Мета традиційного для Опішного Дня гончаря, який вперше відзначили 30 років тому, — пошанування гончарської професії. Ці свята, як і нинішнє, що пройшло цими вихідними, завжди були оригінальними, насиченими, яскравими заходами. І їхні горизонти тільки розширювалися. Поступово свято переросло в Національний фестиваль гончарства у межах Тижня гончарного здвиження, який цьогоріч проводили вже вдесяте.
Ювілей відзначили по-особливому. Біля ставу на території музею-заповідника влаштували сцену, на якій свої мистецтво і талант продемонстрували представники гончарського бодіпейнтингу, співачка зі Львова Ірина Федишин. Відбулися церемонія нагородження призерів фестивалю ковальства «ВАКУЛАФЕСТ—XXI», шоу «Живі барабани» й етно-дискотека. Проходили гончарські та ковальські майстер-класи, конкурси, виступали фольклорні колективи. В парковій зоні працювала українська кухня.
Для професіоналів гончарної справи на території музею-заповідника організували чотири профільні виставки, найпомітнішою з яких стала виставка кераміки гончарів села Цвітне Олександрівського району Кіровоградської області. Сьогодні цього осередку вже не існує, а ще в 1930-х роках він був найбільшим на Правобережжі. У Цвітному жило майже 600 гончарів, які виготовляли ужитковий посуд, що мав особливе співвідношення форми й декору. Найдавніші гончарні вироби з цього села настільки лаконічні, органічні за формою, що не потребували розпису. На виставці було представлено близько 300 виробів: більшість належить Національному музею-заповіднику, решту привезли з Кіровоградського обласного художнього та Олександрівського районного краєзнавчого музеїв. Вражають довершеністю скульптури майстрів-керамістів Федора Гордового, Агея Койди, Василя та Марка Кучеренків, Григорія Левицького.
— Опішненський і цвітненський гончарські осередки дуже споріднені, — розповідає генеральний директор Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному Олесь Пошивайло. — В 1930-ті роки майстри Цвітного приїжджали в Опішне вчитися в гончарній школі, а опішненські гончарі їздили в Цвітне навчати їхніх майстрів декоративного розпису. І орнаментика їхніх виробів дуже споріднена, їх іноді можна сплутати. Мені ще подобаються їхні полив’яні вироби. Такі красиві, майже античної форми, покриті жовтою поливою свинцевою. Банки, тикви великі. Вони сонячні, ніби сонячна енергія поливи переходить на людину. На жаль, уже завмер цей осередок, вироби тільки в музеях. А в нашому музеї зберігається найбільша колекція, сформована за останні 15 років, купували вироби на антикварних базарах і через інтернет.
Сподобалася також виставка «Діалоги з глиною» жительки Роквіля зі штату Меріленд (США) Наталі Кормелюк. Приємною новиною було й те, що, за словами Олеся Пошивайла, цього року місцеві підприємці надали кошти на проведення фестивалю, бо раніше на це витрачали музейні кошти. А ще пан Пошивайло спеціально для «УК» повідомив, що київський архітектор, дизайнер Сергій Махно планує відкрити в Опішному унікальний музей кераміки, в якому реалізовуватимуться їхні спільні проекти. І план настільки серйозний, що має посприяти розвитку інфраструктури селища, перетворенню його в найбільший туристський центр не тільки Полтавщини, а й усієї України. Це підтвердив і Сергій Махно: «Цей проект ми виношуємо вже кілька років. У нашому майбутньому приватному музеї буде багато такого, чого немає в Національному музеї-заповіднику українського гончарства».
Директорові департаменту культури й туризму Полтавської облдержадміністрації Валентині Вождаєнко, яка цього року вперше відвідала фестиваль, він сподобався надзвичайно. «Пишаюся, — сказала, — що оця славна мапа «Афіни українського гончарства» є саме в Опішному. Хотілося б більше бачити фольклорних локацій, а для цього замало місця».