Дитина — це поки що маленька, однак людина, яка має свої права. Але через те, що вона менша і слабша за дорослого, захистити ці права їй часом дуже складно. Отже, саме діти — одна з найвразливіших категорій у суспільстві.
Сумна статистика свідчить, що останнім часом в Україні зріс рівень напруги й насильства в суспільстві, тобто на макрорівні. Тому не дивно, що це автоматично переноситься й на мікрорівень — у наші родини. Ніде правди діти, інколи батькам простіше підняти руку на сина чи доньку з «виховною» метою, ніж спробувати спокійно пояснити, в чому й коли нащадок припустився помилки.
Але не тільки роздратовані батьки інколи порушують права дітей. Відбувається це й у закладах освіти та соціального захисту, охорони здоров’я тощо. А ще через бідність у родині тати й мами подекуди змушені віддавати синів та дочок до державних закладів. Фахівці кажуть, що нині в інтернатах лише 10% дітей-сиріт. Решта зазвичай мають батьків, але з різних причин не можуть жити в біологічних родинах. Також чимало хлопців і дівчат нині перебувають у зоні проведення АТО, де щодня ризикують життям та здоров’ям.
Конвенції ООН трактували неправильно
Отже, щоб привернути увагу саме до проблем захисту прав дітей, дев’ять міжнародних та вітчизняних знаних професійних дитячих правозахисних організацій об’єдналися в «Українську мережу за права дитини».
— Ми об’єдналися для того, щоб покращити організацію громадянського суспільства, спільно реформувати інтернатні заклади, допомагати дітям-сиротам, працювати з родинами, які потрапили у складні життєві обставини, надавати їм необхідні соціальні послуги. А ще — щоб мати змогу спільно впливати на державну політику в сфері забезпечення прав дитини і взяти участь у розробленні Національної стратегії щодо захисту прав дітей в Україні, — повідомила голова правління «Українські мережі за права дитини» Дар’я Касьянова.
І новостворена спілка вже має перші досягнення. Як відомо, кілька тижнів тому Президент підписав Закон № 936 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення соціального захисту дітей та підтримки сімей з дітьми». Представники новоствореного об’єднання брали активну участь у розробленні цих змін, які будуть системними, проте потребуватимуть чималих зусиль для якісного впровадження.
— Це вже великий крок уперед. Адже в нашому законодавстві ще досі багато недоліків у сфері захисту прав дітей, яке, по суті, до останнього часу було декларативним. Різні сфери життя малюка регулюють різні відомства, які чомусь не можуть об’єднатися, щоб допомагати і захищати його комплексно. Неправильно донедавна трактували в нас навіть Конвенцію ООН про права дитини. Вітчизняне законодавство пронизане тим, що права дитини потрібно захищати, тоді як у європейському акцентовано на тому, що ці права слід забезпечити, охороняти, а захищати слід конкретного малюка в конкретній ситуації, — зазначила заступник директора Міжнародної благодійної організації «Партнерство кожній дитині» Зінаїда Кияниця.
І додала, що внесені зміни покликані узгодити вітчизняне законодавство із європейськими стандартами. А там розуміють: щоб підтримати дитину, потрібно передусім підтримати сім’ю, в якій її виховують. І тільки якщо врятувати родину справді неможливо — забирати звідти дитину і влаштовувати в інші структури виховання. У нас завжди наголошували насамперед на праві сиріт знайти нових батьків і виховуватися в родині, але чомусь майже не зважали на дітей, яких виховують у біологічних родинах, навіть якщо ці сім’ї — неблагополучні й потребують допомоги.
Один з істотних плюсів цих змін, на переконання фахівця, — те, що в наше законодавство повернулося поняття «діяти в найкращих інтересах дитини». Воно існує з 1959 року, але в нас згадувалося лише раз у Сімейному кодексі. Відтепер воно стане поширеним. Це означає, що система прийняття рішень щодо неповнолітніх має ∂рунтуватися на задоволенні індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров’я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності. А ще віднині під час прийняття рішень щодо дитини слід враховувати її власні думки з цього приводу, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може їх висловити.
Зінаїда Кияниця розповіла, що серед нововведень — зміни до статті 34 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні». Йдеться про те, що саме органи місцевої влади мають відповідати за розвиток превентивних соціальних послуг для сімей і дітей, надання їм допомоги на ранніх етапах вразливості. Отже, саме на місцевому рівні слід активно працювати з родинами.
Батьки мають взятися за розум
Ще у Закон «Про охорону дитинства» додано нову статтю 23, де прописано алгоритм, як саме потрібно захищати дітей, що потрапили у складні життєві обставини. Раніше закон гарантував здебільшого захист прав сиріт та малюків, позбавлених батьківського піклування, а також дітей з обмеженими фізичними можливостями. Нині нарешті звернули увагу і на дитину, яка на перший погляд благополучна, адже проживає у своїй біологічній родині. Та часом буває, що життя це більш схоже на повну бездоглядність або повсякчасне насильство. Наголошено, що виявивши таку дитину, дорослий не має права залишатися байдужим. Він повинен повідомити про це відповідні органи. А ті мають ретельно з’ясувати, що саме сталося в родині, з батьками, які є соціально-економічні проблеми. Адже дуже часто складні життєві обставини настають, коли тато чи мама, наприклад, втрачають роботу. Родині не вистачає грошей, усі злі й роздратовані. У такій ситуації дорослі нерідко зриваються на дітях, а сини чи дочки, буває, навіть тікають з дому.
Щоб цього не сталося, нині на законодавчому рівні запроваджено таку послугу, як сімейний патронат. Коли дитину із кризової родини не віддають до інтернату чи притулку назавжди, а забирають з біологічної родини лише на певний час — від 3 до 6 місяців. Малюка направляють на виховання до спеціально підготовлених людей — патронатних вихователів, які на цей час стають для нього родиною. Паралельно в цей час із батьками спілкуються соціальні працівники: допомагають позбутися поганих звичок (пияцтво, наркотична залежність, ігроманія тощо), які часто й спричиняють кризу. А ще допомагають у пошуку роботи, впорядкуванні життєвого простору тощо. І якщо зрештою батьки беруться за розум і налагоджують життя, дітей їм повертають. Так можна уникнути поспішного рішення щодо позбавлення батьківських прав тих татів і мам, яким була потрібна допомога у налагодженні життя.
Послугу патронату протягом п’яти років напрацьовувала благодійна організація «Партнерство кожній дитині» спільно з органами виконавчої влади Києва, Броварів, Білої Церкви та Умані. У патронатних сім’ях перебували 80 малюків, більшість із яких врешті повернулася до біологічних батьків. Решту влаштували в сімейні структури виховання. Тож відтепер надання патронатних послуг в Україні закріплено законодавчо: у змінах до закону прописано права та обов’язки патронатних вихователів, алгоритм укладання договору про надання таких послуг і чітке пояснення того, що ця послуга тимчасова й надають її лише на певний період — до моменту, коли в біологічній родині запанує лад.
У новому законодавстві також виписано заборону участі дітей у воєнних діях та збройних конфліктах. Відтепер є чіткий алгоритм того, хто і що має робити, аби своєчасно вивезти неповнолітніх із зони, небезпечної для їхнього життя, та запобігти їхньому потраплянню туди. Закон категорично забороняє вербувати дітей для участі у збройних формуваннях. А дорослих, винуватих у цьому, притягуватимуть до карної відповідальності.
Представники «Української мережі за права дитини» наголосили, що всі ці зміни до законодавства назріли давно, вони важливі та необхідні. Але щоб вони були насправді дієвими, держава, місцеві органи влади та громадськість мають об’єднати зусилля заради головного — зробити дитинство маленького українця щасливим.
Ми в Google+