З вересня цілий пакет підзаконних актів, які мають «підперти» Закон України «Про вищу освіту», вариться у бюрократичному котлі, «узгоджується». Міносвіти як може підштовхує цей процес. Про це на експертній зустрічі, що відбулась у студії комунікативного центру уряду, розповіла перший заступник міністра освіти і науки Інна Совсун. Завдяки телекомунікації участь у зустрічі взяли освітяни Львова, Дніпропетровська, Одеси, Харкова.
На тому, що проблема боротьби з бюрократією дуже актуальна для вишів, наголосив і ректор Одеського національного економічного університету Михайло Звєряков: «Виші нині потребують нормативних змін, що залежать від скасування певних наказів і листів іноді двадцятирічної давності. Потрібні зміни до Бюджетного кодексу, які дають змогу розпоряджатися коштами університету. Доки чекатимемо змін до Бюджетного кодексу, діятиме стара система фінансування вишу. І він буде дуже обмежений у використанні навіть тих коштів, які в нього є».
Серед документів, які гальмують упровадження нового закону, — усе ще формально не скасовані (хоч Міносвіти свою частину роботи зробило) накази про скасування кредитно-модульної системи та про організацію навчального процесу (надалі кожен виш самостійно вирішуватиме, як цей процес формувати). Чекає на свій кінець стара постанова КМУ про працевлаштування випускників. А ще освітяни й виробничники давно очікують оновлення переліку галузей, спеціалізацій та програм. Це дасть змогу нарешті утворити і затвердити нові норми навантаження на викладачів та студентів.
Ось що про останній напрям реформи говорить перший проректор Національного університету «Львівська політехніка» Володимир Павлиш: «Відповідно до нового закону, стандартизується перелік компетентностей, якими має володіти випускник. Основний виклик — перехід на нові освітньо-кваліфікаційні програми з першого вересня 2015-го. Щоб це було ефективно, нам необхідно хоч би до кінця липня мати перелік бакалаврських і магістерських спеціальностей. Адже навчально-методичні комісії мають сформувати перелік компетентностей, які пізніше проектуватимуться на перелік модулів навчальних дисциплін».
Колегу підтримує й ректор Львівського національного університету імені Івана Франка Володимир Мельник: «Для нашого закладу важливе завдання — виписати статут університету, створити штатний розпис, що враховуватиме 600-годинне навантаження і нові навчальні курси. І, звичайно, роботу над власними умовами прийому».
Власні, на мою думку, шкурні інтереси відстоювали на нараді директори технікумів. Зокрема вони наполягали на тому, щоб збереглася норма про особливі умови вступу до вишу для випускників технікумів. А оскільки у технікуми вступають без ЗНО, то утворюється лазівка для тих, хто не може скласти зовнішнє незалежне оцінювання.
А ось врахувати специфіку технічних вишів під час формування переліку спеціальностей та програм справді треба, фахівців із «землі», безумовно, варто долучати до такої роботи.
Обговорювали також новий порядок призначення стипендій; скасування або різке зменшення обсягу соціально-гуманітарного блоку навчальних програм з 1 вересня 2015 року в технічних вишах. Виникає запитання: куди податися викладачам? (У новому Законі «Про вищу освіту» немає норми про те, що у стандартах вищої освіти мають бути прописані обов’язкові дисципліни).
Ішлося й про відкритість конкурсів на заміщення вакантних посад. Так, на думку голови Центру дослідження суспільства Єгора Стадного, інформацію про конкурс слід оприлюднювати у ЗМІ, причому не просто в університетській багатотиражці.
Хтось може сказати, що ця нарада нічим не закінчилася — самі розмови. Але це не так. Такі наради — важлива частина роз’яснювальної роботи щодо закону, його змісту та впровадження. Як приклад важливості «розмов» загалом наведу реакцію вчителів однієї зі шкіл Київської області на лист із Міносвіти щодо рекомендованих змін до програми з історії. Зокрема у листі йшлося про доцільність відновлення у шкільному курсі інформації про ОУН-УПА (таваріщ Табачник цей розділ із програми свого часу просто викинув). Хтось із членів шкільного колективу недочитав, хтось скористався чутками. В результаті вся школа гула: «Усе прибирають, залишають лише про бандерівців». Лише після роз’яснень на Фейсбуці (хвала новим комунікаційним технологіям!) та серії телефонних розмов «буря» заспокоїлася. Тож із педагогами варто таки побільше спілкуватися. Та й з усіма іншими теж.