Майстер спорту міжнародного класу, чемпіонка світу та Європи, переможниця етапів Кубка світу Олена Підгрушна додала до цих звань ще одне — чемпіонки XXII зимових Ігор у Сочі. Олена разом з Юлією Джимою, Вітою та Валентиною Семеренко блискуче виграла естафетні перегони.
Після чотирьох місяців постійних змагань, тренувань і виступів капітан команди повернулася до рідного міста, аби розпакувати валізи та відпочити. Заодно зібрала майстрів пера і мікрофона в Тернопільському прес-клубі журналістів.
— Спортсмени жили в трьох селищах. Наше було маленьке, затишне — ми почувалися тут добре, — відзначила Олена Підгрушна. — Щоправда, місцевих принад майже не бачили. Щоб відвідати, скажімо, Олімпійський парк, треба було півтори години витратити на дорогу. Сочі я побачила вже під час церемонії нагородження.
Вразила Олену біатлонна траса. За плюсової температури вона перетворювалася на суцільну кашу. Щодня доводилося «відкатувати» до восьми пар лиж. Але чогось такого, що кардинально відрізнялося б від інших змагань, не було.
До столиці Ігор вболівати за доньку приїхали батьки. Їхня підтримка допомагала пережити перші не надто вдалі старти в особистих перегонах.
— Результати відповідали моєму самопочуттю, — зізнається Олена. — Спринт і гонка переслідування були дуже складними. Потім мені стало легше — двічі фінішувала в десятці кращих. Усвідомлювала, що знаходжуся не в тій формі, яка мала б бути на Олімпійських іграх. Торік на чемпіонаті світу в Чехії я буквально «літала» на дистанції і була здатна на диво. Цьогоріч амбіції треба було затиснути в кулак та сподіватися на успіх в естафеті.
Майдан стукав у наші серця. Особливо важко було останні два дні напередодні естафетних перегонів. Неможливо було читати про події в центрі Києва без співчуття та жалю. Відкриваєш Інтернет — і сльози одразу навертаються на очі. Кожного дня з батьківщини отримували повідомлення. Одне з них запам’ятаю на все життя:
— Ми стоїмо на Майдані. Зробіть усе, щоб виграти. Доведіть, що Україна — найсильніша!
Засмутила українську біатлоністку поведінка жменьки російських вболівальників. Під час гонки почула на власну адресу таку сентенцію: мовляв, іди воюй, чого тут бігаєш... І «побажання»: не влучити та впасти.
— Адекватні люди, які приходять на біатлонний стадіон, на таке не здатні, — переконана Олена. Адже після нагородження чимало й росіян чекали, доки спортсменка дасть інтерв’ю журналістам, аби попросити в неї автограф.
Негативні емоції, звісно, створювали певний дискомфорт в Олениній душі. Проте були вагоміші причини, передусім — це змагання в умовах високогір’я.
— Нині немає чіткого плану підготовки спортсменів на висоті, — стверджує олімпійська чемпіонка. — Кожен із спортсменів акліматизовується по-різному. Я потрапила до тієї групи людей, яким для цього необхідно більше часу. Адже на початку січня застудилася. Все це назбиралося по крихтах — в особистих перегонах проявити себе не вдалося.
— Переломний момент наступив на фінішному колі. Коли відчула, що сил уже немає, узяли сумніви: невже дозволю себе обійти? Зібрала всю волю й подумала: «Нам потрібна перемога! У мене там Україна воює». Мабуть, енергетика, яка панувала на рідній землі, й дала моці вистояти.
Торік Олена поєднала свою долю з, народним депутатом України Олексієм Кайдою, який перед тим очолював Тернопільську обласну раду. Після Олімпіади чемпіонка повернулася до Тернополя — відновити сили, більше уваги приділити молодій сім’ї.
Щодо своєї подальшої спортивної кар’єри Підгрушна не зарікається. Тепер для неї найголовніше сподівання — «дасть Бог і завагітнію». Виникло бажання «посидіти вдома, відпочити, нарешті, пожити нормальним людським життям», адже спорту присвятила 15 років. Водночас усвідомлює, що «займатися лише хатньою роботою» теж не зуміє. Подальша доля олімпійської чемпіонки залежатиме від здоров’я, натхнення й снаги.