Дискусії про те, чи варто фінансувати науку в складні для країни часи, відбувались і в кризові роки, і в некризові. Так уже сталося, що науку й освіту в нас фінансують за залишковим принципом. Обсяг бюджетних асигнувань у науку в Україні протягом останнього десятиріччя не сягав вище 0,3—0,4% ВВП, тоді як у країнах ЄС на це виділяють удесятеро більше. Зрозуміло, що стан економіки країни не дає змоги вирішувати всі наболілі питання одночасно. Але ми приречені шукати шляхи виходу із того складного становища, в якому опинилась наука.
Паралельні світи
Новацій без інвестицій не буває. Ми 20 років живемо в ринкових умовах, а все ще, як колись, сподіваємося тільки на бюджетне фінансування наукових досліджень. Життя диктує свої правила, які вимагають від науковців учитися заробляти гроші. Тобто йдеться про комерціалізацію науки, про те, що результати наукових досліджень мають стати привабливими для придбання. Так, продаж наукоємного продукту щороку додає до бюджету США 700 мільярдів доларів, Німеччини — 530, Японії — 400.
На жаль, лише 10% розробок українських науковців упроваджуються у практичну охорону здоров’я та загалом у широке виробництво. Ще менше ідей отримує широку популярність у світі й лягає в основу фундаментальних досліджень міжнародного значення. Головна проблема української науки — брак попиту на неї. В Україні наука і бізнес живуть у паралельних світах і рідко перетинаються, тоді як на Заході світ для них спільний.
На жаль, буває так, що винаходи наших науковців — нове обладнання чи інструментарій, інші інновації — не застосовують в Україні, зате вони швидко знаходять дорогу за кордон. Патенти на винаходи продають, а наші лікувальні заклади інновацій не отримують і мають купувати їх за кордоном.
Наведу приклади. Харків’янин Анатолій Малихін винайшов апарат, який аналізує кров без крові. Електронні датчики фіксують на тілі пацієнта, і вони видають понад сто показників здоров’я. Цей апарат встановлено майже на всіх «швидких» Китаю, Чехії, Об’єднаних Арабських Еміратів. Нещодавно в Угорщині побудували завод для виробництва винаходу українця. Патент продано, а в Україні цього апарата немає.
Ще приклад. Чергове медичне досягнення українських хіміків і біологів — батумін — засіб, який швидко і ефективно знищує стафілокок. Бельгія одразу зацікавилась ним, купила патент і почала масове виробництво. В Україні батуміну не виробляють.
І таких прикладів багато. Тобто важливо, здійснюючи комерціалізацію науки, не вихлюпнути з водою і дитинку. Ось чому вкрай потрібне об’єднання науки і виробництва.
«Ловити мишей» потрібно навчити
Насправді у країні вже є певний досвід створення інноваційних моделей господарювання, які за прикладом Силіконової долини (США) поєднують наукову діяльність, підготовку фахівців, виробничі структури та бізнес. Цим, по-перше, скорочують шлях наукових розробок до їх упровадження у практику, а, по-друге, створюють нові механізми фінансування, що полегшує бюджетну складову науки.
Історія інноваційних парків в Україні налічує понад 7 років. За цей час з ініціативи деяких вищих навчальних закладів та галузевих академій створено їхню мережу. Досвід наукового парку Одеського національного медичного університету переконливо довів, що нові моделі господарювання — та ідеологія, що дає змогу в нових політичних та економічних умовах підтримувати наукові розробки, які можуть стати стартапами для інших комерційних дослідницьких проектів. За підтримки органів державної та регіональної влади, з використанням європейських грантів університет має відповідну інфраструктуру: п’ять власних клінік, Навчально-інноваційний центр практичної підготовки лікаря, Центр трансферу інноваційних технологій. Саме вони стали тими науково-виробничими майданчиками, де впроваджуються в практичну площину охорони здоров’я результати наукових досліджень та готують сучасні наукові кадри.
Нові підходи в медицині вимагають міждисциплінарних досліджень. Пріоритетна спрямованість на розробку і впровадження в лікувальний процес новітніх медичних технологій, складної техніки потребує відповідних підходів до підготовки лікарських кадрів. Відомо, що в Україні проблема не тільки з медичними, а й із науковими кадрами. Дехто перейшов до бізнесу, багато людей поїхали працювати в інші країни. Коли в науці працює тільки старе покоління — це трагедія, коли тільки молоде покоління — це комедія. Повинно бути розумне поєднання. А для цього потрібно створити умови, щоб займатися наукою в нашій країні було цікаво, престижно і вигідно насамперед молоді.
У світі віддають перевагу освіті через дослідницький процес, коли студент із першого курсу має змогу працювати над незалежним дослідницьким проектом у добре оснащеній лабораторії або симуляційному центрі із сучасною технікою та технологіями під опікою професора чи іншого науковця, слухає лекції видатних учених, опиняється в умовах, коли він мусить знайти рішення. Вважаю, що давно назріла проблема створення на базі Національної академії медичних наук академічного університету, який би готував кадри для науково-дослідних інститутів за найбільш перспективними спеціальностями з огляду на світові тенденції та спроможних брати активну участь в модернізації галузі.
Треба підвищити взаємозв’язок академічної й вишівської науки. Академічні інститути повинні брати участь у формуванні базових кафедр університетів, провідних ВНЗ країни. Університети мають готувати такого випускника, який зможе поєднати свої майбутні винаходи з підприємливістю і буде готовий розвивати свій бізнес. І немає значення, де він реалізуватиме себе: в науці, політиці чи культурі. Головне, щоб мав базові знання і навички, зокрема економічні. Вважаю, що це слушний шлях. У Європі кажуть: «Не важливо, якого кольору кіт — чорний чи білий. Важливо, як він ловить мишей». Наукові парки можуть гідно упоратися з підготовкою кадрів нової формації.
Вулиця з двостороннім рухом
Попри те, що сучасні інноваційні моделі вже добре себе зарекомендували навіть в Україні, є і законодавча база, і політична воля, але фінансування науки, особливо медичної, не стає кращим. Одна з причин — брак у країні чіткої системи експеримент — теорія — практика.
Робота Центру трансферу медичних технологій, створеного на базі наукового парку Одеського медуніверситету, в кілька разів прискорила імплементацію інноваційних розробок, новітніх медичних технологій та інших результатів наукових досліджень у практику лікувальних закладів. Але слід порушувати питання про створення на базі профільної академії національного центру трансферу медичних технологій.
Учасниками центру мають стати профільні науково-дослідні інститути, університети, лікувальні заклади, виробничі підприємства та суб’єкти підприємницької діяльності, які займаються наданням медичних послуг населенню, виробництвом лікарських засобів, медичного обладнання та видаткових матеріалів, а також інноваційні фонди, комерційні банки, страхові компанії тощо. Основні його завдання — забезпечення експертної оцінки нових технологій, укладання договорів щодо наукової, технологічної та інвестиційної співпраці і кооперації, залучення інвестицій у науковий медичний комплекс України. Науковці та бізнесмени мають стати партнерами у спільній праці на початковій стадії розробок, а не як тепер — один продавець, а другий покупець. І останній не хоче придбавати готові технології, бо це вже ідеї вчорашнього дня.
Періодично виникає запитання: «А чи можна зробити науку повністю самоокупною?»
На мій погляд, це був би фантастичний і нереальний проект. Наука не самоокупна і ніколи такою не буде. Насамперед фундаментальні дослідження. На їхній базі прикладна наука виконує розробки, які впроваджуються в життя суспільства. Гроші, які держава спрямовує на науку, слід витрачати саме на базові дослідження, а не як нині — всім потрохи, а користі мало. Інша річ — прикладні дослідження, які в усьому світі фінансують комплексно.
Національна академія медичних наук України має докорінно змінити логістику діяльності, створити на базі провідних інститутів науково-виробничі майданчики, переорієнтувати роботу фінансових і юридичних відділів на залучення до спільної роботи з НДІ представників підприємництва та бізнесу, розробити відповідні правила використання науково-клінічного ресурсу. Треба працювати з усією вертикаллю закладів охорони здоров’я для впровадження інноваційних лікувально-діагностичних технологій, отримання зворотної інформації для супроводження реформи галузі. Найважливіше завдання академії — інтернаціоналізація науки, особливо з огляду на асоціацію України з ЄС, що дасть змогу органічно влити нашу науку в європейську систему, і науковці подаватимуть дослідницькі проекти на конкурси для фінансування їх із коштів Євросоюзу.
З огляду на сучасні умови, гадаю, країна потребує нового закону про наукову діяльність. Чинний закон було ухвалено ще 1998 року, багато його положень застаріли та стримують розвиток сучасних напрямів діяльності наукових установ.
Нині більшість вітчизняних бізнесменів не мають бажання працювати з науковими установами. Передбачаючи певні ризики, які створюють новації, вони не хочуть вкладати гроші в наукові дослідження. Простіше вкласти в готовий продукт, нехай буде дорожче, але прибуток можна отримати одразу. Тож потрібне істотне податкове стимулювання витрат підприємств, незалежно від їхньої форми власності, на виконання інноваційних проектів, удосконалення кредитної політики, налагодження дієвого державно-приватного партнерства.
Інвестиції — це вулиця з двостороннім рухом: інвестор повертає свої гроші, а держава отримує нові технології, інноваційні проекти, робочі місця тощо. Інакше не буває.
Поки ми всі — науковці, чиновники, законодавці — умовлятимемо та закликатимемо одне одного, а ставлення до науки в нашій державі найближчим часом не зміниться, то за одне — два десятиліття втратимо навіть залишки того потужного наукового потенціалу, яким ще й досі пишаємося. Час вимагає переходити від філософії виживання в науці до філософії розвитку.
Валерій ЗАПОРОЖАН,
ректор Одеського національного медичного університету
для «Урядового кур’єра»
Ми в Google+