Ведуть спостереження за морським хвилюванням, а в холодну пору — за льодовими умовами у прибережній смузі. 

Крім стаціонарних берегових спостережень, організації морської мережі проводять регулярні експедиційні роботи на власних або орендованих суднах для дослідження фізичного й екологічного стану морського довкілля прилеглих районів морів. На сітці визначених пунктів у морі (океанографічних станцій) вимірюють швидкість і напрямок течії, температуру й солоність води на поверхні та на різних глибинах, колір і прозорість води, виконують метеорологічні спостереження. Відбирають проби води і донних відкладень для визначення їхнього хімічного складу та оцінки вмісту забруднювальних речовин.

Отриману інформацію опе-ративно використовують у спеціальних прогностичних підрозділах для складання морських прогнозів та інформування користувачів. Дані спостережень зберігають і систематизують у ГМО, а у гідро-метінституті на основі цих даних вивчають поточні  океанологічні процеси і вплив кліматичних змін на показники морського довкілля, розробляють нові методи й засоби спостережень та прогнозування.

Перші відомості щодо географії, погодних і навігаційних умов Чорного та Азовського морів належать до античних часів. Їхнє отримання було тісно пов’язане з розвитком торгівлі та мореплавства, освоєнням Причорномор’я давніми греками, скіфами, римлянами, слов’янами й іншими народами. Судячи з історичних джерел, у часи литовської і польської держав, а потім і Гетьманщини, українські козаки, промисловці й купці були добре обізнані з гідрографією морського узбережжя, системою вітрів і морських
течій. 

Систематичні гідрографічні, метеорологічні та океанологічні дослідження Чорного й Азовського морів розпочато у XVIII столітті, а 1801-го в Миколаєві відкрито першу на Азово-Чорноморському басейні гідрометеорологічну станцію. 1808 року таку станцію відкрито у Херсоні, 1821-го — в Одесі, а 1824 — в Севастополі. Відтоді починаються регулярні берегові спостереження, які в окремі роки з різних причин переривали і потім відновлювали. 

У подальшому в ХІХ і до середини ХХ сторіччя система морських гідрометеорологічних досліджень нарощувала кількість і якість пунктів і засобів спостережень, методів обробки й аналізу даних. Змінювалася її повна або часткова належність (військово-морському флоту, цивільному управлінню, відомству транспорту і портів тощо). Остаточно вона сформувалася за часів СРСР після входження Криму до складу Української РСР і підпорядкування всієї морської мережі від Маріуполя до гирла Дунаю  управлінню гідрометслужби Української РСР.

Із часу незалежної України до 2014 року система гідрометеорологічних спостережень та обслуговування не зазнала істотної трансформації порівняно з радянським періодом. На узбережжі Чорного й Азовського морів, у протоках і морських гирлах річок гідрометслужба України станом на 2013 рік мала загалом 36 пунктів регулярних спостережень: три ГМО; 19 МГ І, ІІ розрядів; 19 МГП (з них п’ять у складі МГ). Вісім організацій морської мережі виконували регулярні експедиційні роботи у прибережних акваторіях за програмою державного моніторингу морського довкілля.

Методичним центром з питань морського прогнозування та інформаційного обслуговування був і залишається Гідрометцентр Чорного та Азовського морів (ГМЦ ЧАМ), розташований в Одесі. Морське відділення Українського гідрометеорологічного інституту було провідною науковою установою, що виконувала дослідження на інформаційній базі берегових та експедиційних спостережень. 

Великий внесок у розвиток морської гідрометеорології в Україні, регіональної та гирлової океанології, розроблення методів морського прогнозування здійснили Земфіра Заволокіна, Олександр Матигін, Віктор Морозов, Людмила Панаркіна, Анатолій  Рябінін,  а також багато інших відданих справі фахівців. Кузня кадрів для морської мережі — Одеський державний екологічний університет.

Внаслідок окупації Криму Росією морська берегова мережа України зменшилася до 22 підрозділів. Спостереження за якістю морських вод в Азово-Чорноморському басейні проводять шість лабораторій з гідрохімічним розділом робіт. Методичне керівництво здійсненням морських гідрометеорологічних, експедиційних і попутних спостережень покладене на Донецький регіональний центр з гідрометеорології (Маріуполь), а Миколаївський обласний центр з гідрометеорології забезпечує методичне керівництво спостереженнями за забрудненням морських вод. Наукові узагальнення здійснює Український гідрометеорологічний інститут у Києві. 

Попри брак фінансування, старіння обладнання і, як наслідок, значне падіння престижу професії, морська складова гідрометеорологічної служби функціонує і забезпечує інформаційною та прогностичною продукцією галузі господарства й  населення приморських областей країни.