Вона хотіла, щоб діти кайфували від математики і здобували однаково якісну шкільну освіту, хоч би де жили: у великому місті чи маленькому селищі. Але її благородні плани перекреслила війна.

Агресія російських загарбників вже позбавила життя багатьох талановитих українців, які завдяки своїм здібностям могли б здобути славу рідній країні, принести в наше життя прогресивні погляди та ідеї. На жаль, серед загиблих не тільки військові, а й мирні громадяни. Однією з таких відважних людей була харків’янка Юлія Здановська.

Із листопада 2022 року вулицю у Києві, де частина студмістечка Київського національного університету імені Тараса Шевченка, названо ім’ям талановитого математика, вчительки та волонтерки Юлії Здановської. Саме на цій вулиці вона провела третину свого короткого життя, навчаючись спочатку в Українському фізико-математичному ліцеї, а потім на механіко-математичному факультеті КНУ.

Але серце її завжди належало рідному Харкову. Тут вона і загинула 3 березня 2022 року внаслідок ворожого ракетного удару по будівлі облдержадміністрації, де в той час була волонтеркою при штабі оборони міста. «Мам, я хочу бути тут», — це останні слова, які вона написала батькам. На момент смерті їй виповнився 21 рік.

Здібності і талант

«Прекрасна дитина, рудоволоса, весела, талановита. Ми її страшенно любили та завжди чекали вдома», — згадує доньку її мати Олена Винник. Із дитинства Юлія виявляла особливі здібності до математики, тому у п’ятому класі батьки перевели її з ліцею мистецтв, де вона навчалася, до харківського фізико-математичного ліцею. Там вона почала брати участь в олімпіадах з фізики й математики. На одній її помітили й невдовзі запросили до Українського фізико-математичного ліцею при Київському національному університеті.

За словами її мами, лист-запрошення надійшов поштою. Це був єдиний паперовий лист, який Юлія отримувала в житті. Потім дівчина неодноразово згадувала це й порівнювала із сюжетом  роману Джоан Ролінґ, де сова приносить лист-запрошення Гаррі Поттеру. Сам же київський ліцей вона називала українським Гоґвортсом.

Юлія Здановська поїхала до столиці, хоча рівень освіти в харківському ліцеї на той час був не гіршим. Однак у Києві був більш розвинений напрям інформатики, якою тоді зацікавилася дівчина. До кінця життя Юлія так і не змогла визначитися між математикою й інформатикою. Обидві науки її цікавили, а на їх вивчення вона витрачала майже весь вільний час.

Батьки хоч і непокоїлися, що треба відпускати 14-річну доньку саму до столиці, не могли їй завадити розвиватися. «Ми із чоловіком розуміли: якщо вона чогось хоче, то ми не можемо забороняти. Якщо хоче розвиватися, то їй треба надати таку можливість», — поділилася Олена Винник.

Крім наукових здібностей, Юлія Здановська мала високоморальні людські якості: доброту, порядність, самовіддачу, вміння вислухати співрозмовника. Ще з дитинства вона приєдналася до волонтерства. Разом з мамою, співзасновницею благодійної організації «Станція Харків», з 2014 року, від початку війни, допомагала біженцям з Донецької та Луганської областей. Переважно на канікулах, коли була вдома в Харкові, долучалася до організації заходів для дітей-переселенців та вела для них заняття з математики. 

У Юлії було загострене відчуття справедливості: вона прагнула зробити все правильно. Один з таких випадків дуже вразив досвідчених членів комісії всеукраїнської олімпіади.

В 11 класі Юлія проходила добір на міжнародну олімпіаду. Увійшла до 12 найкращих, що відкривало можливість потрапити до складу команди, але фактично віддала своє місце інший людині.

«Дуже важко підібрати слова про Юлю. Пригадую її яскравою, чесною, порядною. На всеукраїнській олімпіаді вона була 12-ю в рейтингу і мала потрапити на добір на міжнародну олімпіаду, про що всі мріють. За одну із задач їй поставили 7 балів. Вона прийшла на апеляцію і сказала, що в цій задачі журі помилилося, за критеріями в неї мало стояти 5 балів. Ми виправили, і вона стала 13-ю, не потрапивши туди, куди мріяла.

Ось така людина зараз на небі, звідти вже боронитиме Україну, як це вона робила все своє коротке, але яскраве життя», — поділився спогадами на своїй сторінці у фейсбуці професор кафедри обчислювальної математики КНУ імені Т. Шевченка голова всеукраїнської олімпіади з математики Богдан Рубльов.

Не потрапивши на міжнародну олімпіаду, Юлія Здановська 2017 року вирушила на Європейську дівочу математичну олімпіаду, яку виграла разом з командою, обійшовши суперниць з росії. На цій олімпіаді Юлія здобула особисту срібну медаль. Їй пророкували велике майбутнє вченого, професора в одному з найпрестижніших університетів світу або гарну роботу у всесвітньо відомих компаніях. Але вона обрала інший шлях.

Навчай для України

Під час навчання в ліцеї Юлія Здановська зацікавилася викладанням математики та інформатики. Щоліта їздила в літню школу «Мудрамакітра», а після 10 класу її запросили туди вже як викладача вести наймолодшу групу.

«Вона страшенно відповідально до цього поставилася. Схопилася за цю роботу, що навіть жодного разу не пішла на річку. Уранці заняття, згодом перевірка завдань. А потім вона сідала й до півночі готувалася на наступний день.

Затим в ліцеї допомагала проводити заняття в гуртку. У неї були особливі здібності до викладання. Її діти обожнювали, а головне — розуміли предмет», — згадує Олена Винник.

Після школи вона викладала в математичному гуртку «Кванта», для якого готувала власні навчальні програми з інформатики. Коли почалася пандемія коронавірусу, Юлія Здановська разом із друзями започаткувала онлайн-заняття для дітей з усієї країни. Юлія легко знаходила спільну мову з дітьми й хотіла, щоб вони кайфували від математики.

Саме це нове захоплення педагогікою змінило її плани на майбутнє. Замість факультету кібернетики, де до цього хотіла навчатися, Юлія вступила на механіко-математичний, диплом якого дає право викладання. Її завжди бентежило, що в Україні діти з маленьких міст і селищ не мають змоги здобувати високоякісну освіту та мати поглиблені знання, як їхні однолітки з обласних центрів.

Після захисту бакалаврської роботи Юлія призупинила навчання і приєдналася до програми «Навчай  для України», частини глобальної світової мережі Teach fоr all. У її межах залучають найкращих випускників і молодих спеціалістів різних галузей до вчителювання на два роки в малих містечках і селах, де вони відкривають нові перспективи для дітей.

«Мрія Юлі була забезпечити такий рівень навчання в кожній сільський школі, як у великих містах. Щоб зрозуміти систему освіти звичайної середньої школи зсередини, вона й пішла на цю програму. Так вона мала нагоду працювати і з власними програмами та відразу з перших днів роботи щось змінювати», — зазначила Олена Винник.

Юля поїхала працювати вчителькою інформатики в загальноосвітню школу села Юр’ївка на Дніпропетровщині й викладала в одному класі математику. У цій сільській школі Юлія Здановська встигла попрацювати пів року, але змогла пробудити любов учнів до своїх предметів і стати їхньою улюбленою вчителькою. Вона завжди з радістю допомагала їм. Коли через загострення пандемії школа перейшла на дистанційне навчання, вона віддала свій телефон одному з учнів, батьки якого не могли купити синові пристрій. Знайшла спонсорів для шкільних обідів для дітей з бідних родин.

У школі вона почала вдосконалювати комп’ютерний клас і створювати лабораторію робототехніки. На початку 2022 року обладнання вже було завезено, але попрацювати на ньому з учнями вона не встигла. Коли навесні діти повернулися до навчання, у вестибюлі на них чекав портрет Юлії Здановської, свічка пам’яті і хвилини мовчання. Їхня вчителька загинула…

Убите майбутнє

Коли почалася війна, Юлія була вдома, в Харкові. Кілька днів не знаходячи собі місця, вона побачила оголошення, що штабу оборони Харкова потрібні волонтери. Рішення прийняла за секунди. Зібравши необхідні речі, попрямувала до будівлі облдержадміністрації. Батьки намагалися відмовити її, розуміючи небезпеку, благали повернутися хоч би до Юр’ївки. Але переконати доньку не змогли — вона вже прийняла рішення.

Три дні вона ще поверталася ночувати додому. Але коли ситуація ускладнилася й почалися страшні обстріли міста і було введено комендантську годину, Юля залишилася у штабі і ночувала у сховищі. Після ракетного удару по будівлі Харківської облдержадміністрації 1 березня не злякалася. Друзі переконували виїхати, але вона відповіла: «Дякую, але я лишаюсь у Харкові до перемоги». Це було її останнім повідомленням.

Ніби відчуваючи лихо, 3 березня мати написала Юлії, що терміново потрібен програміст, який би створив можливості координувати роботу волонтерських хабів, і попросила доньку зайнятися цим. Але Юлія відмовилася, пообіцявши знайти потрібну людину.

Близько сьомої вечора в Харкові прогриміли вибухи. Одна з ракет влучила в подвір’я облдержадміністрації в той момент, коли група волонтерів та членів штабу оборони саме бігла до укриття. Загинуло тоді 12 людей.

Не отримавши ні ввечері, ні вранці повідомлень від доньки та не маючи жодної інформації, що трапилося, батьки й сестра вирушили її шукати. Біля облдержадміністрації тіл уже не було, однак лише через кілька днів вдалося дізнатися, до якого моргу відправили загиблих. Упізнати когось було неможливо. Юлію впізнали завдяки персню у вигляді ящірки, який вона ніколи не знімала. Родичам інших загиблих довелося робити тести на ДНК.

Але імена всіх, хто загинув того дня, досі не відомі. За словами Олени Винник, список так і не оприлюднено. Волонтерська організація «Станція Харків» веде пошук родичів загиблих 3 березня, щоб ушанувати їхню пам’ять, але зв’язалися лише із сім’ями п’ятьох.

Yulia’s Dream

Не забуде суспільство героїчну талановиту Юлію Здановську. Її загибель спричинила великий резонанс у всьому світі, адже багато людей знали її. У деяких країнах на мітингах проти російської агресії виходили із плакатом, на якому було фото Юлі. Її ім’ям називають навчальні програми та стипендії за кордоном. Для переможців Міжнародного конкурсу з інформатики «Бебрас» у Новій Зеландії встановлено почесні відзнаки імені Юлії Здановської, а в польському місті Кракові Ягеллонський університет заснував стипендію Юлії Здановської.

В Америці на пам’ять про неї факультет математики Массачусетського технологічного інституту оголосив про організацію безплатного освітнього проєкту Yulia’s Dream для талановитих старшокласників з України.

«Я сама не розуміла, наскільки Юля була відома не тільки в Україні, а й у світі. Коли написали з Массачусетського технологічного інституту, що хочуть назвати програму навчання її ім’ям і чи ми, її батьки, не проти дати на це дозвіл, у нас був шок. Звідки її знали в цьому інституті й інших університетах світу? — поділилася мати Юлії. — Багато було дзвінків і від журналістів з іноземних видань. Дуже важко було в ті перші дні спілкуватися, але ми не відмовляли, адже розуміли, що смерть Юлі не може бути марною. Якщо її ім’я щось означає для західних країн, якщо вони її знають, то її голос має звучати».

Мрії та ідеї Юлії щодо вдосконалення української системи освіти живуть завдяки її навчальним програмам, друзям і колегам, які продовжують справу. У промові на церемонії нагородження медаллю Філдса на міжнародному конгресі математиків українська професор Марина Вязовська сказала: «Коли помирає хтось такий, як Юлія, це ніби помирає майбутнє». Україна втратила талановиту людину, яка могла б у майбутньому змінити світ на краще.

Насамкінець. Наслідки війни, що триває, страшні. Гине молоде покоління українців — тих, хто народився і вже виріс у незалежній державі, на кого ми покладали великі сподівання. Це майбутні видатні науковці, педагоги, лікарі, актори і музиканти, письменники і кінорежисери. І просто українці, які люблять свою країну. Ми не маємо права забути, що вони за своє коротке життя намагалися додати в цей світ і зробити Україну процвітаючою, з високим потенціалом і рівнем життя.

Борис БРЕСЛАВЕЦЬ
для «Урядового кур’єра»