ДОСЛІДЖЕННЯ

Шість тисяч років тому бессарабське літо було ще  посушливішим, доводять унікальні знахідки  на  острові посеред Дністра 

Сімдесяті роки минулого століття остаточно визначили долю прибережних просторів каньйонної частини Дністра: їх мали затопити під час будівництва каскаду ГЕС. Але перед тим, як навіки опинитися під багатометровою товщею води, вони встигали повідати свої таємниці з глибин часу.

"Копати" науковцям допомагають студенти і волонтери. Фото Олександра ЧОРНОГО

Перша мелодія в першому шатрі

Світової слави зазнала знахідка Дністрянської палеолітичної експедиції Інституту суспільних наук АН України, яка нині є однією з еталонних для вивчення розвитку первісної людини кам’яної доби. Проводячи розкопки, що їх досі вважають одними з найбільших на території Східної Європи, поблизу села Молодове (тепер воно на дні Дністровського водосховища), фахівці під керівництвом  доктора історичних наук Олександра Черниша на глибині понад 10 м і на площі 210 кв. м уперше у світовій практиці виявили відкрите (не печерне) поселення неандертальців. Їхнє житло, а це, можна сміливо стверджувати, перша (принаймні перша нам відома) збудована споруда, являло собою овальної форми шатро площею 40 кв. м, складене з гігантських кісток мамонта, обтягнутих шкірою. Краї первісного намету  його мешканці вважали за потрібне обкласти черепами й бивнями цих велетенських тварин.

Але на цьому дива не закінчилися. Знахідки на стоянках Молодове І і Молодове V надали, як зазначив в археологічному звіті професор О. Черниш, «нові матеріали для висвітлення проблеми походження мистецтва, часу його виникнення та характерних проявів». У руках археологів опинилося три сопілки з рогу оленя (абсолютний час — понад 17 тис. років). Перші справжні музичні інструменти мали сім поперечних отворів, поздовжній і глухий кінець та сліди поперечного обв’язування й були «здатні відтворювати серію звуків, що можуть скласти мелодію».

Дренаж чи жертовник?

Цього року, за планом зведення Дністровської ГАЕС, у зону затоплення потрапив і невеличкий острівець поблизу села Ожеве, що в Сокирянському районі Чернівецької області. За законом, фахівці повинні були спочатку провести там охоронні археологічні дослідження. На острів виїхала Дністровська комплексна археологічна експедиція Інституту археології Національної академії наук України під керівництвом молодшого наукового співробітника Дмитра Черновола.

— Ми сподівалися тут на трипільські знахідки. Їх часто можна відшукати у цих краях, — розповідає Дмитро Костянтинович. — Проте на Дністрі так званий період В І (початок середнього розвитку) досліджували дуже мало і дуже давно. У 80-х роках минулого століття поновили було розкопки поблизу села Василівка, які доповнили наші уявлення про цей період розвитку трипільського населення. І ось доля піднесла нам нечуваний дарунок. Ми натрапили на пам’ятку Трипільської культури 4300—4200 років до нашої ери. Це знахідка надзвичайної цінності, аналогів якій нема. Залишки давнього поселення дуже добре збереглися, вони без пізніших нашарувань. Це дало змогу зробити справжні археологічні відкриття.

Як зазначає Дмитро Черновол, завдання сучасної археології — не тільки віднайти історичні артефакти, матеріальні сліди давніх культур, а й відтворити цілком картину тодішнього життя: які були кліматичні умови, як до них пристосовувалися люди в побуті, у господарських справах, за рахунок чого досягали господарського успіху, які у них були уподобання тощо.

— На наше запрошення видатний український палінолог зі світовим ім’ям професор Наталія  Герасименко провела за допомогою споро-пилкового аналізу дослідження мікроскопічних рослинних залишків — спор і зерен квіткового пилку, — розповідає науковець. — Тепер можемо з упевненістю сказати, що клімат тут був досить засушливим.

Розкопки, що їх ведуть на площі 1800 кв. м і на глибині залягання культурного шару трохи більш як метра, поставили перед ученими кілька загадок. Одна з них — дивні земляні споруди, що нагадують перехрещені вимазані глиною рівчаки.

— Спочатку ми вирішили, що вони суто господарського призначення, приміром, такий собі дренаж довкола давнього трипільського селища, — розповідає Дмитро Черновол. — Потім узяла гору версія про сакральний зміст дивної знахідки. Але зовсім недавно ми  натрапили на ще одну таку саму систему, розташовану неподалік. Одразу постало запитання: якщо це культовий об’єкт, то чому виникло його повторення?

Окрім традиційних знарядь із кремнію і кістки, різноманітних прикрас, гончарного посуду (почасти дуже добре збережених глечиків із художніми орнаментами і без них), познаходили й чимало дивних, вірогідно, ритуальних предметів, призначення яких ще треба розгадати. Приміром, чималі глиняні хрести, подвійні керамічні посудини, однотипні фішки, ніби для якоїсь гри, і навіть глиняні дошки. Потрапили до археологів і п’ять мідних виробів, рідкісних для трипільських поселень на території України, — вцілілий рибальський гачок, уламки шила й намистина.

Жили наші предки, як би ми тепер сказали, в стандартизованих двоповерхових котеджах. Шість будівель цього трипільського поселення збереглися частково, а чотири — цілковито разом з печами, жертовниками, фрагментами орнаментів на відштукатурених стінах і з залишками посуду.

Фулбрайтівський рекорд

Археологічна експедиція на дністровському острові — міжнародна. У її складі є  науковці з Кишенева. А доктори Дастін Кілер та Томас Харпер приїхали зі США, з університету Баффало. Зацікавився культурою Трипілля ще один американський учений з українським родоводом директор Програми академічних обмінів ім. Фулбрайта професор Мирон Стахів.

В експедиції, до речі, працює троє фулбрайтівських науковців: співробітники Київського інституту археології НАНУ Яків Гершкович, Олександр Дяченко та вже згадуваний Дастін Кілер. Учені в один голос запевняють, що матеріали розкопок на дністровському острові дають змогу впритул підійти до розв’язання комплексу актуальних проблем давніх культур Балкано-Дунайського кола та їх периферії.

Поважним науковцям допомагають студенти-практиканти та волонтери з Острозької академії, державних педагогічних університетів Вінниці та Житомира. Роботи багато. Треба встигнути все зафіксувати, здобути максимально можливий обсяг інформації й матеріалу, поки острів ще не зник під водою.