Кооператив «Молочник-Сушки», що у  Козельщинському районі, створено 2,5 року тому в рамках проекту «Розвиток молочних кооперативів в Україні». Його відкриттю сприяли влада і обласна дорадча служба. А грошима допомагали Міжнародна благодійна організація «Добробут громад» («Хайфер Проджект Інтернешнл») і компанія «Данон Україна».

Як наслідок, за цей час у кооператив інвестовано близько півмільйона гривень, а його членами стали 168 селян. Утримуючи понад 400 корів, торік  заготовили 624 тонни молока і сплатили 90 тисяч гривень податків та зборів. Нині молоко у них купує Кременчуцький молокозавод за 2,5—3 гривні за літр (залежно від якості). Це небагато. Але значно більше, ніж дають за літр перекупники. А працюють вони без графіка збирання сировини, жодних відомостей, а якість визначають на око. Тоді як у кооперативі аналіз сировини проводять у власній сучасній лабораторії у присутності здавачів, а за високоякісне молоко ще й доплачують. Передбачено тут й інші бонуси. Тому чимало жителів навколишніх сіл, для яких молоко — основне джерело доходів, здають і хочуть здавати його саме сюди.

На літрі наварюють гривню

— Поки що обслуговуємо чотири села: Сушки, Панасівку, Пригарівку та Андріївку, — розповідає голова кооперативу Лідія Левченко. — Працюємо за проробленим маршрутом збирання сировини та договорами, навчаємо здавачів правильно цідити й охолоджувати молоко. За ДСТУ його треба зібрати за 1,5 години, ми вкладаємось у годину. Працюємо прозоро, тому кількість охочих співпрацювати з нами постійно зростає. Та й засновники спрямовують на розвиток. У штаті кооперативу, крім мене, працюють лаборант, бухгалтер і двоє водіїв молоковозів. Було б непогано мати, крім сучасних молоковозів, лабораторії, ще й набір сільгосптехніки, щоб допомагати здавачам заготовляти корми. Але розширятись і розвиватись нам не дають.

— Що маєте на увазі? — заінтригований я.

— Та все те саме, я ще хочу жити, — важко зітхає Лідія Левченко, натякаючи, що вже отримувала погрозливі дзвінки від конкурентів,  і пропонує проїхатись у село Задовга Лутовинівської сільради і самому все дізнатися.

Інтерес таки узяв верх, тим більше, що на звернення голови кооперативу відгукнувся й заступник директора департаменту агропромислового розвитку Полтавської облдержадміністрації з питань тваринництва Іван Филоненко. Їдемо разом у село. Від Сушків до Задовгої — кілька кілометрів. Лише на одному кутку на нас чекає із двадцять потенційних партнерів кооперативу. Деякі з них прийшли з дітьми. Були тут і представники місцевої влади: заступник голови Козельщинської райради Олександр Перепелиця, начальник райсільгоспуправління Василь Бука та Лутовинівський сільський голова Володимир Григоров.

Селяни зустрілись, аби обговорити умови подальшої співпраці у кооперативі. Фото автора

Вони й розповіли, що в селі живе 327 осіб, які утримують понад сто корів. Нині чимало їх у запуску, але влітку господарі щодня пропонують до продажу 500—600 літрів свіжого молока. Здають його посередникові, який, за найскромнішими підрахунками, «наварює» на літрі гривню. Звісно, заробляючи «на рівному місці» такі гроші, він міцно тримається за нього й усіляко шкодить тим, хто намагається на нього зайти, каже І. Филоненко. Але область за здорову конкуренцію: селянин має сам обирати, кому здавати молоко.

— Хто ж цей конкурент? — звертаюся до присутніх.

А у відповідь тиша. Аж згодом хтось промовляє з натовпу: «Ми його не знаємо й у вічі не бачили. Його знає Лідія Михайлівна, це їй він не дає працювати. Не пускає сюди  кооперативний молоковоз». Аж тут не витримує один із чоловіків, каже: «Чого ж не знаємо? Знаємо! Його ім’я Анатолій Пісковий». На підмогу приходить й молодиця: «Він живе у селі Кобелячок Кременчуцького району».

Здавачів молока на території кооперативу гостинно зустрічає корова Квітка

Людям важливо, щоб їхню працю цінували

— Ми не стільки його боїмося, скільки не можемо спекатися, — підхоплює слова односельця Василя Шеревері Ольга Гордієнко. — Для нас важлива не тільки ціна молока, а й ставлення людей. Він скуповує молоко через свою представницю. Мало того, що вона приймає молоко без будь-яких документів, та ще й дозволяє собі грубість. На скарги щодо роботи приймальниці він не реагує.

Слово бере Лутовинівський сільський голова Володимир Григоров: «Наші люди, щоб не почуватися обманутими, готові перевіряти своє молоко у лабораторії на жирність, кислотність, термостійкість. Нам зараз дуже важливо відстояти конкуренцію. Саме завдяки їй ціна не буде демпінговою, заробіток селян від молока збільшиться, а зневажливе ставлення стане шанобливим».

Отаке відбувалось у нас спілкування, як раптом на мобільний однієї з присутніх жінок зателефонував Анатолій Пісковий і забажав пояснити громаді свою позицію і дії через гучний зв’язок. Зрозуміло, кільком десяткам людей, частина яких заради цієї розмови приїхала сюди аж із Полтави, і, звісно ж, хотіла його тут побачити і поговорити віч-на-віч, урвався терпець. «Вимкніть! Чи й не пан знайшовся!» — обурювалися присутні, зауваживши, що, очевидно, він може дозволити собі таке, бо має міцні зв’язки з головним ветеринаром району Миколою Чорним.

До розмови долучається голова Козельщинської райради Олександр Перепелиця, резюмуючи: «Тепер на посади головних ветеринара, міліціонера, податківця, прокурора району людей призначають «згори». Нам вони не підконтрольні, тому рідко дослухаються до керівників органів місцевого самоврядування. Звідси й усі проблеми. Я вже два роки прошу посприяти конкуренції, аби у село заїжджали два молоковози з різних організацій і люди могли обирати, кому здавати молоко. Та й голова РДА на апаратній порушує це питання. Але все залишається без змін. Звісно, у мене немає жодних підтверджень змови, але ми ж розуміємо, що таке монополія, навіщо вона і за яких умов можлива. Ось і виходить, що є бажання допомогти людям, які утримують корів, а можливості… Єдина надія — на підтримку в цьому питанні області».

ПРЯМА МОВА

Світлана АНДРІЄНКО,
віце-президент дорадчих служб України,
директор Полтавської обласної 
сільськогосподарської
дорадчої служби:

— На Полтавщині вісім молочарських сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів. Три з них створено за сприяння міжнародної організації «Добробут громад» і компанії «Данон Україна». Усіх їх створювали на виконання вимог України під час вступу в СОТ.

З появою у селах цих невеличких підприємств у селян з’явилася робота, а в бюджетах сільрад — додаткові кошти. Членів кооперативів привчають відповідально ставитися до заготівлі й охолодження молока, до його якості. Вони юридично захищені й за свою працю гарантовано отримують платню, вищу за ту, що пропонують підприємці, котрі давно працюють на цьому ринку. Так створюється конкурентне середовище, у людей з’являється право вибору. Звісно, це не подобається ділкам, котрі роками паразитували на праці селян і не сплачували податки у місцеві бюджети, бо самі прописані й зареєстровані у сусідніх районах. Деякі з них перешкоджають діяльності молочарських СОКів. Цього б не було, якби правильну позицію з цього питання зайняли районні ветслужби. Від них немає підтримки, нас підтримує і розуміє тільки Головне управління ветеринарної медицини в Полтавській області.

Але ж Полтава далеко, і звідти не видно, що діється на місцях. А тим часом в області трапляється, що спритники, які скуповували у довірливих селян молоко, потім зникали в невідомому напрямку, так за нього і не заплативши. Тому звертаюся до всіх відповідальних: нині час навести порядок у цьому питанні, якщо ми справді хочемо справедливості у країні!