Документи, що підтверджують країну походження товару
Документами, що підтверджують країну походження товару, є:
- сертифікат про походження товару;
- засвідчена декларація про походження товару;
- декларація про походження товару;
- сертифікат про регіональне найменування
товару.
Країна походження товару заявляється (декларується) органу фіскальної служби шляхом подання оригіналів документів про походження товару (ч. 2 ст. 43 Митного кодексу України).
Сертифікат про походження товару — це документ, який однозначно свідчить про країну походження товару і виданий компетентним органом даної країни або країни вивезення, якщо у країні вивезення сертифікат видається на підставі сертифіката, виданого компетентним органом у країні походження товару
(ч. 3 ст. 43 МКУ).
У разі втрати сертифіката приймається його офіційно завірений дублікат.
Засвідчена декларація про походження товару — це декларація про походження товару, засвідчена державною організацією або компетентним органом, наділеним відповідними повноваженнями (ч. 5 ст. 43 МКУ).
Декларація про походження товару — це письмова заява про країну походження товару, зроблена у зв’язку з вивезенням товару виробником, продавцем, експортером (постачальником) або іншою компетентною особою на комерційному рахунку чи будь-якому іншому документі, який стосується товару (ч. 6 ст. 43 МКУ).
Сертифікат про регіональне найменування товару — це документ, який підтверджує, що товари відповідають визначенню, характерному для відповідного регіону країни, та виданий компетентним органом відповідно до законодавства країни вивезення товару (ч. 7 ст. 43 МКУ).
У разі якщо в документах про походження товару є розбіжності у відомостях про країну походження товару або органом фіскальної служби встановлено інші відомості про країну походження товару, ніж ті, що зазначені у документах, декларант або уповноважена ним особа має право надати органу фіскальної служби для підтвердження відомостей про заявлену країну походження товару додаткові відомості (ч. 8 ст. 43 МКУ).
Такими додатковими відомостями є відомості, що містяться в товарних накладних, пакувальних листах, відвантажувальних специфікаціях, сертифікатах (відповідності, якості, фітосанітарних, ветеринарних тощо), митній декларації країни експорту, паспортах, технічній документації, висновках-експертизах відповідних органів, інших матеріалах, що можуть бути використані для підтвердження країни походження товару (ч. 9
ст. 43 МКУ).
Відповідальність за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД
Порядок розрахунків в іноземній валюті при здійсненні експортно-імпортних операцій та відповідальність за недотримання термінів розрахунків визначено Законом України від 23 вересня 1994 року №185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті». Зокрема, згідно зі ст. 4 Закону порушення резидентами, крім суб’єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення Антитерористичної операції на період її проведення, строків, передбачених ст. 1 і 2 цього Закону або встановлених Національним банком України, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару).
Отримуючи з місцевого бюджету компенсацію за перевезення пільгових категорій населення, можна перебувати у другій групі платників єдиного податку
Фізична особа — підприємець, яка здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, надає такі послуги безпосередньо населенню, має право обрати другу групу платників єдиного податку незалежно від того, що пільгові перевезення пасажирів покриваються за рахунок сум дотації з бюджету. Це можливо за умови дотримання критеріїв, визначених пп. 2 п. 291.4 ст. 291 Податкового кодексу України.
До платників єдиного податку, які відносяться до другої групи, належать фізичні особи — підприємці, які здійснюють господарську діяльність з надання послуг, у тому числі побутових, платникам єдиного податку та/або населенню, виробництво та/або продаж товарів, діяльність у сфері ресторанного господарства, за умови, що протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв:
- не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, одночасно не перевищує 10 осіб;
- обсяг доходу не перевищує 1 000 000 гривень.
Згідно зі ст. 37 Закону України від 5 квітня 2001 року №2344-III «Про автомобільний транспорт» зі змінами та доповненнями (далі — Закон) пільгові перевезення пасажирів, які відповідно до законодавства користуються такими правами, забезпечують автомобільні перевізники, які здійснюють перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування. Види та обсяги пільгових перевезень установлюються замовленням, у якому визначається порядок компенсації автомобільним перевізникам, які здійснюють перевезення пасажирів на маршрутах загального користування, збитків від цих перевезень.
Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування зобов’язані надати перевізникам, які здійснюють пільгові перевезення пасажирів та перевезення пасажирів за регульованими тарифами, компенсацію відповідно до закону (ст. 29 Закону).
Розмір державного мита за посвідчення спадкового договору
Відповідно до статті 1302 Цивільного Кодексу України від 16 січня 2003 року №435-IV (далі — ЦКУ) за спадковим договором одна сторона (набувач) зобов’язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача. Згідно із ст. 1304 ЦКУ, спадковий договір укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року №7-93 «Про державне мито» із змінами та доповненнями за нотаріальне посвідчення державним нотаріусом договорів відчуження житлових будинків, квартир, кімнат, дач, садових будинків, гаражів, інших об’єктів нерухомого майна, що перебувають у власності громадянина, який здійснює таке відчуження, а також за посвідчення інших договорів, що підлягають оцінці, справляється державне мито за відповідною ставкою, визначеною у п. 3 ст. 3 цього Декрету. Тобто розмір державного мита при нотаріальному посвідченні спадкового договору становить 1 відсоток від суми договору, але не менш як один неоподатковуваний мінімум доходів громадян, що діє на день сплати.
Плата за ліцензію на виробництво тютюнових виробів
Cтаттею 4 Закону України від 19 грудня 1995 року №481/95-BP «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів», із змінами та доповненнями (далі — Закон), встановлено річну плату за ліцензії на виробництво спирту етилового, коньячного, плодового, спирту етилового ректифікованого виноградного, спирту етилового ректифікованого плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, спирту-сирцю виноградного, спирту-сирцю плодового та для підприємств первинного виноробства в розмірі 780 гривень.
Ліцензії видаються терміном на п’ять років, а плата за них справляється щорічно.
Плата за ліцензії справляється до початку виробництва зазначеної продукції органом, що видає ліцензії, у розмірах, встановлених Законом, і зараховується до місцевих бюджетів. Не дозволяється сплата за весь термін дії ліцензії.
Сплата чергового платежу за ліцензії здійснюється у розмірах, встановлених цим Законом, і справляється за кожний наступний щорічний термін дії ліцензії.
Як податкові агенти звітують про нарахування, утримання та сплату військового збору
Із 3 серпня 2014 року набрав чинності Закон України від 31 липня 2014 року №1621 «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів» (далі — ПКУ), яким зокрема встановлено військовий збір.
Платники військового збору зобов’язані забезпечувати виконання податкових зобов’язань у формі та спосіб, визначені ст. 176 ПКУ. Це визначено п.п. 1.6
п. 16 прим. 1 підрозд. 10 розд. XX ПКУ від 2 грудня 2010 року №2755-VI із змінами і доповненнями.
Особи, які відповідно до ПКУ мають статус податкових агентів, зобов’язані подавати у строки, встановлені ПКУ для податкового кварталу, податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку (далі — податковий розрахунок) до контролюючого органу за місцем свого розташування (п.п. «б» п. 176.2 ст. 176 ПКУ).
На сьогодні Державною фіскальною службою України розроблено проект форми податкового розрахунку, який передбачає відображення податковим агентом за звітний квартал загальної суми доходу, з якого утримано військовий збір, загальної суми утриманого збору, без відображення персоніфікованих даних фізичних осіб — платників військового збору.
З цим роз’ясненням можна ознайомитися на офіційному веб-порталі Державної фіскальної служби України у Загальнодоступному інформаційно-довідковому ресурсі у категорії 132.04.
Останній податковий період у разі припинення підприємницької діяльності
У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи — підприємця, яка є платником єдиного податку, останнім податковим (звітним) періодом вважається період, в якому подано до контролюючого органу заяву щодо відмови від спрощеної системи оподаткування у зв’язку з припиненням провадження господарської діяльності.
Нагадуємо, податковим (звітним) періодом для платників єдиного податку першої та другої груп є календарний рік.
Податковим (звітним) періодом для платників єдиного податку третьої — шостої груп є календарний квартал.
Податковий (звітний) період починається з першого числа першого місяця податкового (звітного) періоду і закінчується останнім календарним днем останнього місяця податкового (звітного) періоду.
Податковий (звітний) період для платників, які перебувають на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності, регулюється ст. 294 розділу XIV Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI із змінами та доповненнями.
Про зміни щодо деяких питань оподаткування благодійної допомоги
Законом України від 02.09.2014 №1668-VII «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо деяких питань оподаткування благодійної допомоги» підрозділ 4 розділу XX «Перехідні положення» доповнено положеннями, що тимчасово, на період проведення Антитерористичної операції, до інших витрат звичайної діяльності без обмежень, передбачених підпунктом «а» підпункту 138.10.6 пункту 138.10 статті 138 цього Кодексу, включаються суми коштів або вартість спеціальних засобів індивідуального захисту (касок, бронежилетів, виготовлених відповідно до військових стандартів), технічних засобів спостереження, лікарських засобів та медичних виробів, засобів особистої гігієни, продуктів харчування, предметів речового забезпечення, а також інших товарів, виконаних робіт, наданих послуг за переліком, що визначається Кабінетом Міністрів України, які добровільно перераховані (передані) Збройним силам України, Національній гвардії України, Службі безпеки України, Службі зовнішньої розвідки України, Державній прикордонній службі України, Міністерству внутрішніх справ України, Управлінню державної охорони України, Державній службі спеціального зв’язку та захисту інформації України, іншим утвореним відповідно до законів України військовим формуванням, їх з’єднанням, військовим частинам, підрозділам, установам або організаціям, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення проведення Антитерористичної операції.
Податковий кодекс України не містить спеціальних вимог щодо підтвердження вищевказаних витрат. Отже, такі витрати визнаватимуться на підставі первинних документів, обов’язковість ведення яких передбачена правилами бухгалтерського обліку.
Інформаційно-комунікаційний департамент ДФС
Матеріали підготувала Оксана МАЛОЛЄТКОВА, «Урядовий кур’єр»