Директор Інституту агроекології
і природокористування
Національної академії аграрних наук
Орест ФУРДИЧКО

Шукаючи в Інтернеті терміни «агроекологія», «полезахисні лісові смуги», побачиш безліч повідомлень найрізноманітнішого змісту — від «рятуйте лісосмуги» до «шляхів вирішення полезахисного лісорозведення». Тривогу щодо цієї проблеми вже неодноразово висловлювали автори нашого видання. Зокрема в матеріалах під промовистими назвами «Земля не просить, а волає…», «Спустошують природу і бюджет» («УК» №2 від 5 січня 2012 р.). Наведені в них факти є черговим свідченням численних негараздів у природокористуванні, використанні земель для вирощування продукції сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва.

Яких заходів потрібно вжити на державному рівні, щоб запобігти цим проблемам у майбутньому, жити в гармонії з природою? Відповісти на ці запитання редакція запросила директора Інституту агроекології і природокористування Національної академії аграрних наук України, академіка НААН О.  І. ФУРДИЧКА.

Новітні землевласники та землекористувачі мають дбати не лише про високі врожаї, а й про лісосмуги та захисні насадження. Фото з сайту amik.ru

— Шановний Оресте Івановичу, розпочнімо нашу розмову з лікнепу для читачів, адже більшості з них не відомо, що таке агроекологія, її місце в системі наукових дисциплін і суспільних відносин в Україні.

— Найпростіше привести енциклопедичне визначення, за яким  «агроекологія є розділом екології, предметом якого є розробка інструментів, необхідних для отримання якісної сільськогосподарської продукції в умовах промислового господарювання, враховує пов’язані з ним впливи на екологію, як-то: застосування хімічних і біологічних добрив, меліорація грунтів, випас худоби тощо». Приведене і будь-яке інше визначення буде недостатнім, щоб охарактеризувати реальний зміст терміна, бо він стосується надзвичайно широкого кола питань, пов’язаних з виробництвом і споживанням сільськогосподарської продукції, з повсякденним буттям людини. Саме тому агроекологія як наука потрібна всім. Вона вивчає історію її становлення, визначення об’єктів для спостережень, терміни та їх значення, закономірності екологічних і біологічних зв’язків тощо.

У складі суспільних наук агроекологія найбільше поєднується з економікою в системі виробництва, розподілу, обміну і споживання. Усі складові системи агровиробництва мають безпосередній зв’язок з використанням земельних угідь, адже внаслідок розорювання грунтів поширюються процеси їх деградації від водної і вітрової ерозії. Для протидії виникає потреба в розробленні методів їх меліорації, впровадженні природоохоронних технологій і створенні в межах сільськогосподарських угідь об’єктів екологостабілізуючого призначення. До них відносяться, зокрема, полезахисні лісосмуги,  захисні насадження вздовж каналів, водоймищ, шосейних і залізничних доріг, чагарники, гідротехнічні споруди тощо. Початок закладення на місцевості зазначених об’єктів не має настільки давнього походження, як, скажімо, екологія та економіка, що сягають часів до нашої ери. Це — досягнення кінця ХІХ століття.

— Яким шляхом зародились наукові розроблення і впровадження в практику аграрного виробництва об’єктів екологостабілізуючого призначення? І що вони собою являють?

— На території України наукові розроблення з питань захисту грунтів від ерозії  розпочалися з кінця ХІХ століття. Якщо точніше, то з 1892 року, коли під керівництвом відомого на той час професора В. В. Докучаєва було створено спеціальну експедицію для з’ясування причини жорстких посух, що систематично вражали південно-східні регіони нашої країни. У складі тої експедиції брав участь відомий український учений Г. М. Висоцький, майбутній академік, професор — основоположник наукового лісівництва в Україні.

Учасники експедиції, створення якої було пов’язано із систематичними засухами в тому регіоні, зокрема 1891 року, зійшлися на думці щодо проведення дослідних робіт для стабілізації, висловлюючись сучасними термінами, екологічної рівноваги шляхом створення системи захисних об’єктів. Серед них — залісення вододілів та насадження полезахисних лісових смуг на сільськогосподарських землях у межах сучасних Полтавської та Харківської областей. Об’єкти екологостабілізуючого призначення в наш час представляють собою систему полезахисних лісових смуг та інших лісових насаджень, гідротехнічних споруд, що необхідні для підтримання екології в стані динамічної рівноваги і охорони довкілля. Підкреслимо: в межах сільськогосподарських угідь, тобто підконтрольних виключно Мінагрополітики України. Ініціатором відповідних досліджень був Лісовий департамент Міністерства землеробства і державного майна колишньої Російської імперії. Тоді ще не було розподілу земельних угідь між сільським і лісовим господарствами.

— З урахуванням вами висловленого виникає запитання: який орган державної виконавчої влади в сучасних умовах в Україні має займатися проблемами полезахисного лісорозведення, створенням, охороною і вдосконаленням об’єктів екологостабілізуючого призначення в межах сільськогосподарських угідь?

— Наукова і політична еліта країни, врешті-решт, має усвідомити принципово відмінні від радянської доби сучасні відносини, необхідність покладання відповідальності за належне використання земельних угідь безпосередньо на ідентифікованих суб’єктів   господарювання. Усе, що стосується використання землі як продуктивної сили, має бути підконтрольним Мінагрополітики. При наданні земельних ресурсів для здійснення сільськогосподарського виробництва держава має забезпечувати контроль за екологічним станом агроландшафтів, за показниками площі полезахисних лісових смуг та захисних насаджень у межах сільськогосподарських угідь. За необхідності надавати державну підтримку для їх створення, реконструкції, розвитку та вдосконалення розташування за рішеннями органів місцевої влади.

— Здається, просто. Але як забезпечити відповідний їх облік і контроль? Деякі експерти навіть наголошують на потребі відновлення агромеліоративних служб у складі районних держадміністрацій… 

— Відверто кажучи, все це нескладно зробити. Потрібна лише чітка система цілей і методів досягнення. А головне — наявність належно підготовлених кадрів, а також повне усвідомлення того, що сучасному характеру суспільних відносин відповідає ідентифікована відповідальність не тільки за результати господарювання, а й за охорону, збереження та вдосконалення системи об’єктів екологостабілізуючого призначення. Що це означає практично? За роки незалежності різні склади урядів приймали численні розпорядження і постанови щодо реформування, зокрема, лісового господарства під гаслами «державного управління лісами», що не відповідає ні змісту лісівництва, ні політичному курсу становлення ринкової економіки в Україні та проведення земельної реформи.

Пропозиції щодо відновлення агромеліоративних служб у складі районних держадміністрацій слід розглядати як засіб для встановлення державного контролю за збереженням всієї системи відповідних об’єктів. Але цього можна досягти також конкретизацією відповідного напряму контролю в складі регіональних органів охорони природи та екологічних інспекцій. На жаль, такого обліку в Україні ще не створено. Якщо говорити предметно, то в державі досі нема належно обчисленої площі лісових земель та поділу їх за функціональним призначенням відповідно до європейських стандартів. Площа лісів за різними джерелами інформації різна. Використання ГІС-технологій — це важливо, але в умовах України технології на рівні ідентифікованих землекористувачів будуть більш дієвими. 

— То що конкретно має робити держава?

— По-перше, здійснювати державну підтримку в частині фінансування наукових досліджень з питань обліку та моніторингу об’єктів екологостабілізуючого призначення, внесення змін  до Інструкції з кількісного обліку земель в Україні стосовно сільськогосподарських угідь та фіксації їх площі в державних статистичних спостереженнях. По-друге, провести під час чергової звітності землекористувачів на 1 січня 2013 р. актуалізацію обліку згаданих об’єктів екологостабілізуючого призначення в межах сільськогосподарських угідь силами агрономічних служб і за кошти землевласників та землекористувачів.

По-третє, конкретизувати повноваження та обов’язки регіональних органів (комітетів) охорони природи й державних екологічних інспекцій, поклавши на них відповідальність за оцінку стану агроландшафтів та об’єктів екологостабілізуючого призначення, а також за розроблення пропозицій щодо вдосконалення агромеліоративного стану в межах ідентифікованих суб’єктів господарювання на землі.

І, по-четверте, виділяти кошти суб’єктам аграрного виробництва з державного та місцевого бюджетів як субсидії на виконання невідкладних заходів меліоративного призначення з урахуванням поточного стану екологостабілізуючих об’єктів,  удосконаленням їх мережі шляхом реконструкції існуючих та побудови нових, посиленням біологічної стійкості лісосмуг і захисних насаджень.

Леонід САМСОНЕНКО,
«Урядовий кур’єр»

ДОСЬЄ «УК»

Орест ФУРДИЧКО. Народився 10 жовтня 1952 року в с. Стрільбичі Старосамбірського району Львівської області. Закінчив з відзнакою Львівський лісотехнічний інститут (1975). Працював на різних посадах у системі лісового господарства Львівщини — від інженера лісових культур до генерального директора Державного лісогосподарського об’єднання «Львівліс». У 1990-1998 рр. — депутат, у 1997-1998 рр. — голова Львівської обласної ради. Протягом 1998-2002 рр. — народний депутат України ІІІ скликання, 2002-2004 — перший заступник голови Державного комітету лісового господарства, 2004-2005 — перший заступник міністра охорони навколишнього природного середовища у зв’язках з Верховною Радою України. З липня 2005 р. очолює Інститут агроекології і природокористування УААН.