Приблизно два тижні тому розповідь Ірини Білоколос про те, що російські прикордонники тероризують громадян України, які перетинають кордон, сколихнула користувачів Інтернету. Наведемо лише кілька абзаців із того, що написала жінка на своїй сторінці у Facebook.
Нічні пригоди
«Наш кордон у Харкові минули спокійно. Митниця, прикордонники, собака. Все як завжди. Від Харкова до Бєлгорода їхати приблизно годину, тому багато хто вже дрімав, коли зайшли російські митники та прикордонники. Далі все — як у поганому сні. У мене в паспорті в літерах «л» і «с» у прізвищі трохи розмазані хвостики. Однак я з цим паспортом уже майже 12 років живу. І в Росію їздила разів десять із ним — і літаком, і поїздом. І ніколи жодних проблем не виникало. А тут раптом не сподобалися ці букви. Мене, напівсонну, в режимі: «Швидше, швидше, весь потяг чекає вас одну», трохи не під рученьки виштовхали на перон, де виявилося, що ще четверо з нашого вагона, а з усього потяга — 12 осіб, теж підлягли такій процедурі».
Далі автор історії, яка сталася з нею на російському кордоні в пункті пропуску «Долбіно», пише: «Майже чотири години поспіль усі ми, а потім і багато народу, знятого з Криворізького, Сімферопольського, Дніпропетровського, Одеського і ще кількох українських потягів, сиділи, стояли, маялися в цьому самому пункті. Більшій частині людей без пояснення дали папірці «для ознайомлення», в яких було написано, що такому-то заборонений в’їзд до 2015-го, 2016-го або ще подальшого року. На запитання ошелешених людей відповідь була одна — нічого не знаємо, ми тільки виконуємо. Хочете подробиць, звертайтеся в Російське консульство».
Завершилася ця подорож, за повідомленням Ірини, так: «Коли, нарешті нас супроводили на потяг, що йде у зворотному напрямку, виявилося, що до Харкова нам «не положено». Паспорти наші віддали бригадирові і веліли здати нас на руки українським прикордонникам щойно перетнемо кордон. А кордон перетинаємо ми, виявляється, в чудовому місці — в селищі Козача Лопань. Ніч, з одного боку — поле, з іншого — 5-6 будиночків. Проїжджають там багато потягів, зупиняються одиниці. А до Харкова — хоч пішки. Наші прикордонники повернули нам документи, попросили провідників довезти нас у Харків і розповіли, що ця «божевільня» на кордоні триває тижнів зо три. Щодня їм повертають 50-60 людей».
Звісно, дізнавшись про таке, співвітчизники не скупилися на коментарі. Проте наводити їх не будемо, зазначимо лише, що в багатьох переважала думка: дії російської влади були спрямовані на перешкоджання підписання Угоди про асоціацію з Європейським Союзом на Вільнюському саміті. І тепер, через кілька тижнів після завершення саміту «Урядовий кур’єр» вирішив з’ясувати, чи скінчилися поневіряння українців під час перетину російського кордону?
Табу як гріх, чи за гріхи
Минуло вже понад два тижні після описаних подій, коли я приїхала в Козачу Лопань. Щоправда, надворі не темна ніч, а білий день. На пероні час від часу з’являються люди у формі — працівники станції, митниці та прикордонники. «Не так тут усе й страшно!» — подумала я. Та щойно уявила себе посеред ночі з пригніченим зірваною подорожжю настроєм та валізами, які кілька десятків метрів треба тягнути до освітленого перону по шпалах із гравієм, змінила думку на протилежну.
До прибуття поїзда № 143 сполученням Санкт-Петербург — Харків — Донецьк, залишилося більше години, тож був час поспілкуватися з українськими прикордонниками. Як розповів старший інспектор прикордонної служби Ярослав Костян, кількість громадян України, що були повернені російськими прикордонниками зараз збільшилася, але не істотно: «Російська сторона повертає приблизно десять громадян України на добу. Сьогодні сімом українцям було закрито в’їзд».
За процедурою ті, кого повернули, пишуть пояснення, в яких, за словами Ярослава Костяна, люди нарікають на те, що їм не роз’яснили причини заборони в’їзду в Росію, а на розгублені запитання російські прикордонники радили звертатися до Федеральної міграційної служби, що звучало абсурдно. Адже, щоб потрапити до ФМС, громадянину треба спочатку опинитися на території Російської Федерації! Як варіант — відсилали до Російського консульства в Харкові, мовляв, там, можливо, і знайдете відповіді щодо причин закриття в’їзду.
Формальною зачіпкою для винесення рішення про заборону відвідин РФ, за свідченням горопах, як правило, були технічні помилки в оформленні документів і навіть незначні помарки. Ярослав Костян зазначив, що нічого протизаконного в подібних діях російських прикордонників немає. Ось тільки в попередні роки і торік, якщо громадян України і повертали через технічні причини, то не закривали їм в’їзд до Росії, а нині практично для усіх в’їзд закривають без будь-якого пояснення причин.
У прикордонній службі розповіли, що за час їхнього чергування з російського пункту пропуску «Долбіно» було повернуто громадян України, знятих з поїздів, які прямували до Москви з Маріуполя, Донецька, Харкова та Сімферополя. Серед них опинився і батюшка, котрий уже сім років служить у церкві у Нижньогородській області, має там будинок, дружину — громадянку Росії, паству. А до Харкова прямував з єдиною метою — перетнути кордон, аби отримати карточку міграційної служби для оформлення реєстрації та виду на проживання. За які гріхи святого отця позбавили можливості повернутися додому, до сім’ї і прихожан, йому ніхто не пояснив.
Ще одного нещасливця зсадили у «Долбіно» з потяга Харків — Тула. І цей випадок навіть стримані на коментарі українські прикордонники охарактеризували незрозумілою прискіпливістю колег. Чоловіка, з його слів, прирекли на заборону в’їзду до РФ через описку під час заповнення міграційної карточки. У графі замість дати народження він помилково записав поточну дату. Щоб виправити таку необачність, достатньо було дати чоловікові чистий бланк. Проте двері сусідньої країни з гуркотом перед ним зачинилися, схоже, надовго.
Без пояснень і підстав
Історії решти «поверненців» з різних потягів, що прямували тієї доби в сусідню Росію, схожі, як дві краплі води. Напівпорожній 143-й потяг привіз у Козачу Лопань двох украй розгублених і знервованих українських громадянок. Їм також заборонили в’їзд у Російську Федерацію без будь-яких пояснень. «Чому повернули, на якій підставі? — не переставали запитувати жінки. — Адже ми нічого не порушили, і документи у нас у порядку!»
Одна з них — Любов Данильченко — пояснила, що проживає у Москві разом із чоловіком і вже не раз безперешкодно перетинала українсько-російський кордон. Незадовго до цього інциденту, пригадує жінка, в автомобільному пункті пропуску з досить промовистою назвою «Нехотєєвка» у російських прикордонників до неї не виникло жодних запитань. То що трапилося тепер, коли її чоловік перебуває в Росії у лікарні, а вона з легкої руки стражів російського кордону раптом стала нев’їзною? На всі запитання російські прикордонники, за словами Любові Данильченко, не просто не відповідали, а відмахувалися від неї, як від набридливої мухи. Нарешті, щоб жінка відчепилися, дали телефон нібито Федеральної міграційної служби в Бєлгороді. Однак указаний ними номер (8-4722-76-14-82) не відповідав.
Сусідка Любові по купе і товаришка по нещастю громадянка України Ілона пояснила, що їхала разом із сестрою і тіткою на похорони батька, який проживав у Бєлгороді. Обох її родичок російські прикордонники пропустили, а її без будь-яких пояснень повернули в Україну. «Не допомогла навіть телеграма про смерть, яка надійшла з Росії», — бідкається Ілона.
Обидві жінки отримали сильний стрес, бо опинилися в Козачій Лопані без грошей, позаяк одна планувала повернутися у Москву за придбаним раніше квитком, а інша сподівалася на допомогу родичів, які були тепер на іншому боці кордону.
Більше людяності
Схожа статистика щодо заборони в’їзду українським громадянам до РФ склалася і на залізничному пункті контролю «Харків». Як повідомив начальник відділу прикордонної служби «Харків» Микола Романчик, за останній місяць кількість «поверненців» помітно зросла і становить від 3-4 до 12-13 осіб на добу. Скажімо, за минулу зміну до Росії не змогли потрапити чотири громадянина України. Тривожна динаміка зростання персон нон грата з українським громадянством тим паче викликає запитання і подив, що в зимовий період через пункт контролю «Харків» у бік Росії проходить 14-15 поїздів щодоби, а з РФ 7-8 потягів проти 20-28 поїздів у курортний літній сезон, коли «поверненців» було значно менше.
— Переконаний, що більшість випадків, коли вирішується питання щодо в’їзду на територію країни, пов’язані з механічними чи технічними помилками, допущеними колись паспортистами чи іншими, — стверджує Микола Романчук. — І якщо це не злий намір, то такі проблеми можна розв’язувати на місці. Для цього потрібне єдине — людяне ставлення і бажання допомогти. Взагалі, українські служби прагнуть, аби громадяни при перетині кордону не помічали процедур перевірок.
На підтвердження своєї думки начальник відділу навів приклад, коли чоловік, який їхав із Владивостока у Харків (це десять діб у дорозі), забув паспорт. Російського громадянина потрібно було не впускати в Україну і повернути, але, перевіривши водійське посвідчення та уточнивши інформацію щодо його особи, чоловікові дозволили в’їзд в Україну.
— Під час Євро-2012 або нинішнього літа, коли з Росії до нас їхало чимало груп туристів і дітей, траплялися десятки ситуацій, пов’язаних із технічними помилками в документах. Проте щоразу ми зважали на те, що не можна зсаджувати з поїзда, скажімо, старшого дитячої групи чи когось із дітвори, бо зірветься поїздка на відпочинок усього колективу. Не треба вишукувати проблеми і роздмухувати їх, а прагнути їх розв’язувати.
Можливо, і російським прикордонникам варто б сповідувати принципи українських колег?
Ми в Google+