Заступник голови
Держслужби соцзахворювань
Олена ЄЩЕНКО
Проблема поширення епідемії ВІЛ/СНІДу та породжених нею ризиків актуальна для українського населення. Особливої гостроти набуло забезпечення ВІЛ-інфікованих осіб ліками. Ці та інші питання ми обговорювали з заступником голови Державної служби України з питань протидії ВІЛ/СНІДу та інших соціально небезпечних захворювань Оленою ЄЩЕНКО.
— Олено Григорівно, яка нині в країні ситуація із захворюванням на СНІД?
— Останніми роками Україна мала найвищі темпи поширення ВІЛ-інфекції серед європейських країн, проте вже результати 2011 року говорять про певні ознаки стабілізації. Хоч в Україні збільшується кількість людей, у яких виявляють ВІЛ-інфекцію, та при цьому зменшуються темпи приросту інфікування, захворюваності, а також смертності від хвороб, обумовлених СНІДом. Зокрема серед споживачів ін’єкційних наркотиків за останні п’ять років удвічі зменшився рівень нових випадків ВІЛ-інфікування саме завдяки тому, що в Україні впроваджують різні профілактичні програми: замісну підтримуючу терапію, обмін шприців та інструментарію на чистий, також здійснюють активну інформаційну роботу з групами ризику. Згідно з офіційною статистикою, в Україні зареєстровано понад 230 тисяч випадків ВІЛ-інфекції. З них 137 тисяч пацієнтів перебуває на диспансерному обліку в центрах СНІДу.
— Чи зможуть ці заклади надати професійну допомогу всім, хто її потребує?
— В Україні створена мережа профільних закладів, в яких ВІЛ-інфіковані можуть отримати належні медичні послуги. Нині в усіх регіонах працює 42 центри протидії СНІДу (27 обласних і 17 міських). Кожен має кваліфікованих працівників, які забезпечують належний рівень амбулаторної і стаціонарної допомоги. Переважна більшість пацієнтів, що перебувають під медичним наглядом, отримує лікування саме в регіональних центрах.
— Яка доля тих пацієнтів, які отримували допомогу в лікарні біля Печерської лаври?
— Річ у тому, що країні, окрім регіональних центрів, потрібно мати клініку національного рівня з певною науковою базою. Науковці й лікарі повинні розробляти схеми лікування для складних випадків із поєднаною патологією і важкою стадією захворювання. Приблизно дві тисячі таких пацієнтів протягом кількох років перебувають під наглядом високопрофесійних фахівців в Інституті епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л. В. Громашевського Національної академії медичних наук України. Цих пацієнтів можна зарахувати до так званої національної когорти, на основі супроводу якої ми отримуємо наукові дані: як впливає на перебіг захворювання антиретровірусна терапія, як змінюється вірус під впливом нових ліків тощо. До літа минулого року цю допомогу надавали в лікарні Інституту епідеміології та інфекційних хвороб, якій було вже понад 100 років. Тож із державного бюджету виділили кошти для реконструкції одного з приміщень. Нині ця будівля фактично реконструйована, там побудований сучасний медичний стаціонар, який відповідає вимогам інфекційного контролю і де надаватимуть допомогу вищого рівня. Втім, там лише 35 стаціонарних ліжок. Основна допомога — консультаційна: щороку клініка надає понад 17 тисяч високопрофесійних консультацій.
— Питання ВІЛ/СНІДу — пріоритет національного рівня, і боротьба з цим захворюванням об’єднує ресурси держави, громадськості, іноземних донорів. Здається, що питанням протидії іншим складним соціальним хворобам — туберкульозу та вірусним гепатитам — приділяють меншу увагу…
— Якби цій проблемі не приділяли належної уваги, наслідки були б жахливими. Скажімо, такими, як у деяких африканських країнах, де інфіковано 23% населення. Там середня тривалість життя не перевищує 40 років. Тож дуже добре, що Україна, де рівень інфікування — 0,8% дорослого населення (за оціночними даними), почала в такому форматі розв’язувати проблему. Завдяки цьому в нас є всі шанси уберегти наших громадян від інфікування смертельно небезпечним вірусом. Програма специфічного лікування (антиретровірусної терапії) ВІЛ-інфекції/СНІДу в Україні розпочалася з 2004 року. Тоді лікуванням було охоплені 250 осіб. На початку 2012 року таким лікуванням було забезпечено понад 25 тисяч, а наприкінці цього року — вже 52 тисячі пацієнтів.
Запровадження таких масштабів дали нарешті статистичні підтвердження позитивного впливу лікування — зменшення на 12% смертності від хвороб, обумовлених СНІДом, адже лікування нині ефективне. До того ж (це дуже важливо!) науково доведено, що людина, яка вчасно почала лікування, припиняє через півроку поширювати цю хворобу, тобто стає безпечною для оточуючих. Тож лікування хворих на СНІД — це профілактичний засіб для всього населення, дієвий метод призупинення поширення цієї інфекції. Ми дбаємо і про конкретну людину, підтримуючи належний стан її здоров’я та якість життя, і про інших громадян, які мають із нею безпосередній контакт.
Важливо, що проблеми поширення ВІЛ, туберкульозу та гепатитів тісно пов’язані між собою. Нині перед нами гостро стоїть питання подолання поєднаної інфекції ВІЛ та туберкульозу. Це зумовило початок тісної співпраці двох служб — фтизіатричної та протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу, завдання яких: виявити хворих із подвійною інфекцією, оперативно переадресувати їх, вчасно розпочати лікування.
— А що робити тим, хто хворіє на гепатит і фактично залишається зі своєю проблемою сам на сам?
— Щодо гепатиту С, так історично склалося, що за попередні роки не лише в Україні, а й у світі цій темі не приділяли особливої уваги. По-перше, ця проблема була недостатньо вивчена. По-друге, вартість лікування гепатиту С велика — до 20 тисяч доларів за курс. Тож країн, які повністю забезпечують лікування за рахунок державного бюджету, немає. Втім, за даними досліджень, 3% населення нашої країни вражені гепатитом С, тож не звертати на це увагу неможливо. Торік в Україні вперше прийнята державна програма і виділено бюджетне фінансування на лікування гепатиту С. Завершено процес закупівлі препаратів, які будуть розподіляти через регіональні центри, що працюють із хворими на гепатит. Обсяг коштів невеликий — 33 мільйони гривень. Зрозуміло, що наразі це крапля в морі. Але це тільки перший крок. Оскільки ця проблема почала звучати на всіх міжнародних форумах, можу прогнозувати, що протягом найближчих років вона приверне не менше уваги, ніж ВІЛ/СНІД. Як планується розв’язати цю проблему? Державних коштів на це не вистачить. Тож нині розгорнутий рух взаємодії з виробниками препаратів. У нас був прецедент, коли було підписано угоду з фармацевтичною фірмою, яка втричі зменшила ціну на свої препарати. Конкретні кроки в цьому напрямі відбуватимуться через впровадження адекватної цінової політики, закупівлю великого обсягу медикаментів, застосування генеричних препаратів, які значно дешевше, ніж брендові, через пошук нових ліків. Крім того, нині опрацьовується нормативна база, зокрема удосконалення протоколів лікування гепатиту С тощо.
— У чому полягає особливість антиретровірусного лікування?
— Антиретровірусну терапію призначають довічно, як, наприклад, інсулін при цукровому діабеті. 92% пацієнтів отримують першу лінію терапії, яка коштує 4800 гривень на рік, 8% — другу лінію (до 40 тисяч на рік). І третя лінія — це терапія спасіння для дуже важких випадків (0,3%). Вона коштує до 70 тисяч гривень щорічно. Лабораторними дослідженнями доведено: якщо людина вчасно звернулася за допомогою, то навіть перша лінія лікування ефективна. Жодному пацієнтові, якому було встановлено клінічне показання для початку антиретровірусної терапії, не буде відмовлено у лікуванні.
— На початку нашої розмови прозвучали оптимістичні цифри щодо зниження захворюваності на ВІЛ, зниження поширення хвороби серед молодого населення та представників уразливих груп, тобто людей, чия поведінка та спосіб життя можуть спричинити ризики інфікування. Які причини того, що нині ми говоримо про стабілізацію епідемії?
— Насамперед це результати системної професійної роботи в рамках загальнодержавної програми: реалізації програм профілактики, лікування, догляду та підтримки. Поширення та розвиток епідемії ВІЛ-інфекції має медико-соціальний характер і розв’язати цю проблему, залучивши лише медичний ресурс, неможливо. Наша робота не обмежується функціонуванням центрів профілактики і боротьби зі СНІДом. За роки реалізації п’ятирічної програми вдалося збільшити масштаби охоплення профілактичними курсами школярів і молодь. Наприклад, для учнів 5—9 класів упроваджений спеціальний курс «Захисти себе від ВІЛ», з якими ознайомилися понад 20% шкільної молоді. Факультативом «Основи здоров’я» охоплено 10% навчальних закладів країни, а сам предмет «Основи здоров’я», в рамках якого надається важлива інформація щодо ВІЛ-інфекції, поступово стає обов’язковим для українських шкіл.
Тісна співпраця з громадськими організаціями дає нам змогу успішно впроваджувати програми профілактики серед груп підвищеного ризику щодо інфікування ВІЛ-споживачів ін’єкційних наркотиків, жінок комерційного сексу, чоловіків, які мають секс із чоловіками, «дітей вулиці», ув’язнених. Саме для цих груп населення формується відповідний комплекс профілактичних та соціальних заходів.
— Існує теорія, що СНІД — це містифікація XXI століття. Деякі науковці стверджують, що це не інфекційна хвороба, яка не викликається вірусом, тож заразитися нею у звичному розумінні слова неможливо. Як ви ставитеся до таких висловлювань?
— СНІД-дисидентство продовжує існувати переважно завдяки низці непідтверджених теорій та сентенцій. Про існування або відсутність вірусу можна говорити лише за наявності науково та практично доведених фактів. Завдяки чутливим тестам було виділено генетичний матеріал. А головне — зафіксована проблема хвороби, від якої помирають люди, а специфічне лікування, спрямоване на призупинення діяльності вірусу, яке ми застосовуємо, — ефективне. Тож існують теорії чи припиняють своє існування, наш обов’язок — забезпечити хворим людям реалізацію їх головного права — права жити, причому це життя має бути повноцінним.
Наталія ДОЛИНА,
«Урядовий кур’єр»
ДОСЬЄ «УК»
Олена ЄЩЕНКО. Народилася 11 листопада 1973 року в Києві. У 1988 році закінчила Національний медичний університет ім. О.О.Богомольця. Кандидат медичних наук. Працювала акушером-гінекологом Вишгородської центральної районної лікарні, асистентом кафедри акушерства,гінекології та репродуктології Національної медичної академії післядипломної освіти ім. П.Л.Шупіка. З 2011 року — заступник голови Держслужби з питань протидії соціально небезпечних захворювань.
Ми в Google+