На Донбасі загинуло майже 4 тисячі російських військових

«На військових, які не хочуть воювати в Україні, чинять сильний тиск, їх навіть оголошують дезертирами»

 У Росії почалися поодинокі протести солдатських матерів. Ці акції стали можливими завдяки російським активістам. Збираючи по крихтах інформацію, вони говорять суспільству правду про війну російської армії в Україні. Правозахисниця Олена Васильєва створила в Фейсбуці групу «Вантаж-200». За лічені дні кількість її учасників досягла 15 тисяч. Саме «Вантаж-200» однією з перших у Росії оприлюднила дані про тисячі цинкових трун, які повернулися до Росії з України. Групу в Фейсбуці намагалися закрити, але завдяки протестам десятків тисяч користувачів з усього світу її відновили. Нещодавно Олена Васильєва на кілька днів приїхала в Україну. Журналісту «УК» вдалося з нею поспілкуватися. 

— Олено Борисівно, розкажіть, будь ласка, історію створення вашої групи.

— Я вирішила її створити, коли почала отримувати повідомлення про загиблих в Україні російських солдатів. Також я є головою правління загальноросійської організації «Забутий полк», до якої входять колишні учасники бойових дій, ветерани різних війн та конфліктів, тож мала змогу перевірити цю інформацію. Офіцери, які не підтримують агресію Росії проти України, підтвердили, що в регіони Росії привозять труни, але офіційні особи цю інформацію приховують. Загиблих ховають таємно.

Після того як 17 вересня мотострілкову бригаду з Оренбурга розбомбили самі «ДНРівці», офіцери, імена яких зі зрозумілих причин не розголошуватиму, повідомили мені, що загинуло 40 чоловік, де їхні тіла — ніхто не знає. Більше того, їх звільнили заднім числом, 4 вересня. Але ж їхні товариші по службі знають, як було насправді, і розуміють, що з ними можуть вчинити так само. Тому серед військових наростає спротив. У Пскові 38 військових відмовилися їхати на «навчання». Але на них чинять сильний тиск, навіть оголошують дезертирами.

— Скільки, за вашими даними, на Донбасі загинуло російських військових?

— За період з травня — 3050 осіб, а після Мінських переговорів додалася ще сотня. Всю цю інформацію ми отримуємо з різних джерел, ретельно перевіряємо, тому за її достовірність я відповідаю. До речі, розмови про могутність російської армії — міф, чергова тотальна брехня. Ще 2008 року наша організація «Забутий полк» створила документальний фільм «Реформа армії: в чому сенс». Усе, що було там сказано, абсолютно точно підтвердилося нині.

На всю Росію залишилося 300 бригад, всього 4 навчальних центри, які готують військових, 5 або 6 госпіталів, що мають сучасне обладнання. Практично не залишилося військових фахівців, тому що вони або були звільнені, або пішли самі. Нині набирають контрактників, які служать за гроші, а не за честь і совість. Але вони прийшли заробляти ці гроші в мирній армії, а тут їх посилають на реальну війну, де реально вбивають.

— Тобто воювати вони не хочуть?

— Російські військовослужбовці розповідають, що коли вони вперше вийшли на протистояння, то раптом почули, як українські офіцери їм вигукнули: «Ви що, в своїх будете стріляти?» Було й таке: зустрілися офіцери, які разом вчилися, служили. Тому більшість військових воювати з Україною не хочуть.

— Мене неймовірно вразило відео, на якому батько солдата, що повернувся з Донбасу без обох ніг, каже, що пишається сином і вдячний Путіну. Що це?

— Коли ми оприлюднили інформацію про цього хлопця, його сім’ю відразу взяли в оборот провладні журналісти. Розумієте, батько тоді насправді так думав, так само як і величезна кількість росіян. У мами одного з десантників, які були в полоні в Україні, брали інтерв’ю. Так вона сказала, що благословляє сина знову йти на Донбас! Нині в Росії триває масоване зомбування населення, причому ці технології постійно вдосконалюються. Сюжети про «злочини укрів» на кшталт розіп’ятого хлопчика крутять по телевізору 24 години на добу. Це те, що показує Кисельов для цивільного населення. Але є ще пропаганда спеціального призначення для військових. Мені розповідали офіцери мурманської бригади про провокації, які були зроблені для того, щоб підігріти ненависть тих, кого Путін відправляє воювати в Україну. Під час штурму Донецького аеропорту «ДНРівці» показували російським військовим таємну кімнату, в якій були відрізані жіночі голови та вбиті діти, і переконували, що це зробили батальйони Національної гвардії України. Нічого нового ці провокатори не придумали.

Так само вони чинили в Чечні. Мені розповідали офіцери, які там воювали: приїжджали військові агітатори і жахали, що чеченці вбивають російських жінок і дітей. І військові на БТРах кидалися мститися за вбитих росіян. Тут те ж саме. Мені зателефонувала дружина одного військового і говорила: «Чоловік сказав, ми помстимося». Але незабаром і вони прозріли. Недавно мені повідомили, що більшість з них хочуть розірвати контракти. Люди починають замислюватися над тим, що відбувається. До речі, хлопець, який залишився без ніг, тепер активний учасник нашої групи. А під час маршу Миру в нашій колоні йшли всі його родичі, зокрема батько. Щоправда, кремлівські провокатори придумали новий трюк. Росіяни стріляють по своїх частинах. А перед цим запрошують журналістів з Лайфньюз, які показують картинку і розповідають, що це зробили українці.

— Чому мовчать солдатські матері? Невже брехлива пропаганда сильніша за материнську любов?

— Матері не знають правди, де перебувають їхні діти. Вони не знають навіть, що триває війна Росії проти України. Тобто вони чули, що десь «у Новоросії» воюють якісь ополченці. А їхні діти — так їм кажуть — служать в Оренбурзі, в Мурманській області, в Ростові-на-Дону. Хоч деякі вже сумніваються, що їм кажуть правду. Два дні тому я розмовляла з жінкою, яка поховала свого сина-десантника. Вона питала в мене: як же це сталося, адже наших військ в Україні немає? Невже нам так брешуть? А я відповіла: вам казали, що ваш син служив за 150 км від Ростова. Подивіться, в який бік тягнуться ці кілометри. Це Луганська і Донецька області.

— Як в Росії ставляться до біженців з Донбасу?

— Переважно зневажають або ненавидять. Я маю на увазі тих біженців, хто повірив брехні про те, що їм у Москві безкоштовно даватимуть квартири і платитимуть гроші. Знайома мені повідомила: в Підмосков’ї гуртожиток заселили біженцями. Але для цього виселили російські родини, які там жили, зокрема багатодітні. Варто підійти в Москві до українського посольства. Там величезні натовпи людей, які хочуть повернутися в Україну. А ще є інша категорія біженців. Це люди, які ніколи не хотіли їхати в Росію. Мені розповідала мати чотирьох маленьких дітей, що «ДНРівці» не пускали їх в Україну: або за вільним коридором до Росії, або залишайтеся тут, під бомбами. Вона була змушена поїхати в Росію, а потім полями, лісами, в страшну спеку, з дітьми повернулася в Україну. І таких людей чимало.

— Гасло «Кримнаш» і досі популярне в росіян?

— Це тема, над якою нормальна блогосфера давно сміється. Я питаю: ви могли раніше вільно їздити до Криму? Відповідають: могли. Могли купувати там квартири? Могли. То що ви отримали нині? Мені писала жінка, в якої дочка збиралася народжувати. Вони були щасливі, коли сталася анексія Криму, і збиралися приймати російське громадянство. Я попереджала: не робіть цього, бо ваша дочка, яка ніде не працює, не отримає гроші за декретну відпустку. Вона мені не повірила. Недавно я отримала від неї новий лист: «Олено, ти мала рацію, чому я тебе не послухала?!»

Вони навіть не знали, що в Росії жінка, яка не працює, після пологів отримує лише мінімальну допомогу. В пенсіонерів з пенсій тепер забирають певну суму — на Крим. Коли Крим був у складі України, люди могли виходити на мітинги, відстоювати свою думку. А нині екологи, за звичкою, вийшли на пікет, так їх тут же заарештували за екстремізм.

— Один російський політолог сказав, що Путіна може перемогти тільки російський народ.

— Путіна може перемогти слов’янський народ. Тому він і вирішив усіх пересварити. Насправді він дуже злякався Майдану. Він розуміє, якщо в Росії більшу частину суспільства перетворили на стадо, то в Україні цього зробити не змогли. Тут люди з живою душею, тож йому потрібно не тільки на військовому, а й на духовному рівні розсварити росіян та українців. А я роблю все можливе, щоб цього не сталося.

— Марш Миру має значення в цій боротьбі?

— У мене до нього подвійне ставлення. З одного боку, це великий позитив. Росіяни, особливо ватники, побачили, що йшов нескінченний потік людей, які не згодні з політикою Путіна. Це була величезна маса чесних людей, набагато більша, ніж було в березні. Я вважаю, що було близько 200 тисяч. З другого боку, я б поставила запитання, чому організатори не завернули натовп на Кремль. Російське телебачення годує населення кров’ю, тож люди починають бачити все у спотвореному вигляді.

Ті, хто вийшов на марш Миру, довели, що в Росії є люди, які вміють думати, мають честь і совість. У нас була найдзвінкіша колона. Ми співали гімн України і всесвітньо відоме «Ла-ла-ла». Чоловіки несли фотографії загиблих хлопців. Ми проходили повз солдат внутрішніх військ, які «охороняли порядок», і кричали їм: «Досить вантажу-200». Треба було бачити їхні обличчя. Вони раптом починали дивитися іншими очима. Нині в Москві на вихідні відбуваються поодинокі пікети. Хлопці просто піднімають вгору руки. У них навіть немає плакатів, але їх все одно заарештовують. У сучасній Росії боротися за мир — злочин.

— Ви не боїтеся?

— Боюся. Я щодня отримую погрози. Але це справа моєї совісті. Так само вважають і мої друзі, які виходять на акції протесту. Один із них, коли я їхала в Україну, стояв на пероні, аж поки поїзд не рушив. Ми підтримуємо один одного. І знайте, що нас не так мало, як вам здається. Ми боремося з цим режимом вже давно. 2008 року Гаррі Каспаров влаштував у Севастополі чемпіонат — за шаховий стіл під девізом «Краще воювати за шаховим столом, ніж на полі бою» сіли представники російського та українського флотів. Але Медведєв тоді дав команду російським морякам не брати участі в чемпіонаті. «Російський флот капітулював» — так тоді говорили. У вас багато проблем, але ви живете у вільній країні. А в Росії багато років готують покоління слухняних людей, які звикли боятися. Путін хоче, щоб цей страх відчував весь світ. Він любить покер і вміє блефувати. Не варто боятися і вестися на його блеф. Росія програла дві чеченські війни, тому що люди там боролись за свою свободу. Вона програє і українську війну. Але для цього Україна повинна оголосити всьому світу про масштаби трагедії, яку влаштував Путін. Тоді й нам у Росії буде легше боротися із цим сатанинським режимом.

Наталія ДОЛИНА,
«Урядовий кур’єр»

ДОСЬЄ «УК»

Олена ВАСИЛЬЄВА. Народилася 1959 року. Закінчила Мурманський педінститут і Гельсінський університет. 

ТРИВОЖНИЙ ДВІНОК

Коли ми розмовляли з Оленою Васильєвою, на її мобільний зателефонували. «Це солдатська мати», — сказала мені Олена. А я в свою чергу спитала дозволу поговорити з нею. Жінка погодилася. Ось її слова.

— Я Ольга Базакіна з Костроми. 331-й десантний полк, в якому служить мій син, відправили охороняти кордон. Так нам сказали. А потім з’ясувалося, що це на українському кордоні, на території, де воюють. З 20 вересня я нічого не знаю про свою дитину. Син не виходить на зв’язок. Я зверталася в госпіталі, до командира частини. Мені сказали: контракт підписали, а що далі — не наша справа. Допоможіть знайти мого сина!