«Урядовий кур’єр» продовжує публікації в межах започаткованого спільно з військовими журналістами управління зв’язків з громадськістю ЗСУ проєкту «Хронологія війни». Попередні подачі — «Героїка і трагедія перших днів» («УК» №83 від 26 квітня), «Діяти потрібно було рішуче та негайно» («УК» №87 від 2 травня), «Як тебе боронити, Києве мій…» («УК» №94 від 11 травня) та «Як Десну перейшли батальйони» («УК» №98 від 17 травня 2023 року)
Початок широкомасштабної війни з росією українське прикордоння зустріло по-різному. За словами колишнього голови Сумської ОДА Дмитра Живицького, першою лінією оборони Сумщини стали студенти та місцеві жителі, які вийшли на вулиці своїх населених пунктів зі зброєю (в кого була), арматурою, ломами, «коктейлями молотова», що виробляли в гаражах та на СТО. Люди віддавали фронту все, навіть знімали вдома штори з вікон, щоб використати їх для виробництва народних гранат. «На той момент, — заявив одному з видань Дмитро Живицький, — ми не думали про окупацію. Нам треба було зупинити наступ ворога в його русі на Київ».
Героїзм цивільного населення
До речі, москалі й самі не очікували, що Сумщина чинитиме такий шалений опір, перешкоджаючи просуванню їхніх механізованих колон углиб України. Першого тижня в область зайшли урочисті, з георгіївськими стрічками парадні війська. Здебільшого це були строковики, в танках яких не було боєкомплектів і які їхали «на навчання». В окремі дні на території Сумщини перебувало майже 10 тисяч одиниць бронетехніки й артилерії країни-агресора, які займали фактично всі центральні дороги та проїзди. Найдовша колона сягнула майже 200 кілометрів — від Великої Писарівки Охтирського до Андріяшівки Роменського районів.
Коли сумчани почали зупиняти колони із 300, 500, 1000 одиниць військової техніки, підбивши один-два танки, парадні окупанти стали розбігатися. Тоді вже бійці місцевої територіальної оборони, селяни з мисливською зброєю їх починали відстрілювати, зупиняти, забирати техніку, брати в полон. Такий героїзм цивільного населення області сприяв тому, що Сумщині вдалося протриматися до підходу українських регулярних військ: запрацювала артилерія, в небо здійнялися «Байрактари», а Генштаб, ЗСУ, Міноборони налагодили активну комунікацію з місцевою владою.
У перші дні широкомасштабної війни особливо відзначилися на Сумщині бійці 93 окремої механізованої бригади «Холодний Яр»: піхотинці одного з підрозділів захопили гордість російського оборонпрому — танк Т-80БВМ. Модернізовану трофейну машину, як і годиться, підписали по-українськи й почали нещадно громити нею окупантів. Танк «Зайка» (так його назвали «холодноярівці») відзначився поблизу села Білки під Тростянцем. Завдяки вправним та майстерним діям екіпажу вдалося перетворити на купу металобрухту ледь не цілу колону російської техніки. Наймасовіше на Сумщині згарище ворожого залізяччя воїни 93 бригади назвали на честь командира танка алеєю «Ворчуна» (його позивний).
Військовослужбовці бригади беруть активну участь у війні з росією на сході України ще від самого її початку. Її підрозділи пройшли найзапекліші бої під Іловайськом та донецьким аеропортом, зазнавши, на жаль, і найбільших втрат серед військових частин України. На кінець 2017 року бригада втратила загиблими 272 особи. Багатьох з них, а також інших бійців (усього понад 1000) 2018 року було відзначено державними нагородами. Троє серед них отримали звання Героя України і орден «Золота Зірка».
Мапа без позначок
Із початку широкомасштабної війни «холодноярівців» перекинули на Сумщину. Заступник командира бригади полковник Олександр Сліпко в одному з інтерв’ю сказав, що попри потужний натиск ворога та значну перевагу в живій силі й техніці, паніки у військовослужбовців 93 бригади не було.
«Був страх — страх невідомості. І неясність обстановки. Спілкуватися можна було лише через WhatsApp, обмінюватися повідомленнями. Це нас рятувало, тому що зв’язок не працював, а командування бригади перебувало в іншій області.
Мені поставили завдання виходити на Тростянець. Але ворог намагався минути місто, заходячи з боку Великої Писарівки одразу на Охтирку. 24 лютого я був у ще не окупованому Тростянці — ми обирали, де поставити батальйон. Перша рота тут вступила в бій на заправці «Маршал». 25-го росіяни спробували вдруге тим самим маршрутом зайти в Охтирку, але в них знов нічого не вийшло. Більше штурмів Охтирки через наші позиції не було».
До речі, піхота полковника Сліпка показала рашистам, що безкарно їздити по українській землі не можна. Вона завдала багато шкоди окупантам, навіть секретну апаратну захопила з телеграмами-наказами російським підрозділам перейти на українську територію — в російського командира була мапа без позначок. Лише олівцем на ній було несено дії, які слід вчинити. росіяни навіть не знали, де перебували українські війська.
«Холодноярівці» тоді захопили перших полонених. Трупів московитів було багато, а в роті 93 бригади, яка обороняла заправку, — лише двоє поранених. Олександр Сліпко дивувався: «Так не буває. Адже техніка їхала, багато людей». А підлеглий йому: «Ну, так вийшло».
Це було першого дня широкомасштабної війни. Полковник Сліпко був переконаний, що солдати ворога були просто спантеличені. Їм казали, що українці не чинитимуть опору, і вони поїхали, не розгортаючись у бойові порядки. З них навіть мало хто стріляв.
В очах — вогонь, у серці — сталь
Українська армія почала дедалі агресивніше зустрічати ворога з вогнем в очах і сталлю в серці. У Сумах вступила в бій 27 реактивна артилерійська бригада імені кошового отамана Петра Калнишевського. Три доби запеклий бій тривав довкола військового містечка на вулиці Герасима Кондратьєва, де дислокується бригада. В обласному центрі ворога нищили десантники 81 бригади та сумські добровольці.
В Охтирці підрозділ забезпечення, озброєний лише стрілецькою зброєю, зачистив місто від московитських нападників зі штурмового батальйону. Ось як про це згадує учасник подій майор, заступник командира понтонно-мостового батальйону пан Дмитро: «Ми не піхотинці, не десантники. Наша військова частина — це полк підтримки. З озброєння — нічого важкого, лише стрілецька зброя та гранатомети РПГ-18. Надійшла інформація про рух ворожої колони до Охтирки. Ми напевне знали, що техніка рухатиметься повз нашу частину. Тож заздалегідь зайняли вогневі позиції вздовж дороги й атакували колону зі стрілецької зброї та гранатометів. Авангард колони розбили (переважно це були вантажівки). Після цього ворог відступив».
Попри це на десяту добу війни російські загарбники на Сіверському та Слобожанському напрямках вклинилися на глибину 60—140 кілометрів і захопили окремі населені пункти Охтирського, Сумського, Роменського та Конотопського районів. Окупанти перебували в чотирьох із п’яти районів області. До 10—11 березня 2022 року ворогові вдалося захопити Конотоп, Ромни, Тростянець, Путивль та Буринь.
93 омбр «Холодний Яр», яка діяла переважно на півдні краю, потрапила в найгарячішу точку області — Охтирку. Через стратегічне розташування міста його захоплення було дуже важливим для ворожого командування. Бо в разі успіху відкривався прямий шлях на Полтаву, Миргород, Гадяч і далі на Київ, а також у бік Харкова.
У перші дні оборони Охтирки і боїв за Тростянець бійці бригади знищили командний пункт 96 окремої розвідувальної бригади російської армії разом з керівним складом. Місцеві жителі згадують, що в Охтирку заїжджало 10—11 танків, а тікало на Тростянець 2—3.
Не змігши взяти місто штурмом, ворог вдався до звичної для себе тактики ведення війни — обстрілів Охтирки з усього наявного озброєння. Понад місяць місто потерпало від бомбардувань. Щодня московитська авіація знищувала його інфраструктуру, намагаючись зрівняти із землею. Обстрілювали кацапи й місцеву ТЕЦ, прагнучи залишити регіон без засобів до існування. Попри це оборонці Охтирки зупинили ворога й не пустили вглиб країни, завдавши йому серйозних втрат.
Деокупація області
Відзначилася 93 ОМБр і під час визволення Сумщини. Бригаді було відведено ключову роль деокупації сіл Лебединської і Тростянецької громад, самого Тростянця, Боромлі, Краснопілля та півдня Сумщини.
Після «холодноярівців» територію зачищали тероборона, бійці спецслужби, Нацполіції. Працювати їм було легше, бо 93 бригада ювелірно працювала в населених пунктах області. Дмитрові Живицькому жителі Тростянця із захопленням розповідали, як військовослужбовці бригади вражали цілі ворога, які той розміщував між житловими будинками: жоден снаряд української армії не влучив у будівлі, між якими було не більш як 10 метрів.
До речі, Тростянець був одним з найкрасивіших міст Сумщини. Його замкоподібний Круглий двір входив у переліку семи чудес краю. Але русня майже знищила його центральну частину, зруйнувавши історичні та культурні пам’ятки.
Бої за Тростянець розпочалися 22 березня 2022 року. 27 березня чужинців з міста вигнано. Цього дня вільними стали Славгород та Краснопілля.
На 7 квітня 2022 року більшість московитських військ залишила територію Сумської області. 9—10 квітня окупанти повністю втекли в московію. На визволених територіях ще певний час перебували нечисленні групи, які переховувалися або намагалися самостійно перетнути державний кордон України. Але 11 квітня підрозділи 5 прикордонного загону відновили контроль на раніше не підконтрольних ділянках державного кордону в Сумській області.
До речі, коли рашисти тікали із Сумщини, їхні танки не можна було відрізнити від БТРів: вони були обвішані награбованими в місцевих жителів речами. москалі везли навіть живих овець, баранів, телят, листи шиферу.
За інформацією облдержадміністрації, інфраструктурні збитки області від перебування в ній рашистів, за приблизними підрахунками, становлять майже 10 мільярдів гривень. Це без економічних збитків підприємств, недоотриманих прибутків, зарплат тощо. В області офіційно зареєстровано та упізнано понад 120 загиблих цивільних. Але ще десятки їх у полоні, зникли безвісти. Таке ось «асвабаждєніє» приніс войовничий сусід на Сумщину.