Президент Міжнародної федерації
організацій карикатуристів,
Петер НЬЮВАНДЕЙК
Україна відома не лише борщем, братами Кличками, Чорнобильською катастрофою і Євро-2012. Виявляється, вітчизняні карикатуристи посідають провідні місця у світовому професійному табелі про ранги. Черговим свідченням того стало гран-прі нашого земляка, а за сумісництвом і колеги по газеті, Ігоря Лук’янченка на міжнародному конкурсі, присвяченому проведенню європейської футбольної першості.
Наш сьогоднішній гість прилетів до Києва на запрошення організаторів конкурсу бути серед почесних членів журі. І завдяки його наполегливості гран-прі залишилося в нашій столиці. Бо серед 612 робіт 170 учасників із 39 країн саме творчий доробок нашого колеги найбільше вразив майстра з Нідерландів.
— Я давно знаю, що українські художники грають у першій п’ятірці світової карикатури, — Петер вирішив довго не запрягати, враховуючи обмеженість часу перебування в Києві. — Але в Україні я вперше, хоча бував у всіх 45 країнах, що входять до нашої федерації.
— То які ж ваші враження від країни-господаря цьогорічного чемпіонату Європи з футболу?
— Емоції переважно позитивні. Вулицями ходять напрочуд увічливі люди, які завжди готові допомогти. Цікава архітектура столиці, де чергуються старі й нові будівлі. І скрізь між ними та обабіч них ростуть дерева. Мене це особливо вразило. Як і настрій вболівальників щодо перемоги на Євро-2012.
У Нідерландах же, навпаки, всі переконані у тріумфі своєї збірної, у країні наростає дедалі відчутніший ажіотаж. Навіть заздалегідь випустили переможний значок, де на помаранчевому тлі симпатичне левеня хизується розгорнутим національним прапором із написом «Kampioenen».
Ця робота нашого колеги найбільше вразила голландського майстра.
Якнайдалі від ілюстрацій
— Успіх у мистецтві, як і в спорті, багато в чому залежить від школи і підходів до реалізації задуманого. У чому, на ваш погляд, полягає різниця між карикатуристами, скажімо, Європи й України?
— Різниця між радянською школою та українською досить велика. Ще більшим є провалля між колишніми радянськими стандартами і підходами, прийнятими в Євросоюзі. Водночас для мене українські роботи ближчі до європейських, ніж до російських. Ваші художники більше і швидше призвичаїлися до Європи. Російські ж, навпаки, залишилися в минулому.
Це не означає, що їхні твори негарні. Просто вони не такі смішні. Тамтешні художники часто дуже глибоко приховують втаємничену думку в гарній промальовці, приділяють більше уваги якісній картинці. Ваші ж, і це, на мою думку, найліпший спосіб самовираження, краще передають гумор, закладаючи жарт в образ карикатури.
— Що як художнику вам ближче: прямолінійність чи гра образів, певна філософія в баченні навколишнього світу?
— Якщо жарт розкрито повністю та одразу, це не можна вважати цілком гарною карикатурою. У справді гідній роботі художник має показати якусь послідовність дій. Перед глядачем ставиться завдання усвідомити: щось ось-ось відбудеться. Аби зрозуміти наступний розвиток подій, слід 5 секунд подумати. Якщо історія видається завершеною, це більше скидається на ілюстрацію, але аж ніяк не на карикатуру.
— Наскільки змінилася карикатура за останні десятиліття, можливо, з’явилися нові художні засоби?
— Наведу лише коротку статистику: в 1993 році у світі було 6-7 спеціалізованих конкурсів. Нині їх налічується понад сто. А карикатуристи мають 12 музеїв у світі, їх дедалі більше поважають у мистецтві. Найяскравішою ж тенденцією є зміна чорно-білих робіт на кольорові.
— У професійній фотографії, навпаки, на чорно-білому полі грають професіонали. А як сприймається чорно-біла карикатура в професійних колах?
— Це різниця між конкурсами карикатуристів і газетами. Для останніх навіть у Європі вона залишається дуже популярною. Коли ж художник бере участь у міжнародних конкурсах і, тим більше, хоче отримати визнання чи приз, перевага однозначно надається кольору.
Раніше в такий спосіб передавали певний сигнал суспільству. Нині ж колір перемагає практично у всіх напрямках карикатури. Я давно не бачив, щоб чорно-білі роботи висіли на стінах у редакціях, як це було раніше. Настали інші часи.
Від уважного ока колег сховатися важко.
Зміст важливіший за форму
— Наскільки важливі для людини вашої професії вміння малювати у класичному розумінні, дотримання форм, пропорцій, анатомічних норм?
— На мою думку, професійна освіта є необов’язковою. Але у вас, у Росії чи Болгарії більшість художників мають сильну професійну підготовку. Водночас є багато людей із чудовим баченням та ідеями, але вони не вміють малювати. Тоді вони знаходять тих, хто може втілити їхні думки в життя.
У нашій справі 60% належить ідеї, інші 40% — професійному виконанню. Якщо ж усе виконано майстерно в художньому плані, але на порожньому місці, — інакше, ніж марнуванням часу, таку роботу назвати важко.
— Скільки ваших колег вимушені шукати додатковий приробіток у вигляді оформлення логотипів, вивісок, шрифтів, займатися іншими технічними питаннями, мало пов’язаними зі справжньою творчістю?
— У всьому світі лише 8—10% карикатуристів можуть жити виключно за рахунок власних робіт. У Нідерландах до нашої асоціації входять 60 людей. Лише семеро з них дозволяють собі жити за рахунок карикатур. Інші пишуть, викладають, малюють комікси. Більшість із них мають додаткові захоплення. У мене аж п’ять таких додаткових занять.
Саме тому чверть століття тому ми організували FECO, аби підвищити загальний рівень карикатуристів і карикатур. Прагнули не обмежувати цей вид самим лише малюванням у газетах, а надати йому статус бізнесу. Скажімо, в Баку я був дуже здивований, коли дізнався, що більшість художників публікують свої роботи не за гонорари. Вони пишаються елементарною можливістю засвітити власне ім’я на шпальтах преси.
— Якою є сучасна тематика: соціальною, політичною, побутовою? До чого тяжіють митці і де та межа, яка художнику не дає права перейти своєрідне почуття міри?
— З політичного боку нинішні роботи стосуються ситуації в Єгипті, Сирії, збереження довкілля. Крім того, художники кожної країни висвітлюють свої внутрішні проблеми, актуальні події.
Карикатурист, який малює для того, аби цілеспрямовано образити певну групу людей, це поганий карикатурист. Водночас більшість із нас працює, заздалегідь не відаючи, чи образить когось. Правила внутрішньої цензури немає. Навіть коли йдеться про малюнки на тему релігії чи кольору шкіри. У мене є сорок карикатур, присвячених жінці в ісламі. Так ось, на виставках у Стамбулі чи Єгипті проблем із їх сприйняттям не виникало. Але чомусь у Бельгії мене попросили частину робіт не виставляти, аби не образити релігійні почуття ісламської громади. І робили це європейці. Про це навіть намалювали карикатури, які було надруковано на перших шпальтах газет. Тому карикатуру слід сприймати серйозно.
Загалом, усі наші члени дотримуються толерантності і чудово співіснують одне з одним. Карикатуристи не звертають уваги на політичні чвари, а намагаються подолати їх силою мистецтва.
Свобода в думках і діях
— А як же бути з конкуренцією або творчою заздрістю?
(На це запитання відповів голова правління Асоціації карикатуристів України Костянтин Казанчев, який ініціював проведення згаданого конкурсу до Євро-2012 і прибуття Петера Ньювандейка до Києва):
— Заради справедливості цього року ми зробили дві ліги, які окремо представляли учасників з України і зарубіжних гостей. Хотіли уникнути практики нагородження «своїх», яка вбиває таким чином саму ідею професійного конкурсу. І це виправдало себе стовідсотково. Бо неупередженість додає престижу конкурсу і люди хочуть їхати туди знову і знову.
— Голландський митець повністю підтримав цю позицію:
— Я також проти, коли румунські конкурси виграють румуни, грецькі — греки тощо. Особливо коли на кону стоїть великий грошовий приз. У такому разі ми заносимо змагання до чорного списку FECO. Скажімо, з 18 конкурсів, проведених у Нідерландах, лише одного разу переміг голландець.
— Чи можна на око вирізнити карикатуриста з-поміж натовпу або серед митців?
— На батьківщині я можу це зробити. Бо знаю переважну більшість колег (сміється). Загалом, у всьому світі вони ненавидять рамки, обмеження, уніформу. В них холодна душа і холодні думки. Вони вільні у своїх діях.
— Яким є ваше бачення подальшого розвитку карикатури?
— Найвірогідніше, в майбутньому дедалі ширше використовуватимуться комп’ютерні технології, зокрема фотошоп. Щодо України, втім, як і в усьому світі, наше мистецтво має світле майбутнє. За однієї умови: карикатура існуватиме, якщо у світі виживуть карикатуристи. І продовжуватимуть творити. Бо нині їхній середній вік сягає 50—60 років. Тож молодь повинна підтягнутися. Іншого виходу в нас немає.
Юрій МЕДУНИЦЯ,
«Урядовий кур’єр»
ДОСЬЄ «УК»
Петер НЬЮВАНДЕЙК. Народився 1946 року в Амстердамі. 25 років тому разом із Бобом Фінгером заснував FECO — Міжнародну федерацію організацій карикатуристів. Спершу вона об’єднувала чотири європейські країни, серед яких були Великобританія, Югославія. Тому й називалася європейською. Нині налічує 45 членів, серед яких Корея, Японія, Аргентина, Сирія, Ізраїль, Єгипет. Структура існує як неполітична організація.