Чи виживе лісова галузь у революційному вирі української сучасності? Про це ми спитали голову громадської ради Держлісагентства, академіка Національної академії аграрних наук України Ореста Фурдичка.
— Оресте Івановичу, чи відбулися кардинальні зміни після вигнання бісів із лісового відомства?
— Великі біси повтікали, а дрібніші затаїлися, залягли на лікарняних і вичікують, що їх обминуть покарання і
люстрація. На жаль, нове керівництво галузі дуже лояльно поставилося до заміни старих корупційних кадрів, які вірно служили «папєрєднікам». Недавню колегію Держлісагентства було присвячено боротьбі з корупцією. Звіт керівництва звівся до констатації факту, що в галузі всі дотримуються антикорупційного законодавства. Однак цього недостатньо. Відповідно до звітів і в попередньої влади з дотриманням законодавства все було гаразд. Проте суспільство відносить лісову галузь до однієї з найкорумпованіших. А чесних і роботящих лісівників незаслужено називають крадіями лісу.
Джерелом зловживань було ручне управління експортом та закупівлями підприємств, яке здійснювалося через створену для цього структуру «Укрлісконсалтинг». Час минає, але ми так і не бачимо аналізу діяльності цієї структури. І це при тому, що її фінансування чи не втричі перевищує фінансування всієї лісової науки. За чотири роки існування ця структура ще жодного разу не звітувала на колегії Держлісагентства, а до громадської ради надходить інформація про те, що в роботі «Укрлісконсалтингу» і нині майже нічого не змінилося.
Найважливішою складовою боротьби з корупцією є кадрова політика. Тут теж є запитання до нового керівництва. І щодо заплямованих кадрів, які залишаються на своїх місцях, і щодо звільнень, які не зрозумілі фахівцям. Є запитання й щодо новопризначених керівників.
— Уряд відмовився від планів злиття Держлісагентства з іншими природоресурсними відомствами. Але ж реформи сектору потрібні?
— Цілісного бачення реформ у лісовій галузі уряд не оприлюднив. Спроба перетасувати різні агентства — це псевдореформа, метою якої є перерозподіл влади. Щодо лісового господарства, то створюється враження, що на наших очах галузь втрачає цілісність і самостійність, а наслідки цього можуть бути катастрофічними як для лісових екосистем, так і для працівників лісової галузі. Що робити? Мобілізувати всі сили: галузеву і вишівську науку, провідних фахівців галузі, ветеранів, міжнародні проекти, громадськість і запропонувати всебічно об∂рунтований варіант реформ, що дасть змогу забезпечити прогрес у розвитку лісового господарства. Якщо галузь не запропонує свого плану реформ, то її реформують інші. Наслідки можуть бути непередбачуваними.
У поточному році кардинально змінилися економічні умови ведення лісового господарства: на початку року подвоєно розмір платежів за спеціальне користування лісовими ресурсами, в серпні достроково ліквідовано пільги, що звільняють від сплати податку на додану вартість. Ці рішення спричинили збільшення собівартості заготівлі й подорожчання деревини, що зачепило як лісові підприємства, так і деревообробників, а також загострили відносини між ними. Бойкот аукціону в Чернівцях, звернення Михайла Бродського до Прем’єр-міністра з проханням «зупинити свавілля, що відбувається у сфері лісового господарства та експорту деревини» — все це ланки одного ланцюга, що може закінчитися повномасштабною публічною війною між лісівниками і деревообробниками. Фахівці розуміють, що лісівники-продавці і деревообробники — покупці деревини мають різні інтереси, і це природно. Але вони є невід’ємною частиною лісового сектору і не можуть вижити один без одного. Війна між ними — збитки для всіх. Очевидно, що «ринок продавця», створений минулою владою, не має нічого спільного з вільним ринком європейських країн. Його зміна — вимога часу.
— Лісівники на півдні — просто церковні миші порівняно з лісівниками Карпат і Полісся. А працюють однаково. Чому так відбувається?
— Галузева статистика переконливо свідчить, що в умовах кризи збільшується диференціація підприємств Держлісагентства за фінансово-економічними показниками: багаті, хто експортує значні обсяги деревини і отримує додаткові доходи внаслідок різниці валютного курсу, стають ще багатшими, а бідні, що живуть переважно за рахунок бюджетної підтримки, — ще біднішими.
Ймовірним наслідком цього може бути розвал лісового господарства степового регіону. Допустити цього не можна. Тому потрібно підготувати диференційований план економії коштів у регіонах, що спрямовуються на ведення лісового господарства, та мобілізувати світлі голови галузі на пошук шляхів вирівнювання фінансово-економічних умов ведення лісового господарства в різних природних зонах. Нині середня заробітна плата підприємств Держлісагентства становить від 1500 до 7700 гривень. Хіба це нормально?
— Після Другої світової наша лісова галузь дала на відбудову країни величезні обсяги деревини. Чи готові лісівники і цього разу підставити плече у відновленні зруйнованого сходу?
— Вже нині галузь вагомо підтримує армію. Це факт і привід для гордості. Однак не варто забувати, що найближчим часом держава потребуватиме від лісівників й іншої допомоги. Йдеться про забезпечення населення і бюджетних установ дровами, а також цільова заготівля деревини для відновлення економіки. Ця робота ляже додатковим тягарем на плечі підприємств, але її потрібно виконати, до того ж із користю для лісу. У галузі є ресурси паливної деревини: вже багато років повністю не використовують розрахункову лісосіку за листяними породами, в недостатньому обсязі проводять проріджування і прохідні рубки. Нині є змога залучити ці ресурси в експлуатацію. Перешкодою цьому є чинні закони і нормативи, які потрібно змінювати, хоча б стосовно заготівлі паливної деревини. Йдеться про комплекс можливих заходів — звільнення від плати за спеціальне користування для низки порід і розмірних категорій; відмова від відводів і перехід до обліку лісопродукції за фактом реалізації; дозвіл фахівцям підприємств самостійно призначати рубки догляду. Треба також забезпечити доступ населення та організацій до самозаготівлі й самовивозу дров’яної деревини.
Треба замислитися і про організацію поставок ділової деревини в Луганську і Донецьку області. У вирішенні цього питання навряд чи можна орієнтуватися на аукціонну торгівлю. Можливо, слід подумати про створення торгових складів і схеми наповнення їх лісопродукцією, затребуваною для відбудови господарства. Слід підготувати окрему постанову Кабміну з цього питання, і громадськість готова допомогти у її підготовці.
— У який бік змінюється кількість лісових насаджень в Україні? Чи можна вірити офіційним цифрам?
— Реалізацію завдання «збільшити лісистість України» провалено. Незважаючи на щорічні рапорти про виконання плану створення нових лісів на 102—103%, обсяги робіт із лісорозведення неухильно зменшуються, хоч згідно з програмою «Ліси України» повинні щорічно й відчутно збільшуватись. За стабільного бюджетного фінансування останніми роками площа лісорозведення зменшилась із 25 до 10 тисяч гектарів на рік. За прогнозами, цього року вона становитиме 6—7 тисяч гектарів, що істотно відрізняється від державних планів, задекларованих програмою «Ліси України», — 90 тисяч гектарів.
Створення нових лісових насаджень пов’язано з численними прорахунками та помилками. Серед них — порушення законодавства під час вибору ділянок під лісорозведення, що призводить до нецільового використання десятків мільйонів гривень бюджетного фінансування. Не витримує жодної критики так зване науково об∂рунтоване створення лісових насаджень у степу, через яке зникають місцеві види флори і фауни. Немає належного обліку, аналізу й оцінювання робіт з лісорозведення.
— А що скажете про якість лісових деревостанів?
— Цифри міжнародної статистики, які наводить Держлісагентство, загалом свідчать про позитивну динаміку запасів деревини. Лісовпорядкування це підтверджує. Однак аналіз проводять з великими методичними порушеннями: зокрема, відзначаючи позитивну динаміку щодо деяких порід, лісовпорядкування приховує те, що її досягнуто внаслідок передачі в управління Держлісагентства сотень тисяч гектарів лісів від інших користувачів. Зміна динаміки породного складу лісових насаджень, які від початку були підпорядковані Держлісагентству, свідчить про інші закономірності. На Поліссі, наприклад, швидко зменшується площа високостовбурного дуба. По усій країні відбувається швидке старіння деревостанів і пов’язане з ним зменшення приросту, а також погіршення якості і стійкості лісових насаджень. У лісовому фонді Держлісагентства накопичуються малоцінні, «дров’яні» насадження на великих площах, які можна б використовувати значно ефективніше. Серед причин таких перекосів — невмотивоване скорочення обсягів рубок догляду за надмірного збільшення санітарних рубок; використання старих шаблонів роботи; перешкоджання впровадженню прогресивних методів лісовирощування тощо.
Загальновідомо, що заходи з оздоровлення і формування лісів не дають очікуваного ефекту. Стійкість лісових екосистем зменшується, про що свідчать такі явища, як всихання дубняків і ялинників, пожежі в соснових насадженнях півдня і сходу країни, почастішання сніговалів і вітроломів. Діяльність владних структур щодо питань підвищення стійкості лісових насаджень здебільшого зводиться до відстежування ситуації і реагування на зміни, що відбулися. Зрозуміло, що в такий спосіб підвищити стійкість українських лісових екосистем неможливо.
— Наскільки ефективно охороняється фауна та недеревна рослинність в українських лісах?
— На жаль, можна лише констатувати, що передбачені концепцією завдання інвентаризації та оптимізації об’єктів природно-заповідного фонду і введення кадастру рослинного і тваринного світу на лісових територіях не виконано. Кількість конфліктів, пов’язаних з лісогосподарською діяльністю і охороною природи, збільшується з року в рік. Більшість із них зумовлено вирубуванням лісу та іншою діяльністю на території природно-заповідного фонду; необ∂рунтованим створенням лісових насаджень на степових землях тощо. Спричиняють такі проблеми і чинні правила та застарілі технології лісогосподарських робіт, що призводять до зникнення екологічних ніш, необхідних для існування багатьох рідкісних видів флори і фауни.
Про ставлення лісової влади до збереження біорізноманіття, яке є невід’ємною частиною збалансованого лісокористування, свідчить те, що цей напрям діяльності на моїй пам’яті жодного разу не виносили на розгляд колегії.
Змінювати ситуацію треба. Ліс — надбання всього народу, тому проблеми галузі потрібно обговорювати публічно, а конкретні дії — об∂рунтовувати, враховуючи різні інтереси та думки. Це моя позиція. Чи підтримає її влада та суспільство — покаже час.
Олег ЛИСТОПАД,
«Урядовий кур’єр»
ДОСЬЄ «УК»
Орест ФУРДИЧКО. Народився 1952 року в селі Стрільбичі Львівської області. Закінчив Львівський лісотехнічний інститут. Доктор економічних наук. Працював першим заступником голови Державного комітету лісового господарства України, міністра охорони навколишнього природного середовища України.