Поміж ключових завдань для країни під час війни та упродовж доволі тривалого часу по її завершенні будуть розмінування й повернення у використання потенційно забруднених вибухонебезпечними предметами земель. Від цього залежать і якісне повоєнне відновлення, і подальший розвиток національної економіки. Міністерство економіки разом з іншими відомствами й державними органами, місцевим самоврядуванням, міжнародними партнерами та експертами, фаховою спільнотою нині працює над підготовкою стратегії гуманітарного розмінування та формуванням ринку надання відповідних послуг.

Про завдання й підходи Укрінформу розповіла перший віцепрем’єр­міністр — міністр економіки Юлія Свириденко.

Про поточні завдання

— Розпочнімо з цифр. Яка площа забруднених вибухонебезпечними предметами територій в Україні? Скільки з них у визволених від ворога районах, скільки поблизу лінії фронту, де наразі можливе лише розмінування під виконання бойових завдань? Та чи можна оцінити потреби в розмінуванні земель, які тимчасово контролює агресор?

— Усі, напевно, чули число 174 тисячі квадратних кілометрів території України. Така оцінка потенційно забруднених територій. Сюди входять і лінія фронту та тимчасово окуповані райони. Ідеться про всі території, до яких зміг дістатися ворог — як фізично окупувавши, так і обстрілюючи.

Для того ж, щоб оцінити площу замінованих територій, потрібно передусім провести нетехнічне обстеження усіх цих земель. Це завдання, над яким ми активно працюємо. До кінця року плануємо обстежити приблизно 40 тисяч квадратних кілометрів, без урахування лінії безпеки. Лінія безпеки — 20 кілометрів від кордонів з росією та білоруссю і 30 кілометрів від лінії фронту. Ці 40 тисяч квадратних кілометрів — площі, які доступні для роботи: деокуповані території у Харківській, Чернігівській, Сумській, Київській областях, а також частина Запорізької області, Херсонщини та Миколаївщини, де проходили активні бої.

Для земель сільськогосподарського призначення маємо окремий план, який уряд затвердив у березні. Згідно з ним, за чотири роки треба обстежити й повернути у використання 470 тисяч гектарів, тобто 4700 квадратних кілометрів. Це землі у Дніпропетровській, Запорізькій, Київській, Миколаївській, Сумській, Харківській, Херсонській та Чернігівській областях.

Ми вже виконали чверть плану з обстеження і повернення цих територій у використання. Плануємо оновити його, адже значно випереджаємо прогнозовані темпи.

Інформацію про розмінування тієї чи іншої ділянки вносять до спеціальної бази даних. Міноборони, МВС та ДСНС щотижнево наповнюють системуКIMSMAКінформацією від операторів протимінної діяльності. Ця система містить всі актаальні дані про забруднення мінами та іншими вибухонебезпечними предметами наших територій. Завдяки цьому можна планувати і пріоритезувати розмінування земель, бачити, що вже зроблено та скільки роботи попереду.

Доки ми обстежуємо і розміновуємо території, українцям важливо зважати на застереження, знаки, таблички про мінну небезпеку. На жаль, ледь не щотижня з’являються повідомлення про нові жертви вибухонебезпечних предметів. За статистикою, загалом йдеться вже про майже 700 інцидентів та майже 300 смертельних випадків. І якщо подивитися на карті, то чітко видно: трагедії відбуваються там, де була лінія фронту — найчастіше на Харківщині та Херсонщині.

— А можемо бодай приблизно судити, що із забрудненістю на тимчасово підконтрольних ворогові територіях, щоб оцінити, як багато роботи буде в саперів після їх визволення?

— Про це говорити зарано, адже не маємо доступу до цих територій. Тому будь­які цифри лише гіпотетичні. Як і прогнози, скільки часу триватиме розмінування. Доки в країні війна й ворог веде активні бойові дії, ніхто не може дати точних оцінок. Наразі наше завдання — сфокусуватися на територіях, до яких в України є доступ, щоб провести обстеження та розмінування. Що ми зараз і робимо — обстежуємо, розміновуємо, повертаємо у використання.

Про черговість та пріоритети

— Як це відбувається на практиці? Застосовується вибірковий підхід, коли передовсім розміновують об’єкти критичної інфраструктури, а доступ людей до решти навколишніх територій обмежують, чи сапери працюють, ретельно обстежуючи та повністю звільняючи від вибухонебезпечних предметів квадрат за квадратом?

— Для пріоритезації використовуємо світовий підхід. Серед ключових напрямів для обстеження та розмінування — критична інфраструктура та перевірка домівок українців. Потім сільськогосподарські угіддя. Опісля — ліси й підводне розмінування.

Безперечно, розмінування — одне з перших завдань після деокупації. Приміром, коли визволили Херсонщину, першими після Сил оборони туди зайшли ДСНС, ДССТ (Державна спеціальна служба транспорту), які розміновували мости, дороги та робили покроковий обхід, щоб перевірити території на наявність вибухонебезпечних предметів. Це вкрай важливо, щоб люди могли повертатися на ці території, щоб там відновлювалося життя.

Міністерство економіки, як ви розумієте, фізично не розміновує території. Але в цьому процесі у нас важлива роль. Нині ми зосереджені на тому, щоб якнайшвидше доопрацювати та погодити державну стратегію протимінної діяльності, а далі — координувати її виконання. Це буде ключовий документ, що формуватиме політику в цій галузі. Також є ще одна дуже органічна для нас роль: залучаємо інвестиції та обладнання від партнерів.

Ще один важливий момент. СтратегіяК— це не лише про чітку послідовність і методи розмінування. Ми визначаємо також, яка роль у процесі розмінування та обстеження буде в урядових структур, а яка — у приватних операторів. Країні потрібно нарощувати ресурси: як технічні, так і людські. А ще правильно розподілити те, що маємо вже зараз, аби працювати ефективно. Адже Україна — потенційно найбільш забруднена держава у світі. Тож і цифри, про які ми говоримо, для сучасного світу взагалі унікальні.КК

На нещодавно деокупованих територіях, об’єктах критичної інфраструктури провідною має бути роль урядових організацій. А там, де, наприклад, аграрії мають ресурс та бажання почати обстеження й розмінування власним коштом, можуть долучатися приватні оператори. Для цього будуємо ринок з можливістю закупівлі таких послуг через прозорі аукціони.

Ми вже втілюємо цей намір. У серпні проведемо перший аукціон з розмінування лісової ділянки.

Про ринок послуг з розмінування

— Ідеться одразу про формування повноцінного ринку в цій сфері чи, можливо, на першому етапі замовником таких послуг через систему публічних закупівель буде лише держава, і тільки поступово до торгів приєднуватимуться приватні замовники?

— Зацікавленість у такому підході мають усі сторони. Тобто є і приватні оператори з розмінування, і приватні замовники такої послуги. Завдання держави — створити умови для їхньої максимально прозорої співпраці. Наскільки велика ця зацікавленість, покаже перший аукціон.

— Якраз хотів поцікавитися, чи відповідає наше правове поле новим вимогам, що з’явилися у зв’язку з потребами участі в процесі розмінування приватного капіталу іноземних інвесторів та іноземних операторів? Чи щось потрібно змінювати на законодавчому рівні, на нормативному, чи достатньо лише спростити певні регуляції, про що ви казали?

— У країні діють міжнародні стандарти. Одне з наших завдань — пришвидшити процеси, наприклад, сертифікацію операторів, але при цьому не жертвувати якістю. Для цього аналізуємо нормативні акти, щоб визначити, які з них потребують оновлення, які треба скасувати, а що можемо диджиталізувати.

Нам потрібні інновації, нові підходи та нові стандарти в частині розмінування сільгоспземель, щоб якнайшвидше повертати їх у використання. Тому перебуваємо в постійному діалозі з українськими й міжнародними операторами та шукаємо ці підходи.

— А як ставитеся до бажання деяких великих агробізнесів самотужки виконувати роботи з обстеження територій та розмінування? Компанія «Нібулон», приміром, уже отримала сертифікат на розвідку потенційно забруднених територій та готується одержати сертифікати на технічне обстеження територій, ручне розмінування і обстеження місць ведення бойових дій. Тобто агровиробники мають і спеціальне обладнання, і фахівців. Чи не вийде так, що саперів просто переманюватимуть із державних структур?

—Те, що в нас з’являється більша кількість операторів, — хороший сигнал. Адже роботи чимало, тому збільшення ресурсів — це можливість швидше зробити нашу землю безпечною. І те, що агрохолдинги хочуть долучатися до цього процесу, ми лише підтримуємо.

В Україні є три сертифікаційні центри — у Кам’янці­Подільському, Мерефі та Чернігові, — де навчають саперів і де можна подати документи за встановленою формою й отримати сертифікат оператора з протимінної діяльності. Думаю, роботи із сертифікації у них побільшає. Це зрозуміла тенденція.

Крім того, наші державні оператори із ДСНС і ДССТ теж планують нарощувати кількість саперів.

Про участь місцевої влади

— Роль органів місцевого самоврядування в гуманітарному розмінуванні. Чи є відчуття, що на місцях розуміють значення цього процесу, чи наразі віддають перевагу поверненню нормального життя у свої населені пункти (постачанню продуктів, випіканню хліба, забезпеченню виплати людям грошей), а розмінування — то вже про перспективу?

— Усі розуміють, що розмінування має ключове значення. Це по сутіК«нульовий етап відновлення». Адже перед тим як відбудовувати зруйноване, треба впевнитися, що територія безпечна. Крім того, розмінування нерозривно пов’язане з економічним розвитком. Для швидкого запуску економіки має ефективно працювати аграрний сектор. Тож повертаємо у використання землі сільськогосподарського призначення.

Місцеве самоврядування та державні адміністрації беруть безпосередню участь у цьому процесі, адже план розмінування сільгоспземель формували з огляду на інформацію про потреби на місцях.

Для координації зусиль на рівні обладміністрацій працюють робочі групи, які складаються з представників ДСНС, ДССТ, самих військово­цивільних адміністрацій. Вони й визначають плани довгострокових, середньострокових і щотижневих робіт.

Тож органи влади на місцях активно долучаються до цього процесу, і завдяки інформації від них ми можемо коригувати глобальні плани та підходи.

— Активна фінансова участь місцевої влади (навіяно київськими барабанами) при цьому можлива? Чи все фінансують коштом держави та міжнародних донорів?

— Є урядові структури, які працюють за бюджетні кошти. Разом із тим сприяють міжнародні донори, які підтримують операторів зі своїх країн. У нас нині працюють 14 сертифікованих операторів, частина з яких має великий досвід роботи за кордоном.

У державному бюджеті немає окремої програми на гуманітарне розмінування. Тому активно залучаємо на це партнерські ресурси. Набрали хороший темп і маємо намір його лише збільшувати.

Коли в березні Мінекономіки починало роботу за цим напрямом, в Україні було 12 машин для розмінування. Нині їх 26. До кінця року буде щонайменше 60 одиниць такої техніки. Загалом Україна отримає до кінця 2023­го щонайменше 10 машин для розмінування виробництва компанії Dok­ING та 10 машин від Global Clearance Solutions, майже 200 піротехнічних машин, понад 600 металодетекторів, 50 підривних машин, індивідуальні набори для розмінування, вибухозахисні костюми, квадрокоптери, роботизовані системи для знешкодження боєприпасів тощо. Необхідне обладнання нададуть Японія, Канада, Корея, Швейцарія, Литва, Фонд Говарда Баффета, ПРООН та інші.

Спрямовуємо міжнародні зусилля на те, щоб, з одного боку, придбати машини для розмінування, а з іншогоК— налагодити власне виробництво. Уже є перші паростки таких проєктів. Маємо домовленості про локалізацію виробництва хорватської компанії Dok­ING d.o.o і данської Hydrema. Також домовляємось із Францією про локалізацію їхнього виробництва в Україні.

Про міжнародне фінансування

— Що з перспективами подальшої фінансової участі міжнародних партнерів у процесах гуманітарного розмінування? Чи буде ресурс на необхідні роботи після війни?

— На нещодавній Міжнародній конференції з відновлення України, що відбулася в Лондоні, окрему панель присвятили розмінуванню. Це питання порушуємо на кожній зустрічі із закордонними партнерами. Про найбільші обсяги допомоги оголосили США, ЄС, Японія, Канада, Німеччина, Швейцарія, Нідерланди — загалом понад 30 країн.

Як зазначено у звіті Світового банку, для потреб гуманітарного розмінування Україні знадобиться понад 37,5 мільярда доларів. Уже є підтвердження від партнерів, що до кінця року отримаємо майже 244 мільйони доларів на потреби гуманітарного розмінування. Окремо у США нині узгоджують надання до 84 мільйонів доларів на підтримку приватного оператора, який працюватиме в Україні.

Також ми відкрили рахунок у межах глобальної ініціативи United24 на гуманітарне розмінування. Збір коштів тільки­но почали, та вже понад 17 мільйонів гривень (в еквіваленті). Ці кошти спрямуємо на закупівлю техніки та обладнання.

Проте навіть із такими хорошими темпами нам ще далеко до тих мільярдів, про які говорять у Світовому банку. Щоб залучати ще більші обсяги допомоги, потрібен аналог оборонного Рамштайна, але у сфері гуманітарного розмінування. Це важливо, щоб ми могли швидко рухатися і за 10 років розмінувати й повернути у використання 80% потенційно забруднених земель. Це амбіційна мета, для втілення якої ми й об’єднуємо зусилля партнерів.

Важливо розуміти, що коли я кажу про 80% за десятиліття, маю на увазі обстеження тієї території, яка доступна для виконання робіт. За нашими прогнозами, з потенційно забрудненої території реально забрудненою може бути щонайбільше 20%. Світовий досвід — 8—15%, але з огляду на інтенсивність бойових дій в Україні, тривалість війни наші цифри можуть бути вищими. Важливо зрозуміти (з деталізацією), де саме ці 20% замінованих територій.

— 10 років... реально? Адже дехто говорить про десятки, а то і сотні років, необхідних для очищення українських земель від наслідків російської агресії.

— Робимо все можливе, щоб повернення у використання цих 80% земель відбулося саме за 10 років. Хочемо застосувати нові підходи та новітні технології. За час війни Україна дуже просунулася в галузі military­tech. Нині разом з партнерами тестуємо різні дрони, щоб оцінити їх ефективність у розпізнаванні мін і снарядів. Якщо зможемо знайти технології, які з високою ймовірністю виявлятимуть вибухонебезпечні предмети, застосовуватимемо їх під час обстеження територій. Ця галузь перспективна, але наразі перебуває на початковому етапі розвитку. Україна має шанс на прорив у цій царині.

— Тобто ті нормативи, про які у світі говорять з урахуванням досвіду розмінування на Балканах чи в Камбоджі, за нинішнього розвитку технологій, за нинішньої технологічності України не діють?

— Вони регламентні, тобто ми дотримуємося стандартів, які застосовують у світі, зокрема застосовували на Балканах та в Камбоджі. Але вони потребують доповнення з урахуванням того, що інтенсивність забруднення у нас інша і є новітні підходи до обстеження та розмінування. Наприклад, як я вже сказала, з’являється можливість застосовувати дрони. Та й традиційні технології розмінування, як­от спецтехніка, помітно розвинулися.

Нам важливо мати програму з моделювання розвитку різних сценаріїв розмінування. Це буде унікальний продукт. Уже є іноземні компанії, які готові допомогти з підготовкою такої програми. Проводимо з ними зустрічі та консультації.

Про найближчі плани й магістральну стратегію

— Нині в Україні працюють, якщо не помиляюся, менш ніж пів тисячі груп з розмінування. Зрозуміло, що для такої великої країни і для такої кількості вибухонебезпечних предметів, яку «подарував» нам агресор, цього замало. На що можемо розраховувати вже до завершення війни і що буде потім, на який рівень потрібно вийти, аби досягнути показників, про які ви сказали?

— Нині працюють 333 групи з розмінування, з них 146 — неурядові оператори протимінної діяльності. До кінця року в нас має бути вдвічі більше саперів, аніж зараз. До війни їх було 1500, зараз — близько 3000. До кінця року буде 6000 саперів. Наступного року ця цифра теж зростатиме.

Але треба розуміти, що більша кількість персоналу потребує збільшення кількості техніки: машин для перевезення піротехніки, вибухонебезпечних предметів, безпосередньо машин для розмінування. Тому всі процеси має бути синхронізовано. Нарощуючи кількість саперів, паралельно збільшуємо і кількість обладнання.

— Узагальніть, які невідкладні завдання для пришвидшення гуманітарного розмінування Україна має виконати зараз, до завершення війни, і якою буде повоєнна стратегія, щоб максимально скоротити терміни обстеження забруднених рашистами територій?

— Від швидкого й ретельного розмінування залежать ефективна робота економіки та розвиток країни. Тому завдання — напрацювати правильну стратегію, яка дасть змогу розподілити лімітований ресурс. Ми вже у процесі її формування.

Крім того, створили Центр гуманітарного розмінування. Вже обрали до нього наглядову раду — за участі авторитетних світових експертів, наприклад, американського інвестора Говарда Баффета, директора Служби Інструменту зовнішньої політики ЄС Петера Вагнера, керівника служби оперативних заходів Хорватського центру з розмінування Давора Лаура, Надзвичайного та Повноважного посла Японії в Україні Мацуди Кунінорі. Незабаром вони визначать, як обиратимуть керівництво центру. Центр збиратиме й аналізуватиме дані, займатиметься стратегічним плануванням, міжнародною співпрацею, координуватиме завдання з гуманітарного розмінування.

Крім того, регулярно проводимо зібрання міжвідомчих робочих груп із розмінування. Відбулося вже 10 таких засідань з представниками ключових органів у цій галузі. Там спільно ухвалюємо рішення щодо головних завдань і аналізуємо результати того, як виконали попередні завдання.

Другий напрям — підсилення урядових структур машинами та Кспеціальною технікою й устаткуванням.

Третій важливий аспектК — створення прозорого ринку та залучення якомога більше операторів, які б на ньому працювали, зокрема міжнародних. Для цього процес сертифікації має бути швидшим — не більш ніж три тижні.

Потім — налагодження виробництва українських машин для розмінування та застосування іноземних інноваційних технологій для проведення нетехнічного й технічного обстеження територій. Уже маємо перші результати: харківська машина для підготовки ґрунту до розмінування отримала сертифікат відповідності, і тепер можна починати її масове виробництво. Завод вироблятиме до 2 машин на місяць. Це в рази пришвидшить темпи обстеження землі.

Ми маємо шанс змінити підходи в гуманітарному розмінуванні не лише в Україні, а й в усьому світі. На прикладі та досвіді України ще вчитимуться інші держави.

Владислав ОБУХ,
Укрінформ, Київ

 

 

 

Фото Укрінформу