Днями зателефонували зі Слов’янська: після Різдва до центру надання адміністративних послуг у місті вишикувалася черга. Починалася вона на вулиці, де формували списки, а потім уже заходили по п’ятеро осіб за талонами. За словами очевидців, дехто приїхав уранці з передмістя вже не вперше. Хто не встиг отримати талонів, бідкався: «Коли ж запрацює електронна черга?»
Відповідь на це запитання знайшов на одному з місцевих сайтів, який оперативно звернувся по коментар до начальника ЦНАП Анни Головаченко, яка пояснила: «Перед новорічними святами жодного ажіотажу не було. Тепер усе змінилося. Чим спричинено? Імовірно, постановою Кабінету Міністрів, яка набере чинності 1 березня».
І справді, ухвалене у другій половині грудня рішення уряду встановлює для українців новий порядок перетину кордону з Російською Федерацією тільки за наявності закордонного паспорта. Заборона стосується не лише власників внутрішніх паспортів, а й осіб зі свідоцтвами про народження. За словами урядовців, це рішення дасть змогу зменшити час проходження прикордонного контролю для кожного нашого громадянина, адже для перевірки особи дані закордонних паспортів зчитує спеціальне обладнання.
Нововведення захопило зненацька багатьох жителів Донецької області, які закордонного паспорта не мають, а до сусідньої країни навідуються постійно переважно на заробітки. Тому й виникли черги на отримання нових документів в усіх містах і райцентрах. За неофіційною інформацією співробітника одного з підрозділів Державної міграційної служби Олександра Запорожця, кількість заявників у місті Курахове зросла вдвічі, значна частина з них — громадяни з непідконтрольних територій.
У сусідньому Вугледарі поширюються чутки про ймовірне закриття однієї з найбільших шахт регіону «Південнодонбаської» №1, де працюють дві з половиною тисячі гірників. Куди потім подітися більшості з цих людей працездатного віку, якщо в області роботу для шахтарів знайти проблематично? Адже є лише кілька шахт, де добре платять, а більшість вуглевидобувних підприємств очікує закриття. Подейкують, що в передчутті неминучого безробіття люди звільняються і вирушають у Польщу й Чехію, в Росію рідше, бо шахтарів там не потребують.
А ось кому раді в сусідній державі, то це кваліфікованим машинобудівникам. Як пояснює інженер із Краматорська Олег Максименко, в його рідному місті чимало фахівців їздить працювати в Росію, а дехто там і лишився, бо їм навіть квартиру дали.
«На найбільшому заводі міста кваліфікований інженер одержує 7—8 тисяч гривень, але хіба можна прожити на ці гроші? Тому і їдуть», — розмірковує Олег.
Але якщо у Краматорську кілька заводів ще якось тримаються на плаву, то в Слов’янську та Костянтинівці більшість великих підприємств фактично не працює. Тому й обирають люди заробітчанську долю на чужині, бо вдома обирати немає з чого. За офіційними даними, кількість безробітного населення в Донецькій області у першому півріччі 2019-го становила 118,7 тисячі осіб, рівень безробіття сягнув 13,6%. А роботодавці заявили лише про 3,2 тисячі вакансій.
За інформацією обласного центру зайнятості, серед тих, хто шукає роботу, найбільше — 30% — працівники сфери торгівлі й послуг, робітники з обслуговування, експлуатації та контролю за роботою технічного устаткування, складання машин тощо. Саме в цій категорії, на жаль, потенційні власники паспортів для виїзду за кордон.
А тим часом місцева влада розводить руками: на створення нових робочих місць потрібні значні кошти, а де їх узяти? Децентралізація начебто дала можливості для розвитку, і на Донеччині є в окремих ОТГ певні успіхи, але на місцях із тривогою очікують від законодавців новацій, які можуть пригальмувати втілення розпочатих проєктів. Обласна влада ухвалює стратегію розвитку краю, але ж її реалізують не зараз. До того ж протягом останніх п’яти років у центральної влади були можливості для започаткування на підконтрольній території області хоч одного значного інвестиційного проєкту, але не склалося. Відклали до кращих часів.
А наші співвітчизники жити достойно воліють сьогодні, і ніхто їх на шляху виживання чи поліпшення добробуту не зупинить. Інша річ, що масовий виїзд населення неминуче призведе до занепаду власних територій та інших негативних наслідків. І про це треба говорити на державному рівні із залученням фахівців, зацікавлених у зміцненні й розвитку власної держави.
Ще рік-два тому громадські активісти били на сполох через засилля реклами перевізників, які ледь не з кожного міста Донеччини кілька разів на тиждень відправляють автобуси до Москви та інших російських міст, але згодом змирилися: не можна обмежити те, що має попит.
Паспортний ажіотаж незабаром закінчиться, але одну з проблем, що гальмують наш розвиток, заробітчани не вивезуть із країни.