Тоталітаризм — у нас це неможливо? Не варто розслаблятися, загроза тоталітаризму існує, доки є охочі його запровадити. Наочний приклад — наші східні сусіди, які після нетривалої спроби побудувати в себе демократичне суспільство радісно скотилися в болото дрімучої диктатури.
Щоправда, є ознаки того, що політику Путіна схвалює значно менша кількість населення, ніж стверджує офіційна московська пропаганда. Але ще менше тих, хто має достатньо сили духу відверто заявити про свою незгоду. І зовсім мало людей, що мають тверду систему поглядів, відмінну від офіційної, і здатні послідовно й публічно її обстоювати.
Темі насильства тоталітаризму над свідомістю присвячено виставку «Утопія тоталітаризму. Реальні світи Орвела: від СРСР до РФ», що відкрилася днями в Національному музеї історії України. Тут сплелися воєдино химерні образи з відомого роману Джорджа Орвела «1984» і жахливі реалії радянського минулого, які, на жаль, досі є дороговказом деяким нашим співвітчизникам.
Сам письменник не приховував, що ідея його твору навіяна саме сталінським тоталітаризмом. Він взяв рік написання роману — 1948-й, переставив цифри, переніс дію з Росії на територію рідної Великобританії і довів ідею знищення особистості до крайнощів.
До чого тут Україна? Куратор виставки старший науковий співробітник відділу історії України ХХ ст. Національного музею історії України Андрій Гуменюк зауважує, що з 1920-х років триває знищення нашого національного духу через нав’язування чужих ідей та переконань — спочатку більшовицькою, а тепер путінською Росією. Ось чому ідея виставки актуальна. Її організовано переважно силами працівників музею під керівництвом генерального директора Тетяни Сосновської і з його фондів з допомогою друзів та двох спонсорів — приватних фірм, які безкоштовно виготовили деякі елементи експозиції.
Основна ідея виставки — навіть не так самі репресії, людські жертви, фізичне знищення людей, як знищення їхнього духу і думки. Адже головна мета тоталітарної пропаганди — замінити в голові кожного громадянина здатність самостійно мислити набором готових штампів. Те, що ці ідеологічні штампи часто не тримаються купи, суперечать здоровому глузду і один одному, не має жодного значення.
Ось чому неможливо обґрунтовано сперечатися із захланним громадянином Московії, «ватником»: те, що не входить до системи закладених у його голову штампів, він просто не сприймає. Тож гасло, яке зустрічає відвідувачів, — «Твій розум вільний?» — недарма має в кінці знак запитання.
Нашу особливу увагу привернув стенд, присвячений вихованню дітей за умов тоталітаризму: їх навчають не поваги до родинних та загальнолюдських цінностей, а наполегливо дресирують на роль вірних прислужників режиму, вояків — загарбників та борців з інакомисленням. Сьогоднішні дитячі візочки у вигляді танків на вулицях російських міст — хіба не підтвердження?
Тему насильства над людським духом і думкою чудово ілюструє серія гравюр, виконаних молодим художником Андрієм Шостаком. У розмові з нами автор зазначив, що гравюри навіяні вже згаданим романом, але це не ілюстрація до нього, радше відтворення головної ідеї. На особливий захват заслуговує те, що ці гравюри — дипломна робота митця. Тож надалі на нас очікують ще багато шедеврів його авторства. Принаймні ми висловили йому таке побажання.
Додамо, що аналогії радянської дійсності з образами Орвела підкреслюють гасла над гравюрами, запозичені з роману і актуальні для тоталітарної пропаганди: «Війна — це мир», «Свобода — це рабство», «Неуцтво — це сила» тощо. Кремлівська пропаганда не взяла цих гасел на озброєння лише тому, що вони надто вже відомі. Але ретельно їх дотримується.
Привертає увагу цікава композиція, яку створила співробітниця музею Тамара Шевчук: на чотирьох листах прозорого пластику зображені у фас в однаковому масштабі Ленін, Сталін, Путін і Великий Брат з роману Орвела. Якщо дивитися в потрібному ракурсі, вони зливаються в одне обличчя — лик тоталітаризму.
Щоб опиратися впливу тоталітарної пропаганди, треба мати силу духу, тверді, непохитні переконання і здатність до опору на рівні свідомості. Виховувати в себе ці якості радимо на прикладі реклами, адже вона дедалі активніше використовує найгірші методи ідеологічної пропаганди: так само криклива, агресивна й відверто примітивна. Тож щоб опиратися її впливу, так само потрібна сила волі. Тренуймося!
Володимир КОЛЮБАКІН,
Володимир ЗАЇКА
(фото),
«Урядовий кур’єр»
Ми в Google+