Директор Державної соціальної
служби для сім'ї, дітей та молоді
Наталія ЛУК'ЯНОВА

Нещодавно редакція "УК" отримала схвильований лист від киянки Тетяни Герасько - бабусі 20-річного Олександра. Її онук не навчався і не працював, навіть на вулицю виходив зрідка, а весь час проводив за комп'ютером. У молодої людини сформувалася залежність, яку психологи називають ігроманією. "Як зарадити хлопцю?" - у відчаї запитувала жінка. Ми звернулися із цим запитанням до Державної соціальної служби для сім'ї, дітей та молоді. І вже за кілька днів спеціалісти районного центру соціальних служб для сім'ї дітей та молоді завітали до родини Гераськів. Хлопцеві пообіцяли допомогу в пошуку роботи та направили на курси для осіб із психозалежностями. Ці курси безкоштовні й діють у різних районах Києва. Там можна поспілкуватися зі спеціалістами, отримати рекомендації психолога. Тож вдячна бабуся врешті віднайшла душевний спокій. А кореспондент "УК" вирішила докладніше розпитати директора Держсоцслужби Наталію Лук'янову про роботу, яку проводять спеціалісти центрів соціальних служб з молоддю, дітьми та сім'ями.

- Наталіє Леонідівно, коли і для чого була створена очолювана вами служба?

- На виконання завдань, проголошених Декларацією "Про загальні засади державної молодіжної політики в Україні", у 1992 році були створені центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді. Вони покликані допомагати людям, які опинилися у складних життєвих обставинах.

- Чи змінювалися напрями та форми роботи за цей час?

- Так, за 18 років діяльність центрів соціальних служб суттєво змінилася. Ми починали з організації масових заходів, проводили "психологічні десанти" у військових частинах і займалися вторинною зайнятістю молоді. А нині перетворилися на соціальні структури, працівники яких володіють сучасним інструментарієм допомоги дітям, молоді та сім'ям, і роблять це, що надзвичайно важливо, разом з ними.

Колись здавалося, що проблеми наркоманії, епідемія ВІЛ/СНІД не стосуються нашої країни. Тепер не тільки усвідомлюємо масштабність цих явищ, а й разом зі світовою спільнотою намагаємося обмежити їх поширення всіма досяжними способами. Хоч як не прикро, ознакою часу стали такі терміни як "соціальне сирітство" і "торгівля людьми". Ми визнали потреби людей з інвалідністю. Відкрито почали говорити з підлітками про безпечні сексуальні стосунки. Усвідомили, як складно повернутися до звичайного життя людині, яка кілька років провела за гратами. Вибір цих та інших напрямів діяльності центрів соціальних служб диктувало життя.

- Чим конкретно займаються фахівці центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді?

- Виявляють сім'ї, дітей та молодь, які опинилися у складних життєвих обставинах, вивчають їхні потреби, визначають необхідні методи допомоги та потребу в конкретних соціальних послугах. Також сприяють розвитку сімейних форм влаштування дітей-сиріт. Це пошук та навчання кандидатів у прийомні батьки і батьки-вихователі дитячих будинків сімейного типу, їх соціальне супроводження. Працівники потужної системи центрів соціальних служб (1,8 тис. в усіх регіонах України) запобігають поширенню соціального сирітства, дитячої бездоглядності, злочинності, наркоманії, епідемії ВІЛ/СНІД тощо.

А ще працюють 82 заклади соціального обслуговування, підпорядковані центрам соціальних служб. Це соціальні гуртожитки для дітей-сиріт та позбавлених батьківського піклування, де вони можуть тимчасово проживати. Центри матері та дитини - для жінок, які мали намір відмовитися від новонароджених. Є також центри соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями, соціально-психологічної допомоги, в яких знаходять притулок жертви насильства та інші люди, які потрапили в складні життєві обставини, для ВІЛ-інфікованих дітей та молоді.

- Які маєте здобутки у своїй роботі за минулий рік?

- Назву лише найвагоміші. Понад 7 тисяч (90%) випускників інтернатів та шкіл соціальної реабілітації пройшли курс підготовки до самостійного життя. Це допоможе їм у працевлаштуванні, веденні домашнього господарства, прийнятті життєво важливих рішень, коли поруч вже не буде вчителів чи вихователів.

Спеціалісти центрів соціальних служб допомогли майже 50 тис. осіб, які перебували у конфлікті із законом (відбувають покарання у місцях позбавлення волі, засуджені до покарань, не пов'язаних із позбавленням волі, звільнені): відновили їхні соціальні зв'язки, вирішили житлово-побутові проблеми, влаштували на роботу або навчання. Важливо, що більшість цих людей, які раніше вживали наркотики, добровільно й свідомо відмовилися від згубної звички.

В усіх регіонах України працюють майже 500 спеціалізованих формувань "Мобільний консультаційний пункт", які "доставляють" соціальні послуги населенню у віддалені райони, сільську та гірську місцевість. Майже 20 тис. разів у 2010 році спеціалісти виїжджали у понад 12 тис. населених пунктів.

По допомогу до служб соціально-профілактичної роботи звернулося 39 тис. осіб, які вживають психоактивні речовини, причому переважна більшість - ін'єкційні наркотики. Зниження у 2010 році на 1,4% темпів поширення ВІЛ-інфекції серед цих осіб - також і наше досягнення.

- Розкажіть, будь ласка, історію конкретної родини, якій допомогла служба, з тих, що вам найбільше запам'яталися.

- Будь-яка залежність (алкогольна, наркотична, ігрова) не виникає сама собою - це результат сукупності життєвих негараздів, не здолавши які, людина потрапляє в їх тенета. Тому й допомогу слід надавати комплексну.

Неповну сім'ю (мати і неповнолітній син), що потрапила у складні життєві обставини, районна служба у справах дітей направила до районного центру соціальних служб. З'ясувалося, що мати безробітна, вихованням сина не займається. Хлопчик часто прогулював школу, тому до наступного класу його не перевели. Як наслідок, у дитини - психічні розлади, у матері - відчай і відчуття безвиході.

Сім'ю негайно взяли під соціальний супровід: почали налагоджувати сімейні стосунки, сприяли наданню гуманітарної допомоги та додатковим заняттям хлопчика з педагогами. Спочатку спеціалісти відвідували сім'ю щотижня і виявили, що мати зловживає алкоголем, має хронічні захворювання, які часто загострюються і супроводжуються тяжкими нападами. За клопотанням центру соціальних служб жінку направили на лікування. З нею також працював психолог, який порадив узяти участь у тренінгах при жіночому клубі. Це допомогло жінці повірити в доброту людей, відновити психологічні та фізичні сили, підвищити самооцінку, усвідомити відповідальність за свої вчинки та виховання сина. Жінка стала активною учасницею заходів, які проводили працівники центру.

Згодом їй допомогли влаштуватися на роботу. Зароблені гроші вона вчилася правильно витрачати за допомогою соціального працівника. Розпочала ремонт житла, стала приділяти увагу синові, власному здоров'ю. У сина покращились успішність, психологічний та фізичний стан.

Соціальний супровід цієї сім'ї тривав понад рік. Тепер мати працює, дитина навчається. Вони разом мріють про здобуття вищої освіти. Нещодавно закінчили ремонт, у хлопчика тепер є окрема затишна кімната та все необхідне. Мати продовжує співпрацювати з районним центром - нині вже як волонтер. А як отримувач послуг вона оцінила їх ефективність на "відмінно".

Випадок на перший погляд звичайний, але за ним - копітка повсякденна робота соціальних працівників. Саме вони змогли активізувати людину, яка зневірилася, а тепер готова до самостійного розв'язання життєвих проблем. Повторю улюблену фразу фахівців соціальної сфери: людині дали не рибу, а вудку, щоб рибу вона зловила сама.

- Якої підтримки від держави потребує очолювана вами служба, щоб її працівники могли працювати з повною віддачею?

- Однозначно, підтримка державою діяльності та потреб соціальних закладів конче потрібна. Всі наші інновації підкріплені законодавчою базою, прийняття якої - також переважно наша ініціатива. Зокрема, у 2010 році, визнаючи актуальність впровадження посади соціального фахівця на селі (аби наблизити соціальні послуги до громади), Держсоцслужба запропонувала чіткий механізм фінансування центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді за рахунок місцевих бюджетів, а тому зініціювала зміни до Бюджетного кодексу. На жаль, наші пропозиції були враховані лише частково.

Непокоїть і невизначеність статусу центрів соціальних служб на регіональному рівні, й удосконалення чинного законодавства в частині фінансування закладів, які надають соціальні послуги сім'ям, дітям та молоді в територіальних громадах, і насамперед на селі. Всі, від кого залежатимуть остаточні рішення у впровадженні адміністративної реформи, повинні пам'ятати: держава має гарантувати надання безоплатних соціальних послуг через існуючу мережу спеціалізованих служб та закладів і підготовлених спеціалістів, з досвідом роботи.

- Що б ви порадили сім'ям, молодим людям?

- Пам'ятати, що у життєвих негараздах вони не самотні! За потреби звертайтеся до центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, і ми допоможемо здолати складні життєві обставини, налагодити стосунки між батьками та дітьми, надамо підтримку. Ми доступні і мобільні, готові працювати з вами у закладі, йти у сім'ю, виїжджати у віддалені райони. Гарантуємо професіоналізм та конфіденційність соціальних послуг, які надаємо.

ДOСЬЄ "УК"

Наталія ЛУК'ЯНОВА. Народилася у м. Красний Лиман Донецької області. Закінчила Київський університет ім. Т. Шевченка за спеціальністю "прикладна математика" та Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова за спеціальністю "психологія". До 2008 року працювала заступником директора та директором Благодійної організації "Фонд профілактики хімічних залежностей та СНІДу". З березня 2008-го - директор Державної соціальної служби для сім'ї, дітей та молоді. На громадських засадах входить до складу Міжвідомчої комісії з питань охорони дитинства, Національної ради з питань протидії туберкульозу та ВІЛ-інфекції/СНІДу, Національної координаційної ради по боротьбі з наркоманією при Кабінеті Міністрів.