Якщо із Сум їхати до селища Краснопілля, то неодмінно доведеться минати село Верхня Сироватка, а за кілька кілометрів ліворуч до невеличкого населеного пункту Залізняк буде непримітний поворот, який, ведучи донизу, водночас відкриває захопливу панораму.

Утім, як стверджують місцеві жителі й гості, то тільки початок — за якихось 5—7 кілометрів перед очима постають справжнісінькі сумські Альпи із неперевершеними гірськими каскадами, густими смарагдовими лісами, розкішними ставками, повітря над якими наповнене густим озоном і прохолодою.

Але це лише зовнішні атрибути. Село Залізняк, хоч і розташоване у своєрідному географічному гузирі, бо подальша дорога приводить до глухого кута в образі українсько-російського кордону, належить до населених пунктів, які мають глибоке історичне коріння, починаючи від Попівської академії, відомої не тільки в Україні, а й у Європі та світі, і закінчуючи густими розсипами небесного цикорію, що став своєрідною візиткою села ще наприкінці позаминулого століття, а зараз набуває історичного бренду.

Тобто в Залізняку успішно поєдналися кілька визначальних факторів для успішного розвитку внутрішнього туризму, бо до таких куточків України не треба нікого заманювати — місцевість сама розповідає про свою унікальність красномовною історією.

Та чи завжди її можна почути? На жаль, ні. А ось щоб цей голос звучав повносило, група місцевих і сумських ентузіастів взялася за конкретну роботу.

Ірина Варламова і Золотницька сотка

Ірина Варламова місцева, родом із села Верхня Сироватка, яке недавно стало центром новоствореної ОТГ. За фахом — магістр з правознавства, свого часу працювала юрисконсультом на підприємствах Сум.

Але на початку нинішнього року різко змінила сферу діяльності — із задоволенням прийняла запрошення земляків потрудитися на благо рідної громади.

Енергійна, непосидюча, активна, вона постійно генерує нові ідеї і починання, спрямовані на розвиток місцевої території.

Як методист відділу освіти, культури, молоді і спорту Верхньосироватської ОТГ заручилася підтримкою однодумців, серед яких директор Верхньосироватської книгозбірні Юлія Єгорова та бібліотекар Залізняцької сільської філії Юлія Неваленна, і спільно вирішили відродити вирощування й промислове виробництво цикорію, надавши йому нового дихання.

Йдеться про відкриття цикорної бібліотеки-кав’ярні, яка б стала місцем і екскурсій, і відпочинку туристів за чашкою духмяного напою.

Для початку проштудіювали масив історичної та довідкової літератури, відтак зробили ледь не сенсаційне відкриття: виявляється, промислове цикорне виробництво в Залізняку зафіксовано ще 1899 року, а у місті Лева на 40 років пізніше.

Такого висновку дійшли, досконально вивчивши біографію відомого поміщика і мецената, уродженця Залізняка Бориса Золотницького (1870—1921 рр.), який надавав в оренду землі тогочасному власникові суконної фабрики в Сумах Леву Чорнобильському саме під посіви цикорію (до речі, ще один відомий поміщик кримський караїм Ілля Туршу, який мав у Сумах тютюнову фабрику, сировину для неї також вирощував на орендованих у Залізняку землях).

Отож 19 червня нинішнього року в місцевому парку в центрі села власними силами на честь відомого земляка заклали Золотницьку сотку — грядку цикорію. Висаджена у формі серця, вона по-доброму приречена вже наступного року стати улюбленою фотозоною для туристів і місцевих селян насамперед у дні свят Петра і Павла, коли ця дивовижна рослина з тонким батіжком цвіте небесними кольорами, милуючи око і викликаючи захоплення.

Як повідомила Ірина Варламова, нещодавно разом з однодумцями вона підготувала й подала відповідний цикорний проєкт на конкурс «Неймовірні села України-2019», який нині успішно презентує Сумську область.

Наразі із 115 номінантів залишилися п’ятеро, з-поміж яких і Залізняк. Тож цінна ініціатива місцевих ентузіастів уже знайшла належну оцінку, адже переможців і кращих визначають за допомогою народного голосування.

Авторові цих нотаток випало брати участь у презентації проєкту представникам того конкурсу. Вони приїхали до Залізняка, аби на власні очі побачити село і цикорій — такі невіддільні одне від одного.

Ірина Варламова та обидві Юлії — Єгорова й Неваленна — настільки захопливо і блискуче розповіли про задум, що присутні впевнилися: реалізація проєкту справді стане маленьким стартом великого етапу у відродженні й розвитку села.

Придбавши вуличні будинки під еко- та аграрну бібліотеку, сушарки для коріння цикорію, інвентар для обробки рослин, кавомолки тощо, вдасться створити чудову туристичну платформу для численних відвідувачів.

А й справді, чи варто вирушати у якусь далеку дорогу в надії на заморські дива, якщо таке диво тут, поряд? Впевнюєшся в цьому, щойно побачиш блакитне море цикорію, на який надзвичайно багатий Залізняк. Він тут росте всюди — і обабіч доріг-стежок, і біля школи, відомої як садиба Золотницьких, і поряд з автобусною зупинкою. Чим не підстава для утворення маршруту «Залізний цикорій»? Тим паче, що через село вже пролягає 9-кілометровий туристичний маршрут «Паліцинськими стежками», відомий насамперед серед шанувальників історії, яких, на щастя, доволі багато і полку яких постійно прибуває.

Анатолій Близнюк і «Паліцинська академія»

Таких, як сумчанин ветеран освітянської ниви Анатолій Близнюк, можна охарактеризувати одним, але містким словом «ентузіаст». Скільки знаємося, а це вже понад тридцять років, він постійно переймається-клопочеться якимись громадськими справами. Та на першому місці завжди «Паліцинська академія». Можливо, для когось цей навчальний заклад і не відомий, однак на Сумщині шанувальники історичної минувшини добре знають і Паліцинську, і Попівську академії, які тісно пов’язані між собою. До того ж безпосередньо причетні до села Залізняк.

Постать Олександра Олександровича Паліцина (1748—1816 рр.) та заснований ним у другій половині XVIII століття на хуторі Попівка (нині — частина Залізняка) культурно-освітній гурток «Попівська академія» настільки неординарні і знакові, що втиснути повноцінну розповідь про них бодай у брошурку чи скромне видання нікому ще не вдавалося.

Просвітитель, архітектор, перекладач, поет, колекціонер, науковець — до нього на хутір приїздили Григорій Сковорода і Микола Алфьоров, Василь Капніст і Василь Ярославський, Василь Каразін і десятки інших духовних світочів тогочасних української культури і науки.

Саме Олександр Паліцин першим в Україні переклав «Слово о полку Ігоревім», інтерпретував твори багатьох французьких письменників. Він зібрав колекцію картин, книг, офортів, гравюр, що становлять основу скарбів нинішнього Харківського художнього музею, розробив проєкти багатьох поміщицьких садиб і культових споруд у Слобідсько-українській губернії, які й досі слугують місцевим громадам.

От і вирішила в середині 1980-х група ентузіастів заснувати «Паліцинську академію», яка б продовжила традиції Попівської. А водночас взяти під опіку могили Олександра Паліцина та його дружини Євдокії, біля яких ростуть свідки того часу — древні дуб, каштан і сосна віком від 200 до 300 років, а також пам’ятку природи Журавлине озеро, яке з’явилося у кратері від метеоритного удару в 1740 році; вцілілі будівлі, зведені наприкінці XVIII — початку XIX століть за кресленнями Олександра Паліцина, чимало інших об’єктів, що становлять історичну цінність.

На щастя, це вдалося. Завдяки зусиллям таких подвижників, як світлої пам’яті професор Павло Охріменко, перший ректор академії Михайло Тесля, краєзнавець Геннадій Петров, Анатолій Близнюк, який увесь цей час сумлінно виконує обов’язки першого проректора, ректор Микола Тимошенко, письменник Олексій Столбін та багато інших.

За більш як три десятиліття виконано величезний обсяг культурно-просвітницької роботи і, на переконання нинішніх академіків, ця діяльність неухильно триватиме, зокрема й спільно з ентузіастами цикорного проєкту.

Про те, що їхні зусилля дають бажані результати, свідчить поступове відродження Залізняка. Адже почали активніше повертатися до рідних домівок їхні власники, які свого часу в пошуках кращого життя залишили рідне село, більшає діток, запрацювали торговельні заклади, тут влаштовують фотоконкурси, зустрічі письменників, краєзнавців тощо.

Поталанило місцевим селянам з депутатом сільської ради. Геннадій Пономаренко постійно переймається клопотами своїх виборців, надаючи всіляку допомогу, зокрема й фінансову. Ось і того дня, коли були в Залізняку, народного обранця застали за поливом цикорного серця.

Насамкінець зустрічі Анатолій Близнюк дістав із теки акуратну книжечку — перший переклад «Слова о полку Ігоревім» авторства О. Паліцина, виданий 1807 року в друкарні Харківського університету. Таких примірників в Україні — одиниці. Розповів, що років 15 тому купив його на блошиному ринку в Харкові. Просили тисячу гривень, а виторгував за 800, хоча істинної ціни такий раритет не має.

А ще передав місцевій бібліотеці проєкт власноруч розробленого герба Залізняка, оскільки офіційного населений пункт поки що не має. І зазначив: було б добре оголосити відповідний конкурс, адже у цього воістину унікального села в Україні світле майбутнє. Тож герб неодмінно потрібний.