Діти, які зазирнули в очі війні, на перший погляд нічим не вирізняються з-поміж однолітків. Утім, у кожному маленькому серці жевріє страх: тільки б не відновилися постріли. А поки що вцілілі й напівзруйновані міста неподалік лінії фронту намагаються жити звичайним життям. Важливо, що дітвора все-таки відвідує школи, проте проблеми з навчальним процесом залишаються. У більшості навчальних закладів не вистачає вчителів із багатьох предметів.
Урок на межі
Коли на цю землю прийшла війна, частина педагогів повиїжджала. Молодь Донбасу кинули напризволяще, вона опинилася в інформаційному й культурному вакуумі. Адже дітям нікуди подітися у вільний час: не працюють гуртки, спортивні секції, немає кінотеатрів чи принаймні торгових центрів тощо.
Тому коли сюди почали приїжджати волонтери з освітянською місією, це стало для молоді ковтком свіжого повітря. Студенти, вчителі, молоді музиканти, актори, режисери, хореографи, спортсмени, художники з інших регіонів України відвідували школи Донбасу і проводили для учнів різноманітні цікаві творчі уроки, майстер-класи, разом танцювали, співали, просто спілкувалися. Ініціаторами стали волонтери з Литви, які на основі британського досвіду створили креативну навчальну програму і впродовж 5 років вчили за нею литовських школярів: задіяли 140 шкіл, майже 10 тисяч учнів та 1,5 тисячі педагогів. Програму підтримало міністерство освіти Литви та Євросоюз. Тепер литовці запропонували перенести свій досвід в українські реалії.
«Ми спостерігали за подіями в Україні, й у нас з’явилося бажання допомогти дітям Донбасу, — розповідає експерт програми «Творча співпраця» з Литви Мілда Лаужикайте. — Нам допомогло Посольство Литви в Україні, куди ми звернулися. І в зонах, постраждалих від бойових дій, разом з українськими волонтерами об’єднання «Новий Донбас» запровадили пілотний проект — створили асоціацію «Творчі зв’язки», що об’єднала понад 500 людей різних професій: художників, дизайнерів, журналістів, акторів, режисерів, істориків та інших. Ми проводили тренінги з волонтерами, а вони працювали з дітьми».
Геть стереотипи!
Спершу діти, і особливо місцеві педагоги, насторожено сприймали гостей, не розуміючи їхньої мети. І лише коли побачили щире бажання і завзяття волонтерів різних професій, все змінилося: люди, ізольовані духовно й культурно післявоєнною розрухою, пішли на контакт, почали вірити у щось світле, у їхніх серцях прокинулася надія.
Школярам замість звичного сухого зазубрювання шкільного матеріалу припав до снаги новий творчий підхід у веденні уроків: українські й литовські волонтери зламали стереотипи й навчили педагогів і учнів по-іншому ставитися до навчання, зробили його захопливим і неймовірно цікавим. «Це зовсім новий погляд на навчальний процес, — пояснює експерт навчальної програми «Творча співпраця» Вілья Навіцкаіте. — І діти, й дорослі зрозуміли, що можна здобувати знання, не лише читаючи підручник або слухаючи монолог учителя, а й через розв’язання власних соціальних проблем, дослідження природи чи історії рідного краю. Тобто вчитися не тільки у класі, а в безпосередньому контакті з навколишнім середовищем. Навчання через творчі якості дітей не лише дає освіту, а через контакт, спілкування надається й психологічна допомога учням. У результаті істотно змінилися стосунки вчителів з учнями, школи із суспільством».
Нестандартні уроки поступово змінювали ставлення учнів і вчителів. «Приміром, під час уроку англійської мови для початкових класів одна з волонтерок запропонувала дітям приготувати солодощі — цукерки рафаело, — пригадує Олена Прокопенко. — Щоб робити це разом, діти мали тільки англійською запитати або попросити щось з інгредієнтів. Тож і учні, і вчителька захоплюються, і через такий процес відбувається не лише навчання іноземної мови, а й реалізація творчих здібностей дітей. Це яскравий приклад, як можна змінити підхід до навчання і дати дітям головне — інтерес, мотивацію й водночас розкрити творчі здібності».
Олена Макаренко теж як волонтерка поїхала на Луганщину навчати школярів хореографії. «Не уявляєте, як сяяли радістю очі в цих дітей! На їхніх обличчях уперше за два роки з’явилася усмішка», — розповідає дівчина.
Музикант Іван Норожнов теж повернувся з Донбасу, де навчав школярів музики. Відшукував сховані на складах музичні інструменти й дуже зрадів, коли знайшов старе піаніно в чудовому стані. «Чому важливо приїжджати і контактувати з цими дітьми? Тому що, скажімо, у двох з трьох районів, де ми побували, музику не викладають зовсім, — каже Іван. — Цього культурного пласта немає, нема людей, які б навчали учнів. Тож населений пункт культурно вимирає, а діти як ніхто інший відчувають цей вакуум. Після спілкування з нами, після наших уроків деякі старшокласники навіть забажали після закінчення школи здобувати музичну освіту, щоб повернутися додому і викладати музику чи хореографію».
Гуманітарні технології
Звісно, новий підхід — не просто урок по-новому, вочевидь, це боротьба за молоде покоління Донбасу. «Це інновація, гуманітарна технологія, яка насправді коштує не дуже дорого і дає результат набагато більший, ніж величезні вкладення, — переконана керівник громадської організації «Новий Донбас» Лариса Артюгіна. — Ми дуже вдячні литовським колегам, посольству за те, що вони допомагають змінювати країну, вкладати зусилля у її майбутнє. Приємно, що суспільство небайдуже, і до роботи долучається дедалі більше людей. Україні потрібні не стільки мілітарні технології, скільки гуманітарні. Реалії демонструють, наскільки це важливо, адже ми повинні виграти не лише війну, а й боротьбу за майбутнє покоління».
До навчання дітей Донбасу активно долучаються студенти Києво-Могилянської академії й Київського національного університету ім. Т. Шевченка. Волонтери планують звернутися й до педагогічних університетів України, щоб керівництво цих вишів допомогло організувати практику майбутніх педагогів у постраждалих регіонах. Зокрема, неподалік у Старобільську працює переміщений Луганський національний університет ім. Т. Шевченка. Студентам потрібна практика, а школярам — педагоги. Адже особистий контакт важливіший за матеріальну підтримку, оскільки потрібно змінювати обставини, світогляд цих людей, їхні погляди.
«Владі важко впоратися з тими викликами, які існують на постконфліктних територіях Донбасу, тож молоді литовці разом з українськими колегами поїхали у віддалені майже ізольовані райони, мешкали там і щодня навчали дітей, — каже посол Литви в Україні Маріус Януконис. — Великий сенс у тому, щоб робити це через молоде покоління. Тож запрошуємо колег з інших країн Євросоюзу приєднуватись до нас і допомагати українським дітям».
Фізиками, хіміками, філологами й істориками школи більш-менш укомплектовані. Проте гостра потреба у вчителях англійської мови, інформатики, музики, фізкультури. Тож волонтери звертаються до всіх небайдужих українців, готових хоч на певний час поїхати у школи Донеччини й Луганщини, долучатися до проекту. Для цього не обов’язково бути педагогом — волонтером може стати кожна людина, яка поділиться вміннями й навичками. Адже там на вас дуже чекають діти з відкритими серцями. Ці школярі хочуть здобувати нові знання, реалізувати таланти, чекають на мир та сподіваються на світле майбуття. А головне, прагнуть відчути, що їх не кинули напризволяще, вони потрібні Батьківщині — Україні.