Ринок землі в Україні нині не обговорює лише байдужий. Ці питання неодноразово порушував і я — на різних нарадах, конференціях і в пресі. Однак процес ринку землі так і залишився в тому самому варіанті, коли мені довелося за станом здоров’я піти з посади віцепрем’єр-міністра України в 1996 році. Нині час нагадати власне бачення впровадження ринку землі в Україні та вказати, що потрібно зробити, щоб не жалкувати за втраченою можливістю залагодити ситуацію.
Передовсім потрібно оцінити дії владних структур щодо цього явища. Гадаю, у верхніх ешелонах влади й нині не знайдено спільної мови з більшістю українців, про що свідчить загострення дискусії в суспільстві щодо ринку землі. Нас ніби повертають в останні роки минулого століття, коли інтерес був підвищеним і здавалося, що знайдено консенсус із цих питань. Тому не зайвим буде нині нагадати про дії тодішньої влади стосовно ринку землі.
Питання ставили так: бути чи не бути ринку землі, цей ресурс товар чи ні? Відповідь була однозначною. І в першій, і в другій ситуаціях ринку землі бути! Земля — товар! Якщо це так, то всі атрибути цього явища мають повністю стосуватися землі. Адже це той ресурс, який становить основу добробуту селянина, людини, яка живе і працює в сільській місцевості.
Було окреслено, що таке ринок землі і як треба розуміти це поняття на практиці. Хто носії такого ринку і як вони повинні діяти, організовуючи його в нашій державі.
Ми чітко визначили, що ринок землі — виключно прерогатива держави, вона і тільки вона законодавець у цьому питанні й повинна діяти з урахуванням інтересів держави та її людей і в жодному разі не допускати в регулювання земельних відносин чужоземців. Власники землі мають жити і працювати на ній, мати досвід, практичні навички і бажано відповідну освіту.
Земля, як і інші види ресурсів, — товар, але він специфічний. Оскільки під час організації його обороту слід врахувати витрати з купівлі-продажу, бо цей товар не можна переміщувати з місця на місце. Це визначальна і особлива умова функціонування цього ринку.
Задля розвитку такої думки в той період було ухвалено законодавчі й нормативні акти, які значно полегшували розбудову земельних відносин у нових умовах. Але вони були лише початком цих дій і, на жаль, в наступні роки не лише згасли, а були зовсім відсунуті зусиллями антиреформістських сил, які зробили досить складним цей процес у державі.
Сказане повною мірою стосується визнання ресурсу землі на макрорівні рівноцінним з іншими видами ресурсів в економічному регулюванні виробництва. Правди ніде діти, що земля в аграрному виробництві — не ціноутворюючий чинник і обліковується поза балансом, а це в кінцевому підсумку 1,4 трильярда гривень. Якби ці критерії було введено до складу економічної субстанції, то вони б істотно вплинули на рівень доходності сільськогосподарської діяльності і могли б успішно функціонувати разом з вартістю землі (1:1) та оборотними засобами (1:0,5), що разом становить 4 трильйони гривень (1:1:0,5). Це саме ті ресурси, яких не вистачає сільському господареві, і вони причина нижчого рівня оплати праці, в забезпеченні матеріально-технічними ресурсами виробництва (75% середнього показника у країні й половини нормативу матеріально-технічних ресурсів).
Нині ніхто про це не говорить. Як і раніше, тривають дискусії навколо питань, з кого і скільки забрати доходів від селян, а не скільки треба їм дати. Тому нагальним стає право селян на доходи. Як трактує відома приказка, що «риба починає гнити з голови», так і в суспільстві: побудова економічних відносин починається знизу, а не зверху. Це передовсім стосується врівноваження між галузями народного господарства всіх доходів (у промисловості, енергетиці, фінансах, сільському господарстві тощо). Маючи стартові умови, виконавці робіт самі визначатимуть, які чинники треба врахувати, а які ще можуть зачекати. Так буде створено однакові стартові умови, і всі подальші дії з регулювання відносин залежатимуть від них.
В АПК коефіцієнт дохідності за 2018 рік становив 10%. Він має стати єдиним для всіх суб’єктів господарювання, які ним користуватимуться в процесі діяльності.
Наступний чинник впливу на підсумки господарювання — ціновий механізм. Плануючи отримати доходи від реалізації продукції (послуг) на коефіцієнт дохідності (КД), слід передбачати надходження виручки. У КД враховуватимуть суму підтримки сільськогосподарського виробника, його претензії до партнерів з формування витрат виробництва. Усілякі субсидії, дотації акумулюються в дохідності, й тому кожний учасник виробництва буде зацікавлений у їх зниженні, отже у збільшенні доходів.
Подальшим етапом ринкової трансформації будуть незаконно забуті принципи внутрішньогосподарської комерційної госпрозрахункової діяльності. Якщо підтримуватимуть індивідуальний госпрозрахунок, то господар самостійно відповідатиме за кінцевий результат (прибуток, збиток), а якщо буде колективний комерційний госпрозрахунок з визначенням частки прибутку в кінцевому результаті, то й відповідальність буде солідарною, оскільки це має передбачатися в положенні про організацію внутрішньогосподарського розрахунку.
Не менш важлива передумова в організації економічних відносин — форми господарювання. Весь світ давно визнав, що нині господарює на землі фермер. Як він організується, це його справа. У нас же досі виробники різні. Тому настав час змін: слід називати тих, хто працює на землі, фермерами, і законодавчо їх виробництво має бути фермерським. Так наведемо відповідний порядок у назві надбудови аграрного виробництва.
Усі вищеназвані чинники мають передувати ринку землі, визначати поведінку його складових, вписуватися в його вимоги.
Першочергово це стосується тих, хто може бути об’єктом ринкових земельних відносин. За визначенням усіх людей, які живуть і працюють на землі, вони мають перше право на землю. Ті, хто хоче бути такими, повинні довести це право: мати прописку в даній місцевості терміном не менш як 5 років, уміти вирощувати врожай чи доглядати худобу, знати, як розпоряджатися отриманими доходами згідно із законом. Іноземці можуть стати власниками землі також лише за цієї умови.
Тобто щоб стати власником землі, треба на ній жити і працювати. Іншого не дано. Це визначальне в організації земельних відносин у запровадженні ринку землі.
Петро САБЛУК,
академік-секретар
Національної академії аграрних наук,
для «Урядового кур’єра»
Ми в Google+