НЕПРАВИЛЬНО 

Зазвичай  культурно-мистецькі програми для телеканалів — неформат

Здебільшого українські телеканали працюють для так званого «глобального села», фабрикуючи шоу-програми. Неабиякі рейтинги таких передач — основна причина того, чому телевізійники йдуть на повідку в невибагливих мас. Додати блиску, шику, часом скандальчику — найрезультативніший шлях. Це «маса» із задоволенням пожує й проковтне. Дарма що на каналах-конкурентах продукують такі самі проекти.

Звісно, без розважальних програм не обійтися, особливо після виснажливих буднів. Проте коли однотипні шоу ряблять на ТБ, це вже не розвантажує, а завантажує мізки. Що не ввімкни — всі одружуються, співають і танцюють, готують, відвідують гламурні місцини для «левів і левиць».

Тут телеканали не бояться десь передати куті меду, а десь недодати, як у випадку з передачами для поціновувачів українського мистецтва й культури. Їх можна на пальцях полічити. Зрозуміло, що глядацьке коло таких програм не досягне глобальності.  Однак камінь спотикання тут не в непотрібності, нудотності культурно-мистецьких проектів. Проблема полягає в іншому: у невмінні створювати їх якісними, сучасними, динамічними, небажанні піарити їх так само, як і шоу.

А хура й досі там…

Зазвичай у такі програми або не вкладають гроші, і вони мають вигляд скупої картинки й розраховані на сонне царство, або виходять на екрани в час, коли народ переймається роботою. Після цього, звісно, можна говорити, що культурні передачі нікому не потрібні.

Тим часом чималенькій громаді хочеться, до прикладу, вихідними ввімкнути телевізор і до чашечки чаю додати порцію пізнавальної, ситної інформації про культурне життя України й почути розумних(!) людей. І тут згадується документальний цикл «Імена», про які колись розповідала ведуча Оксана Марченко, гортаючи сторінки буття знаних українців. Пригадується й телевізійна «запальничка» Оксана Крапка, яка свого часу вела «Кіно і Крапку». Енергійна, нестатична й ерудована ведуча запрошувала до неординарної червоно-чорної студії кінодіячів, досвідчених і початківців, кінокритиків, жваво спілкувалася з ними. Така невимушеність і спонукала дивитися  мистецьку передачу. Однак тепер від неї і крапки не лишилося, як і від каналу «Кіно», де її показували. Цікавий за ідейним спрямуванням, але не доведений до ладу телеканал поріс травою, хоч із нього можна було зробити «цукерочку».

Вислів «культура — це те, що залишається, коли все інше не забуте» не завжди діє на блакитних екранах, особливо коли йдеться про загальнонаціональні, «зразкові» телеканали. Щиро кажучи, легше назвати канали, де є мистецько-культурні передачі, ніж ті, де їх немає.

«Книга.UA» по обіді будня

Ще тримаються культурно-мистецькі передачі на супутникових телеканалах «Культура», «Глас», «УТР», «ТВі», та й до них має доступ не кожен. Проте вони куди активніші у виробництві програм про українську культуру, ніж загальнонаціональні телеканали.

Знайшлося місце для трьох культурницьких проектів на регіональному телеканалі «Сіті». Прикметно, що «Галерею СІТІ», «Історії Міста», «Старий Київ» показують у зручний для ерудитів час. До речі, «Історії міста» були удостоєні номінації «Телетріумфу-2011», а «Старий Київ» виборов перемогу в цій національній телевізійній премії. Може, це надихатиме інші телеканали? Так, «Історії міста» нагадують, що знання про них — невід’ємна частина культури країни й окремого її громадянина. Програма повертає до давніх часів, оповідаючи історії з життя Києва. Подібний за спрямуванням і проект «Старий Київ», де під акомпанемент жвавої ретро-музики з’являється Олена Моренцова — єдина ведуча українського ТБ, яка ходить містом із товстенькою книжкою в руках. Саме вона проводить вікендні екскурсії вулицями столиці, перегортаючи сторінки їхньої історії, а також будівель і знаних людей, долі яких переплелися з видатними пам’ятками.

Замість того, щоб відвідувати світські паті, мистецтвознавець і ведуча «Галереї СІТІ» Катерина Рай також ходить на вечірки, проте мистецькі. Приблизно протягом 20 хвилин ведуча встигає ознайомити шанувальників сучасного арту з його тенденціями, видатними особистостями, шокуючими фактами й тримає руку на пульсі світових і національних мистецьких подій.

З одного боку, тішить, з другого — пригнічує Перший Національний. На відміну від інших загальнонаціональних каналів, він створює культурницькі телепроекти, однак не надає їм першості. Це стосується програми «Книга.UA». Її формат приємно дивує. Творці передачі поєднали інформативність з аналітикою, а також переплели літературу, кіно- й театральне мистецтво. Окрім того, що варто прочитати, до розгляду глядачів пропонують цікаві теми, як ось літературну рекламу, екранізацію творів тощо. На додаток — знані особистості розповідають про улюблені книжки, а також завершують програму «мінорним» читанням текстів. Але яку аудиторію збирає  «Книга.UA» в обідній будній час?

Якось, знову-таки вдень, пощастило натрапити на «Театральні сезони» із Світланою Леонтьєвою. Ведуча, яку ми звикли бачити в програмах новин, постала в новому амплуа — поціновувачки мистецтва й розмовляла із Богданом Ступкою. З’ясувалося, в «Театральних сезонах» не лише беруть інтерв’ю, а й знайомлять глядачів із київськими театрами, обговорюють вистави й актуальні питання українського театрального життя. Щоправда, програму легше застати на сайті Першого Національного, ніж у його ефірі.

За нас усе вирішили

До мистецтва народних ремесел повертає Наталка Фіцич у програмі «Майстер-клас». В інтерв’ю «Телекритиці» ведуча зізналася: «На комерційних центральних каналах, щойно почувши про культуру, кричать «Ні-ні-ні-ні-ні!» або «Нам це не цікаво!» Або варіант: «Нам дуже цікаво, але ми переживаємо, що нашому глядачеві це не буде цікаво». Знайшовши підтримку на державному телеканалі, Наталка Фіцич мандрує куточками України, шукаючи вправних народних майстрів, аби ті провели свої майстер-класи. А ось глядачам не треба далеко їздити. Достатньо увімкнути Перший Національний і разом із героями програми малювати на склі, плести іграшки з лози, вишивати біллю й таке інше. Єдине — передачі бракує динамічності.

Ще одна культурна програма — «Фольк-music», яку Перший Національний сміливо позиціонує як передачу для всіх поколінь. Із телеекрана заслужена артистка України Оксана Пекун запевняє, що українські народні пісні «безсмертні, тому що в них уся наша сутність, і душевність, і краса, і мудрість, і незламне працелюбство». Ось тому «Фольк-music» покликаний популяризувати автентичну музику серед українців. На тлі відтвореного в студії дворика з українською хатиною і зрілі, і юні виконавці фольку з різних областей України повертають сучасників до глибокого коріння української пісні.

Власне, під цим можна підвести риску. Залишається хіба сподіватися, що нинішні програми й надалі існуватимуть, а українське телебачення знайде бажання (а саме його бракує) творити високоякісні, сучасні культурно-мистецькі проекти, перелічувати які бракуватиме пальців.