Ще 16 жовтня 2013 року виконком Житомирської міськради задовольнив клопотання Генерального консульства Республіки Польща у м. Вінниці про встановлення пам’ятника Ігнацію Падеревському — видатному польському державному діячеві та всесвітньовідомому музиканту-віртуозу. З подачі нині вже відправленого у відставку міського голови Житомира Володимира Дебоя рішення ухвалили без громадського обговорення і навіть затвердження сесії міськради. Мотиви цілком зрозумілі, бо ні житомиряни, ні депутати навряд чи погодились би на встановлення у центрі міста монумента людині, яка була не лише видатним митцем, а й очолювала уряд Польщі у період збройної агресії проти Західноукраїнської Народної Республіки та окупації поляками Галичини.
Утім, за перипетіями подій, що врешті-решт призвели до Революції гідності, підкилимові рішення фактичного штабу регіоналів, яким був міськвиконком, залишились без реагування та з часом призабулися. Пристрасті спалахнули лише після того, як буквально днями перед самим входом до католицького храму святого Йоана з Дуклі авральними темпами спорудили підніжжя монумента Падеревському, загальна висота скульптурної композиції якому сягатиме 5,5 метра.
Промовистий факт, що першими свій протест висловили саме парафіяни-католики. Їхню позицію озвучив речник провінції святого Михаїла Архангела брат Патрік Оліх: «Польське громадське товариство хоче встановити перед храмом пам’ятник особі, що неоднозначно сприймає українське суспільство і яка не вписується в духовність католицької церкви».
Думка абсолютно вірна, бо фактично йдеться про те, щоб, наприклад, перед якимось із православних храмів Московського патріархату в Україні встановили монумент Петру І, Катерині ІІ чи Петру Столипіну — видатним діячам історії Росії, однак людям суто світським і, м’яко кажучи, не дуже шанованим українцями. До речі, навряд чи навіть у Польщі є хоч один приклад подібного поєднання святого з грішним, яким хочуть «збагатити» Житомир.
Ще більше спантеличує вибір саме Падеревського як символа польсько-українських духовно-культурних зв’язків на Житомирщині. Видатний музикант справді неодноразово приїздив у Житомир, де на схилі літ оселилися батьки майбутнього прем’єр-міністра Польщі, однак народився він на Вінниччині, де діє польське консульство, яке чомусь ініціювало спорудження пам’ятника Падеревському в сусідній області. Натомість у Житомирі понад десять років жив і плідно працював видатний письменник і оспівувач українського Полісся Юзеф Ігнацій Крашевський, якого заслужено називають польським Вальтером Скоттом. У Житомирі народився і завершив свій земний шлях видатний піаніст і композитор Юліуш Зарембський, а Бердичів — мала батьківщина прозаїка світової слави Джозефа Конрада (Коженьовського). Навіть уродженець Житомирщини видатний український поет Максим Рильський — поляк за етнічним походженням.
Це не повний перелік видатних особистостей, чиї імена справді об’єднують, а не роз’єднують українські й польські народи. Однак з незрозумілих причин маємо те, що маємо, — пам’ятник, що загрожує стати міною сповільненої дії для міської громади і навіть міждержавних відносин наших країн.
Не дивно, що виконувач обов’язків міського голови Житомира Любов Цимбалюк після проведення емоційного «круглого столу» між представниками зацікавлених сторін прийняла соломонове рішення — призупинити роботи зі встановлення монумента Падеревському. Не менш очевидно, що розв’язання проблеми, яка спонукає до припущень про цілеспрямовану провокацію, вже неможливе без участі дипломатичних відомств України і Польщі, без чого містечкова ухвала міськвиконкому дворічної давнини стане своєрідним запалом конфлікту на радість російському сусідові.