Україна повертається до джерел своєї історії. Оприлюднюють нові факти, з погляду сучасності трактують уже відомі. Але мало констатувати, визнавати, захоплюватись. Які висновки робимо з минулого, чого вчимося?
Це засідання художньої ради в Київському національному університеті технологій та дизайну було особливим. Творчі роботи оцінювали замовники — представники Чорнухинської громади — земляки Григорія Сковороди. У ході уточнень, дискусій, з’ясування обставин виробляли стратегію художнього оформлення батьківщини філософа до його 300-річчя.
Ініціював роботу академік НАПН України ректор КНУТД Іван Грищенко, який за покликом серця раніше побував у Чорнухах. Ознайомився із селищем, побував у музеї Григорія Сковороди. А потім зробив те, чого до нього ніхто не робив. «Чим університет може допомогти в підготовці до ювілею великого українця?» — запитав.
Тоді й з’ясувалося, що потрібне художнє оформлення багатьох об’єктів у музеї й селищі. Коштів на це у громаді бракує.
— Пригадаймо давню традицію, — сказав Іван Грищенко. — Народна толока була в селі символом єднання громади. Ось і ми її започатковуємо створенням ескізів для оформлення заходів до 300-річчя Григорія Сковороди.
Через деякий час земляків народного мудреця запросили в університет оцінювати зроблене. Спостерігаючи за розмовою, відчував, що ректора радує не лише вдале виконання обіцяного. Мудрий наставник дивився глибше.
— Ми живемо в дуже складний перехідний період, — ділиться думками Іван Михайлович. — Майбутнє України залежить від вибору молоді. А що вона бачить? Трибунний патріотизм і втечу активної частини населення за кордон шукати кращої долі.
Бракує об’єднавчого стрижня. Ним може і має стати філософія щастя Григорія Сковороди. Щоб бути щасливим, твердив він, не треба їздити за моря, колінкувати перед сильними світу цього. Щастя завжди і всюди з тобою, його треба пізнати. Звернення до праць філософа — дороговказ духовного єднання народу.
Григорій Сковорода — символ нації. Про це час від часу згадують. Але в державі мало роблять для того, аби жити за його принципом. В університеті ми даємо студентам не лише професію, а прагнемо підготувати до життя так, щоб бути щасливими. Сковорода в цьому помічник. Щоб глибше його розуміти, вирішили залучити їх до підготовки ювілею мудреця. Як? Сковорода писав, що наука живе в діянні. Пам’ять теж. Отже, маємо не лише словом, а й ділом залучати до підготовки ювілею. Оформлення об’єктів на його батьківщині — це духовна наснага і водночас професійна практика.
Мудро? Так. Заклично для наслідування? Безперечно. У дусі Сковороди? Однозначно. І це саме та іскра, яка за належної підтримки може перерости в полум’я духовного єднання народу. Бо ювілей — не лише вдячні слова.
Загальновизнано, що Сковорода — філософ європейського рівня. Його вивчають в університетах, славлять з найвищих наукових трибун. Звісно, нащадки прагнуть знати не лише твори мудреця, а й звідки він родом, як жив, яким було оточення. Відповіді на ці запитання покликаний давати музей в Чорнухах Полтавської області, де народився ювіляр.
Музей багатий змістом, але бідний на відвідувачів, хоч і розташований у серці України. Причина проста: ні на обласному, ні на державному рівнях виховного значення, його пізнавальної суті, мабуть, не розуміють. А звідси й байдужість до перлини національної гордості. Був музей районним, після децентралізації набув статусу селищного.
Багато років тому цю тему неодноразово порушував журналіст лауреат Шевченківської премії Володимир Стадниченко. Він писав, що Сковорода словом істини очищає нашу свідомість, долучаючи до мудрості. І робив висновки: наша національна мета — духовна сковородизація всієї України. Цій великій справі має служити музей у Чорнухах, який слід повернути в національне культурне коло. Повернули. Але не вгору, а вниз. Чим це загрожує? Занепадом. Адже громада не може забезпечити належне фінансування. Тим більше під час підготовки до ювілею. А йдеться не лише про будівлю і територію музею. Проблема значно ширша і глибша.
Гадаю, не заперечуватимуть: бувають ювілеї, на яких найгучніше співають соловейком гості, що славлять не іменинника, а хочуть привернути увагу до себе, возвеличитися на його імені. Подумалося про це не випадково.
Сковорода-філософ дав нам головне: ключ до критичного знання світу, моральні й духовні устої. Вони актуальні й через три століття. А чи йдемо ми за Сковородою?
Від ювілею до ювілею на всіх рівнях повторюють, що Сковорода — наш прапор. Якщо так, то чому, піднявши його, не керуємося в житті тим, до чого він кличе?
Державний проєкт «Сковорода-300» має у назві слова «формування духовно-технологічних районів-символів України». Правда, здорово?
Зрозуміло, що мала батьківщина філософа має бути праматір’ю тих символів. Що ж маємо? Пройдімося Чорнухами і навколишніми селами. Занепад. За останні 30 років у колишньому райцентрі закрили всі підприємства, які раніше працювали. Зате відкрили: а) центр зайнятості, б) магазин ношеного одягу з Європи. У селах гинуть цілі вулиці. Люди втікають від безробіття, хто куди може.
Тож говорити треба не лише про урочисте засідання з нагоди 300-річчя філософа. Полтавщина і зокрема землі Чорнухівської громади — багатющий край. Чорноземи, нафта, газ, будівельні матеріали — все є. Останні 30 років бракувало господаря. «Любі друзі», які змінюють одні одних у керівних кріслах, втіленням у життя філософії щастя Сковороди не переймаються. Вони сповідують особистий інтерес. Їхній «патріотизм власної кишені» посіяв у народі зневіру й апатію. Тож треба не згадувати Сковороду до чергової дати, а жити за його принципами.