Сісти за написання цих рядків змусила публікація «А з водою вихлюпнули й дитину», що побачила світ в «УК» від 16 грудня цього року. Як розповіла у ній моя колега Інна Омелянчук, компетентний і наполегливий керівник, який чимало зробив для людей — колишній голова Корецької райдержадміністрації Рівненської області Михайло Волинець, — враз став непотрібним нашій державі. Внаслідок непродуманого ухвалення, а потім найчастіше бездумної, механічної реалізації Закону України «Про очищення влади».

Ситуація для нашої держави не нова. Більше того, в Україні нині маємо традицію, за якої зміна лідера держави автоматично призводить до «перетрушування» керівних кадрів «згори донизу», до районної ланки. Якщо б їх завжди змінювали кадри професійніші, ніж були!..

Поки що від традиції формувати команду за принципами особистої відданості, схоже, спробували відійти лише в нинішньому уряді. Та на місцях така ж сама катавасія, яку за роки Незалежності спостерігали вже не раз. І кожен цей «раз», на моє особисте переконання, призводить до того, що за бортом чи не першочергово опиняються авторитетні керівники. Новачками керувати легше, чи що?

Але ж більшості їх, неофітів — раптово покликаних на державну службу просто з виборчого процесу, відомих і невідомих партій і партійок — треба щонайменше три річних цикли, щоб вони могли відчути причинно-наслідкові зв’язки і нюанси управління на своєму рівні!.. А ще — налагодити тісні людські контакти. Що, як відомо, є найкращим рушієм більшості справ. Потрібен і час, щоб підібрати свої команди, члени яких володітимуть ситуацією на доручених ділянках, а не кліпатимуть очима при будь-якій спробі уточнити те чи те питання.

Нині ж часто складається враження, що різного роду народ і народець під правильними гаслами прагне потрапити «в начальство», щоб найперше позакривати свої питання. От і приходять до управління, в кращому випадку, кухарки та масажистки!..

Трагізм ситуації полягає й у тому, що в країні, яка веде неоголошену війну проти російського окупанта, ніби усі розуміють: має бути надзвичайно вдумливий підхід до кадрової політики! На всіх рівнях. А особливо — у спецслужбах, які на вістрі інформаційного, ідеологічного та силового протистояння. А про яку стабільність і послідовність передачі управлінського і оперативного досвіду після початку люстрації можна говорити, наприклад, в управлінні Служби безпеки у Волинській області?

«У мене звільнено всіх заступників. Двоє з них внесено до реєстру. Одного звільнено 14 жовтня, до набрання чинності законом. Які наслідки цього закону? Якщо дивитися на рівні області, то управління все одно має працювати як державний орган. Ще навесні через зміни в пенсійному законодавстві 13 найбільш підготовлених співробітників пішли на пенсію, із них семеро — полковники. Зараз — усі заступники. Я на черзі, бо теж підпадаю під дію закону, — ще півтора місяця тому, до звільнення із лав спецслужби, — вилив свій гострий біль журналістам  колишній начальник УСБУ у Волинській області генерал Володимир Мельникович. — Яка наступність? Як на рівні утримати комунікації та стан діяльності управління? Як ослабленим колективом і керівним складом можна протидіяти розвідувально-підривним діям іноземних спецслужб, розвідувально-диверсійним групам, сепаратистам? Це ж не тільки «вимивають» досвідчених спеціалістів, ще страждає моральний дух і впевненість у собі людей. Ті, хто захищає державу, перед недолугим законом виявилися найбеззахиснішими. Але ж захист гарантувала держава в той час, коли вони йшли на службу!»

Це той самий генерал Володимир Мельникович, якого Янукович під час євромайданного протистояння звільнив за його тверду позицію: «Силу проти народу застосовувати не можна!» І про якого голова апеляційного суду області Петро Філюк, який добре знає усі підводні течії, сказав: «Хто-хто, а ця людина якраз і захищала права та свободи волинян. При попередній владі його за це й звільнили! У нас, як і в деяких інших областях, теж горіли б автомобілі. Багато чого горіло б, якби не Мельникович!.. А що зробила нова влада? Попросила його повернутися, а потім… люструвала. І на 10 років він тепер — ніхто!» Безумовно, очищення влади слід робити. Але, на моє глибоке переконання, слід  люструвати людей, а не посади. Оцінювати мають, найперше, дії чи бездіяльність посадовців, їхнє моральне обличчя. Люстрацію слід проводити за ознаками професійності, деполітизації, департизації та деолігархізації.

Адже діями, застосованими до Михайла Волинця чи Володимира Мельниковича, наша держава не лише завдає глибоких душевних травм патріотам, а й злочинно відмовляється від їхнього організаційного досвіду. І де гарантія, що з якоїсь частини не по заслузі люстрованих, ображених носіїв державних секретів нині ми своїми руками не готуємо список потенційної агентури для імперської Росії? Поставлена перед загрозою майбутнього розпаду, вона зуміє зіграти на образах цих людей. І заохотить цих носіїв таємниць до взаємовигідного співробітництва. Тим паче, що й список люстрованих ми послужливо виставляємо на загальний огляд.

Отож мають рацію члени Венеціанської комісії, які вказали на недоліки нинішнього люстраційного законодавства. І якщо його не змінити, а використовувати й надалі, від очищення влади в такому варіанті, як його проводять нині, виграє лише одна людина. І прізвище її відоме — Путін!