Сюжет майже за Василем Стефаником: у Києві (не в селі!) сталася новина — один з народних депутатів грубо знехтував правилами дорожнього руху і поїхав на червоне світло світлофора. Хотів накивати п’ятами від правоохоронців, та не вдалося. Водія-зуха зупинили і, незважаючи на статус, оштрафували.
Така витівка-бравада викликала обурення і занепокоєння. Якщо таке порушення правил дорожнього руху дозволяє собі народний обранець, то що говорити про так званих пересічних громадян і сіром? Може, і їм варто вдаватися до трюків на дорогах та автобанах?
Невдовзі один із колег депутата поспішив повідомити: мовляв, порушення було плановим журналістським… експериментом. Захотілося перевірити, наскільки пильно несуть службу правоохоронці, зокрема новостворений підрозділ у столиці. Потім озвався і сам порушник, який продублював раніше озвучену версію колеги.
У цій ситуації можна і повірити наївному твердженню, і з успіхом заперечити його. Втім, простеньке опитування, яке провів серед знайомих і журналістів, свідчило: версію з «експериментом» усі одностайно заперечили, нагадавши прислів’я про перекази, які хоч і давні, однак віри їм не ймуть. Та навіть якщо це було зроблено навмисно, то чи не занадто ризиковий варіант обрано для перевірки пильності правоохоронців? Адже ще зі школи малят вчать переходити тільки на зелене світло, терпляче стояти, доки горить червоне, одне слово, бути акуратними й уважними. Натомість одержуємо урок, прямо протилежний тим, які наполегливо культивуються, привчаючи всіх до дисципліни і порядку.
Так, порушника покарано і можна ставити крапку. Однак умовну. Адже депутат — свідомо чи ні — подав приклад, як можна експериментувати і надалі, провокуючи ті чи ті ситуації.
Наприклад, чому б не зайти до якогось магазину, роззирнутися по боках і спробувати поцупити шматок ковбаси чи сиру, буханець, булку, цукерки — перелік можна продовжувати. Якщо на виході затримає охорона, похвалити хлопців: мовляв, молодці, справно бережете магазинне добро, недарма одержуєте зарплату. І благодушно віддати те, що хотіли винести як експериментатор.
А раптом охоронці ловитимуть гав, і вдасться пронести ковбасу чи хліб? То що — повертатися і шпетити їх за професійну недбалість?
Чи, наприклад, у час нересту поїхати на річку, поставити сітку або ж закинути електричну вудку… А що? Рибна інспекція хоч і пильнує, але по-всякому буває. Може, минеться, і десяток-другий карасів чи щупаків стануть у пригоді для приготування юшки.
Далі — більше і різноманітніше. Викладач на екзамені навмисно провокаційно пропонує студентові чи абітурієнтові… заплатити за оцінку; чиновник — за надання послуги; пасажир у громадському транспорті відмовляється від квитка — хай якась гривня-друга буде кондукторові.
Тож ланцюжок нескінченний, як і спокуси десь щось урвати чи поцупити. Але завжди можна відхреститися: то був експеримент, а не щось інше, що підпадає під законодавчу статтю.
Заманливо? Навряд. Бо подібні діяння не роблять честі жодному громадянинові, хоч би яку посаду чи місце в суспільстві він займав. То що казати про народного депутата?
…В одному з фільмів незабутнього Олександра Довженка є фраза, яка стала крилатою: «Не туди б’єш, Іване!» Перефразуймо її й погодьмося: не тим займаємося, панове, якщо діємо ось так. Бо наражаємо на небезпеку не тільки себе, а й тих, хто поруч, провокуємо те, що повинно викорінюватися іншими методами і способами.
А якби експеримент із червоним світлом не вдався і сталася ДТП? Та ще й із жертвами? Які аргументи довелося б використовувати? Яким імунітетом — правовим чи моральним — прикриватися?
Ото ж бо й воно.